Використання та аналіз наукової літератури щодо предмета дослідження.
ІІІ. КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ
Підсумкова оцінка за курсову роботу виставляється в межах 100-бальної системи за наступними критеріями:
1. Чіткість визначення мети і завдань роботи:
— мета і завдання визначені чітко, коректно, згідно з предметом дослідження – 10 балів;
— мета і завдання визначені не досить чітко – 5 балів;
— мета і завдання в роботі не визначені, або сформульовані не чітко, або не узгоджені з предметом дослідження – 0 балів.
2. Ступінь використання основних методів наукового пізнання під час виконання роботи:
— основні методи наукового пошуку (діалектичний, історичний системно-функціональний, логічний, порівняльний) використані студентом під час підготовки курсової роботи повною мірою, про що свідчить і структура, і зміст роботи – 10 балів;
— основні методи наукового пошуку (діалектичний, історичний системно-функціональний, логічний, порівняльний) використані студентом неналежно – 5 балів;
— під час підготовки курсової роботи не використано основних методів наукового пізнання, або використано неналежно, або спроба їх використання не дала належних результатів щодо змісту роботи – 0 балів.
— використано досягнення класичної та обов‘язково сучасної юридичної думки (останні 2–3 роки видання) розглядаються різні підходи, теорії, концепції тощо, наводиться їх аналіз, порівняння з коректним посиланням на джерела – 20 балів;
— використано наукові джерела, однак обмежено, або ж не використано основних загальновідомих праць, або не використано наукових праць вітчизняних фахівців, або їх аналіз є поверховим – 10 балів;
— не використано наукових праць, або вони не стосуються предмета дослідження, або відсутні праці останніх 2 – 3-х років, або вони використані у змісті без посилань на авторів (джерела) – 0 балів.
— висвітлено всі, а також безпосередньо пов‘язані з ними спеціальні питання теми; при цьому зачіпаються проблемні загальнотеоретичні питання, проводиться їх аналіз та формулюються пропозиції щодо подолання проблем – 20 балів;
— належно висвітлено тільки основні проблемні питання, проводиться аналіз проблемних питань, але поверхово формулюються пропозиції щодо подолання таких проблем – 10 балів;
— недостатньо висвітлено загальнотеоретичні питання щодо теми дослідження, або предмет дослідження істотно звужено, або за змістом робота виходить за межі предмета дослідження, або аналіз проблемних питань має дещо поверховий характер – 5 балів;
— не розкрито основних питань щодо теми дослідження, або вона ґрунтується на ненаукових положеннях, або за змістом робота не відповідає структурі (плану) – 0 балів.
5. Рівень одержаних результатів, обґрунтованість, теоретична цінність висновків і пропозицій:
— результати дослідження і пропозиції чітко сформульовані, належно обґрунтовані, мають науковий характер, є самостійним здобутком студента – 10 балів;
— робота містить конкретні висновки щодо результатів дослідження, проте вони не завжди належно аргументовані, або не мають особливого теоретичного значення; або відсутні пропозиції щодо розвитку відповідних державно-правових інститутів тощо – 5 балів;
— у роботі відсутні висновки як результати дослідження, або вони є неконкретними, чи ненауковими, або не ґрунтуються на положеннях роботи (не випливають з її змісту) – 0 балів.
6. Якість оформлення роботи:
— оформлення всіх частин курсової роботи повністю відповідає встановленим вимогам (у т.ч., зокрема, оформлення посилань на джерела та списку літератури є коректними); текст роботи належно вичитано, викладено логічно та грамотно і стилістично правильно – 10 балів;
— оформлення курсової роботи у загальному відповідає вимогам, проте при цьому зустрічаються помилки чи некоректності – 5 балів;
— оформлення курсової роботи дозволяє прийняти її до захисту, проте мають місце граматичні чи стилістичні помилки, або допущено некоректності в оформленні посилань на джерела чи списку джерел, котрі мають більш системний характер – 0 балів.
Невідповідність змісту роботи її темі, або істотні порушення вимог щодо оформлення унеможливлюють позитивне оцінювання курсової роботи взагалі.
|
наступна сторінка ==>
РЕЦЕНЗУВАННЯ І ЗАХИСТ КУРСОВОЇ РОБОТИ
|
Київ – 2011
Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:
Источник
13. Метод розкриття теми через ланцюжок запитань.
Даний метод використовується для розкриття складних для розуміння учнями тем, які охоплюють значну кількість навчальних проблем. Учні йдуть шляхом пізнання, орієнтуючись на цілу низку запитань, заздалегідь підготовлених педагогом. Умовою застосування методу розкриття теми через ланцюжок запитань є те, що учні повинні мати деяке уявлення про об’єкт вивчення (див. Таблиця 14).
Метод розкриття теми через ланцюжок запитань
1) привітання учнів та введення їх у тему, пояснення форми роботи;
2) постановка завчасно підготовлених запитань, які спрямовують думки учнів на шлях правильною зрозуміння завдання;
3) аналіз відповідей учнів.
1) знаходження відповідей на запитання викладача;
2) у часі ь у розвитку теми;
3) постановка запитань, висловлення пропозицій на задану тему.
У ході роботи за даним методом можуть виникнути деякі проблеми, наприклад:
викладач очікує від учнів більше, ніж вони спроможні зробити;
викладач отримує замало інформації від учнів і тому майже весь матеріал мас давати сам;
викладач визнає правильними лише ті відповіді, які відповідають його рівню;
викладач ставить неточні, незрозумілі запитання.
Робота за методом розкриття теми через ланцюжок запитань проводиться в три етапи:
1-ий етап (10 хв): представлення теми та прогнозування результату.
2-ий етап(25хв): розвиток теми.
3-ій етап (10хв): узагальнення та оцінка результатів, визначення перспектив.
14. Метод сценаріїв.
Метод сценаріїв полягає в розробці ймовірних моделей майбутнього. Наведемо приклад теми сценарію: »Ви зараз навчаєтеся на 2-му курсі. Якими Ви уявляєте собі Ваші життя та професійну діяльність через 5 років?» Викладач чи майстер виробничого навчання має допомогти учню продумати свої можливості та перспективи у найближчі роки навчання та після нього. Такі розумові вправи сприяють формуванню певних уявлень про своє майбутнє, що мають перетворитися на мету, досягнення якої вимагає певних дій з боку учнів.
Метод сценаріїв допомагає учням чітко визначити що і як робити для досягнення поставленої мсти Таблиця 15
привітання учнів і введення їх в тему, пояснення форми роботи;
проведення аналізу меж і факторів впливу, тенденцій розвитку;
демонстрація проектування моделі майбутнього через тенденції розвитку;
ознайомлення учнів із альтернативними варіантами розвитку в майбутньому;
аналіз розроблених сценаріїв, оцінювання їх наслідків;
знаходження можливих факторів , які здатні змінити хід подій у запропонованих сценаріях;
7) пропонування заходів, які сприятимуть втіленню розроблених сценаріїв у життя.
фантазування і співставлення реальності з мріями;
мислить з урахуванням взаємозв’язків, альтернатив;
розвиток багатомірності мислення;
пошук, обробка, комбінування та використання інформації;
моделювання свого майбутнього;
7) постановка запитань чи висування пропозицій на задану тему.
Використання даного методу спрямоване на стимулювання учнів до розробки загальних та професійних планів на життя. Рекомендованими темами можугь бути:
розвиток соціальних відносин у суспільстві тощо. Метод сценаріїв сприяє формуванню в учнів таких вмінь:
мислення з урахуванням взаємозв’язків;
мислення з урахуванням альтернатив;
пошуку, обробки, комбінування й використання інформації;
фантазувати, мислити креативно (нетрадиційно);
активно формувати своє майбутнє .
Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.
Источник
Спрощення в групах приголосних
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 7
Підготовка до написання наукової статті. Правопис слів іншомовного походження. Правопис не-, ні- з різними частинами мови.
Cogito, ergo sum
І.Наукова стаття – це вид наукової публікації, у якому описано кінцеві або проміжні результати проведеного дослідження, обґрунтовано способи їх отримання, а також накреслено перспективи наступних досліджень.
За змістом статті бувають власне наукові, науково-популярні, науково-навчальні, науково-методичні та науково-публіцистичні. За читацьким призначенням розрізняють статті для вузького кола науковців, спеціалістів певного фаху, широкого загалу науковців тощо. За способом розкриття теми статті бувають оглядові, проблемні та методологічні.
ІІ. Подвоєння приголосних у словах іншомовного походження: відбувається у географічних, особових та інших власних назвах: Голландія, Геннадій, Сусанна; у випадку збігу однакових приголосних на межі префікса та кореня: контрреволюція, імміграція. Не відбувається у загальних назвах: бароко, комісія.
Виняток становлять слова: тонна, манна, ванна, бонна, вілла, булла, дурра, мирра, мадонна, білль, мотто, канна, донна, еллін, бритт, алло, тратта, пенні, пруссак, мокко та ін.
У словах іншомовного походження ї пишеться: після голосних: архаїка, прозаїк (але в складних словах і після префіксів пишеться і: староіндійський, доісторичний); у кінці власних назв (після голосного чи м’якого приголосного): Гімалаї, де Віньї; и пишеться після д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р: у загальних назвах перед наступним приголосним (крім й): ритм; в інших власних назвах після д, т, з, с, ц, ч, ж, р: Мадрид, Рим; і пишеться: на початку слова: ідеал; після приголосного перед голосним та й: радіус; у кінці невідмінюваних загальних назв: жалюзі; після префікса дез-: дезінформація; е пишеться: на початку слова: екстер’єр; після голосного, крім е та і: дуель, поезія (але дуаєн, стаєр, вілаєт, траєкторія); після твердих приголосних: інтелект; у кінці невідмінюваних слів: макраме; є пишеться: у кінці невідмінюваних слів після м’яких приголосних та апострофа: ательє; після е, і, й, ь та апострофа: інтер’єр; на початку слова у давно запозичених словах: єпископ, Єва, єфрейтор.
ІІІ. Частка не пишеться разом: якщо слово без не не вживається: із іменниками, прикметниками, прислівниками, дієсловами, дієприслівниками: ненависть, нещадний; невдовзі; нехтувати; ненавидячи; із дієприкметниками, якщо вони є означеннями іменника (а не присудком) і не мають при собі пояснювальних слів: невивчений вірш; у складі префікса недо- в іменниках, прикметниках, дієсловах, дієприкметниках: недосяжність, недозрілий; з іменниками, прикметниками, прислівниками, займенниками, якщо додаванням не утворюється слово, яке можна замінити синонімом без не: правда – неправда (брехня); у займенниках неабихто, неабищо, неабиякий; у частках невже, нехай; у сполучниках незважаючи на, невважаючи на, немов тощо.
Частка не пишеться окремо: із дієсловами: не пише, не слухає; коли в реченні є протиставлення: море не чорне, а синє; якщо прикметник має при собі пояснювальне слово із часткою ні, а також якщо перед ним стоять слова далеко, зовсім, аж ніяк: нікому не відомий; якщо частка не становить одного поняття з наступним словом, а є лише запереченням: йому бракує не знань, а бажання; з дієсловами та дієприкметниками, що виступають присудками, а також у дієслівних формах на -но, -то та дієприслівниках: книга не прочитана; підлогу не вимито; з дієприкметниками, якщо вони мають пояснювальні слова: не переписаний мною текст; із прислівниками, числівниками, займенниками, сполучниками, частками, прийменниками та з незмінюваними присудковими словами: не гаразд, не можна, не інакше, не раз, не сьогодні, не слід, не вісім, не двоє, не перший, не ваш, не твій, не тоді, не то. не то, не за. , не до вподоби та ін.
Частка ні пишеться разом: з іменниками, прикметниками, дієсловами, прислівниками, сполучниками, якщо слово без ні не вживається: нісенітниця; у заперечних займенниках, якщо частку не відокремлює прийменник: ніхто, ніщо; у заперечних прислівниках: ніде, нікуди, нінащо.
Частка ні пишеться окремо: у сталих словосполученнях із часткою ні: ні на йоту, ні при чому; якщо частку від займенника відокремлює прийменник: ні до чого; ні з кого.
ІV. Спрощення відбувається: при відмінюванні та творенні слів, коли до існуючих звукосполучень -жд-, -зд-, -ст-, -рд- додається -н-, -л-, -ц- (тоді проривні -д-, -т- випадають): тиждень – тижні, тижнів, тижнями; область – обласний тощо; у групах приголосних -скн-, -зкн-, -шчк- відбувається спрощення -к-, -ч: брязк – брязнуло, брязнути.
Завдання 1.Опрацюйте три наукових статті за Вашою майбутньою спеціальністю, опублікованих у фахових виданнях. Визначте актуальність проблематики і побудову статей, з’ясуйте структуру заголовків, способи і правила оформлення бібліографії й посилань.
Завдання 2.Замість крапок, де потрібно, напишіть подвоєння букв.
Завдання 7.До дієприкметників додайте частку неі побудуйте з ними речення так, щоб в одному випадку частка не з дієприкметником писалася разом, в іншому – окремо.
1.Вид наукової публікації, у якому описано кінцеві або проміжні результати проведеного дослідження, обґрунтовано способи їх отримання, а також накреслено перспективи наступних досліджень, – це:
1.2. Наукова стаття.
2.За змістом наукові статті бувають:
3.У всіх словах іншомовного походження потрібно писати літеру и в рядку:
3.1. Ор…гінал, д. скусія, брав. симо, к. парис.
3.2. Інст…нктивний, неорд…нарний, р…жисер, Алж. р.
3.3. Інс…нуація, д. ктатор, вент. лятор, конс. ліум.
1. З’ясуйте значення термінів архітрав, антаблемент, апарель; запишіть дефініції даних слів.
2. Складіть 7 речень, використовуючи слова та словосполучення (на вибір) із термінологічного практикуму.
3. З’ясуйте відмінності між словами «вращающий», «вращающийся» та їхніми відповідниками в українській мові.
Література:
1. Васенко Л. А. Фахова українська мова: Навч. посібник / Л. Васенко, В.Дубічинський, О. Кримець. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 272с.
2. Горпинич В. Російсько-український професійно-технічний словник. – Дніпропетровськ, 1997.
3. Зубков М. Г. Сучасний український правопис: Комплексний довідник / Зубков М. Г. – Харків: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив. – 2004. – 352с.
4. Мацько Л. І. Культура української фахової мови: Навчальний посібник / Л. Кравець, Л. Мацько. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – 360с.
5. Пономарів О. Д. Культура слова: Мовностилістичні поради: Навчальний посібник / Пономарів О. Д. – К.: Либідь, 2008. – 240с.
6. Онуфрієнко Г. С. Науковий стиль української мови: Навчальний посібник / Онуфрієнко Г. С. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 312с.
7. Семеног О. М. Культура наукової української мови: Навчальний посібник / О. М. Семеног. – К.: ВЦ «Академія», 2010. – 216с.
8. Український правопис / АН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні, Ін-т української мови. – 4-те вид., випр. і доп. – К.: Наукова думка, 1993. – 240с.
9. Ющук І. П. Практикум з правопису української мови / І. Ющук. – К.: Освіта, 2000. – 254с.
Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет
