Правове регулювання: поняття, способи, методи, типи, принципи, предмет
Правове регулювання – це здійснюване громадянським суспільством або державою за допомогою правових засобів упорядкування, охорона та розвиток суспільних відносин .
Ознаки правового регулювання:
— є різновидом соціального регулювання;
— здійснюється громадянським суспільством або державою;
— має нормативно-результативний характер – здійснюється за допомогою цілісної системи правових засобів, що забезпечують втілення в життя норм права для досягнення необхідної мети (результату);
— має організаційний характер – за допомогою правового регулювання відносини між суб’єктами набувають певної правової форми (в нормах права закріплюється міра можливої або належної поведінки)
— має цілеспрямований характер – спрямоване на задоволення прав, свобод, законних інтересів суб’єктів права;
— має конкретний характер – завжди пов’язане з реальними (конкретними) відносинами.
Предмет правового регулювання – це конкретні вольові суспільні відносини, що регулюються правом чи об’єктивно потребують правового регулювання.
Властивості предмету правового регулювання :
— суспільні відносини мають вольовий характер, тобто право регламентує лише свідомі та вольові дії людей (психічно хворі, обмежені в дієздатності особи, люди під гіпнозом не можуть усвідомлювати свої дії, а тому їх поведінка не може регулюватися нормами права);
— право регулює лише ті суспільні відносини, що об’єктивно потребують регуляції та можуть бути об’єктом такого регулювання;
— право регулює найбільш важливі суспільні відносини, що мають значення для всіх суб’єктів правовідносин.
Правове регулювання охоплює :
— специфічну діяльність держави (її нормотворчих органів) або громадянського суспільства, пов’язану з виробленням норм права і з визначенням юридичних засобів забезпечення їх дієвості. У цьому аспекті змістом правового регулювання охоплюється різноманітна діяльність нормотворчих органів держави, пов’язана з вибором типу, методів, способів регламентації, визначенням співвідношення нормативних та індивідуальних засобів регулювання, що об’єктивно необхідні у певних соціально-економічних і політичних умовах для забезпечення нормального функціонування громадянського суспільства, його інститутів, організації життєдіяльності людей на цивілізованих засадах;
— діяльність безпосередніх учасників суспільних відносин , спрямовану на пошук і використання засобів юридичного регулювання, для узгодження своєї поведінки з нормами права (їх принципами, цілями, призначенням). Це обумовлює необхідність врахування специфіки духовно-культурної сфери, зокрема національні та релігійні особливості учасників правовідносин.
Метод правового регулювання – це сукупність способів і прийомів, за допомогою яких упорядковуються суспільні відносини визначеного виду.
В юридичній літературі, зазвичай, виділяють такі основні методи правового регулювання:
— централізоване регулювання (метод субординації або імперативний метод) – впорядкування здійснюється зверху до низу на владно-імперативних засадах (найчастіше цей метод використовується в адміністративному праві). Засобами централізованого регулювання є нормативно-правові акти (закони та підзаконні нормативно-правові акти). Він передбачає встановлення заборон, обов’язків, покарань;
— децентралізоване регулювання (метод координації або диспозитивний метод) – на хід і процес такого регулювання впливають учасники правових відносин шляхом укладання договорів, здійснення односторонніх правомірних юридичних дій (найчастіше цей метод використовується в цивільному праві). Головним засобом децентралізованого регулювання є індивідуальні акти.
Способи або ж шляхи регулювання відносин державою розкривають специфіку методів регулювання і отримують свій особливий вираз в нормах права.
Способи правового регулювання :
— дозвіл – це надання особі права на її власні активні дії (роби, як вважаєш за потрібне). Прикладом здійснення правового регулювання за допомогою цього способу може бути будь-яка норма права, що надає суб’єкту право на одержання тих чи інших благ;
— зобов’язання (веління) – покладання на особу обов’язку активної поведінки (роби тільки так) ;
— заборона – це покладання на особу обов’язку утримуватися від вчинення дій певного роду (тільки так не роби).
У правовому регулюванні використовуються різноманітні комбінації цих способів. На основі норм права, що містять зобов’язання складаються правовідносини активного типу, а на основі норм, що містять заборону – правовідносини пасивного типу, а на підставі норм, що містять дозвіл – як активного, так і пасивного типу. При централізованому регулюванні привалюють заборона та зобов’язання, а при децентралізованому – дозвіл.
Трьом способам правового регулювання (дозволу, зобов’язанню, забороні) відповідають безпосередні форми реалізації норм права: використання, виконання, дотримання.
Тип правового регулювання – це особливий порядок правового регулювання, що виражається в певному поєднанні способів для задоволення інтересів суб’єкта права.
Види типів правового регулювання :
— загальнодозвільний – ґрунтується на загальному дозволі, в межах якого закон встановлює заборони на здійснення конкретних дій. Базується на принципі – дозволено все, що прямо не заборонено законом. У контексті цього типу виникають цивільні, трудові, сімейні, житлові та інші правовідносини (особа має право укладати будь-які угоди, на власний розсуд, за винятком тих заборон, що передбачені в законі);
— загальнозабороняючий – ґрунтується на загальній забороні, в межах якої закон встановлює конкретні дозволи. Базується на принципі – заборонено все, що прямо не дозволено законом (дозволено тільки те, що прямо передбачено законом). За цим типом встановлюються правові статуси та функції державних службовців, посадових осіб тощо.
Источник
Правове регулювання: поняття, способи, методи, типи, принципи, предмет
Правове регулювання – це здійснюване громадянським суспільством або державою за допомогою правових засобів упорядкування, охорона та розвиток суспільних відносин .
Ознаки правового регулювання:
— є різновидом соціального регулювання;
— здійснюється громадянським суспільством або державою;
— має нормативно-результативний характер – здійснюється за допомогою цілісної системи правових засобів, що забезпечують втілення в життя норм права для досягнення необхідної мети (результату);
— має організаційний характер – за допомогою правового регулювання відносини між суб’єктами набувають певної правової форми (в нормах права закріплюється міра можливої або належної поведінки)
— має цілеспрямований характер – спрямоване на задоволення прав, свобод, законних інтересів суб’єктів права;
— має конкретний характер – завжди пов’язане з реальними (конкретними) відносинами.
Предмет правового регулювання – це конкретні вольові суспільні відносини, що регулюються правом чи об’єктивно потребують правового регулювання.
Властивості предмету правового регулювання :
— суспільні відносини мають вольовий характер, тобто право регламентує лише свідомі та вольові дії людей (психічно хворі, обмежені в дієздатності особи, люди під гіпнозом не можуть усвідомлювати свої дії, а тому їх поведінка не може регулюватися нормами права);
— право регулює лише ті суспільні відносини, що об’єктивно потребують регуляції та можуть бути об’єктом такого регулювання;
— право регулює найбільш важливі суспільні відносини, що мають значення для всіх суб’єктів правовідносин.
Правове регулювання охоплює :
— специфічну діяльність держави (її нормотворчих органів) або громадянського суспільства, пов’язану з виробленням норм права і з визначенням юридичних засобів забезпечення їх дієвості. У цьому аспекті змістом правового регулювання охоплюється різноманітна діяльність нормотворчих органів держави, пов’язана з вибором типу, методів, способів регламентації, визначенням співвідношення нормативних та індивідуальних засобів регулювання, що об’єктивно необхідні у певних соціально-економічних і політичних умовах для забезпечення нормального функціонування громадянського суспільства, його інститутів, організації життєдіяльності людей на цивілізованих засадах;
— діяльність безпосередніх учасників суспільних відносин , спрямовану на пошук і використання засобів юридичного регулювання, для узгодження своєї поведінки з нормами права (їх принципами, цілями, призначенням). Це обумовлює необхідність врахування специфіки духовно-культурної сфери, зокрема національні та релігійні особливості учасників правовідносин.
Метод правового регулювання – це сукупність способів і прийомів, за допомогою яких упорядковуються суспільні відносини визначеного виду.
В юридичній літературі, зазвичай, виділяють такі основні методи правового регулювання:
— централізоване регулювання (метод субординації або імперативний метод) – впорядкування здійснюється зверху до низу на владно-імперативних засадах (найчастіше цей метод використовується в адміністративному праві). Засобами централізованого регулювання є нормативно-правові акти (закони та підзаконні нормативно-правові акти). Він передбачає встановлення заборон, обов’язків, покарань;
— децентралізоване регулювання (метод координації або диспозитивний метод) – на хід і процес такого регулювання впливають учасники правових відносин шляхом укладання договорів, здійснення односторонніх правомірних юридичних дій (найчастіше цей метод використовується в цивільному праві). Головним засобом децентралізованого регулювання є індивідуальні акти.
Способи або ж шляхи регулювання відносин державою розкривають специфіку методів регулювання і отримують свій особливий вираз в нормах права.
Способи правового регулювання :
— дозвіл – це надання особі права на її власні активні дії (роби, як вважаєш за потрібне). Прикладом здійснення правового регулювання за допомогою цього способу може бути будь-яка норма права, що надає суб’єкту право на одержання тих чи інших благ;
— зобов’язання (веління) – покладання на особу обов’язку активної поведінки (роби тільки так) ;
— заборона – це покладання на особу обов’язку утримуватися від вчинення дій певного роду (тільки так не роби).
У правовому регулюванні використовуються різноманітні комбінації цих способів. На основі норм права, що містять зобов’язання складаються правовідносини активного типу, а на основі норм, що містять заборону – правовідносини пасивного типу, а на підставі норм, що містять дозвіл – як активного, так і пасивного типу. При централізованому регулюванні привалюють заборона та зобов’язання, а при децентралізованому – дозвіл.
Трьом способам правового регулювання (дозволу, зобов’язанню, забороні) відповідають безпосередні форми реалізації норм права: використання, виконання, дотримання.
Тип правового регулювання – це особливий порядок правового регулювання, що виражається в певному поєднанні способів для задоволення інтересів суб’єкта права.
Види типів правового регулювання :
— загальнодозвільний – ґрунтується на загальному дозволі, в межах якого закон встановлює заборони на здійснення конкретних дій. Базується на принципі – дозволено все, що прямо не заборонено законом. У контексті цього типу виникають цивільні, трудові, сімейні, житлові та інші правовідносини (особа має право укладати будь-які угоди, на власний розсуд, за винятком тих заборон, що передбачені в законі);
— загальнозабороняючий – ґрунтується на загальній забороні, в межах якої закон встановлює конкретні дозволи. Базується на принципі – заборонено все, що прямо не дозволено законом (дозволено тільки те, що прямо передбачено законом). За цим типом встановлюються правові статуси та функції державних службовців, посадових осіб тощо.
Источник
Методи, способи і типи правового регулювання
Спосіб правового регулювання — це прийом регламентації поведінки суб’єктів права шляхом надання їм прав та/або покладання на них обов’язків.
Класичними способами правового регулювання є:
1) юридичне дозволяння, яке полягає у визнанні за особою суб’єктивного права, тобто можливості реалізації певного варіанта своєї поведінки — здійснення юридично значущих дій або утримання від них.
2) юридичне зобов’язання, яке виявляється у покладенні на особу юридичного обов’язку активного типу, що спонукає її до здійснення певних юридично значущих дій;
3) юридична заборона, яка встановлюється шляхом покладення на особу юридичного обов’язку пасивного типу, відповідно до якого вона має утримуватися від певних юридично значущих дій.
Комбінації способів правового регулювання характеризують певну спрямованість впливу права на суспільні відносини, визначають типи правового регулювання.
Тип правового регулювання — це характеристика загальної спрямованості впливу права на суспільні відносини залежно від того, який із способів правового регулювання лежить в його основі — дозволяння чи заборона.
Загальнодозволений тип правового регулювання заснований на поєднанні загального юридичного дозволяння у формі визнання права із встановленням окремих обмежень (винятків) за допомогою юридичних заборон. Він є відображенням принципу «дозволено все, крім того, що прямо заборонено нормами права». Загальнодозволе- не регулювання надає особі право обрати будь-яку поведінку, крім тієї, щодо якої нормою права встановлено заборону.
Спеціально-дозволений, або дозвільний, тип правового регулювання заснований на поєднанні загальної юридичної заборони зі спеціальним юридичним дозволянням у формі дозволу. Цей тип надає особі право тільки на ту поведінку, що прямо передбачена нормами права, і, відповідно, забороняє поведінку, що нормами права прямо не визначена («заборонено все, крім того, що прямо дозволено нормами права»).
Домінування загальнодозволеного або, навпаки, дозвільного типу правового регулювання зумовлюється впливом різних чинників: історичних традицій, рівня культури, характеру правової системи тощо. Однак головним чинником є особливості відносин, що регулюються правом. Так, для більшості приватноправових відносин характерним є перевага загальнодозволеного регулювання, яке встановлюється для фізичних та юридичних осіб, а для публічних — дозвільного. Останнє поширюється, зокрема, на діяльність публічної влади, її органів і посадових осіб.
Метод правового регулювання — це підхід до впорядкування певної сфери суспільних відносин, що зумовлює використання того чи іншого комплексу юридичних засобів.
Виокремлюють два основних методи правового регулювання:
1) імперативний метод. Він передбачає впорядкування поведінки суб’єктів суспільних відносин шляхом її категоричної та докладної регламентації юридичними правилами, неможливість встановлення цими суб’єктами інших правил поведінки на власний розсуд. Він є характерним насамперед для публічного права, оскільки ґрунтується на підпорядкуванні одних суб’єктів відносин іншим, не припускає ні вибору суб’єктами варіантів поведінки, не передбачених юридичними правилами, ні можливості врегулювання відносин суб’єктами на їхній розсуд.
2) диспозитивний метод. Він передбачає впорядкування поведінки суб’єктів правових відносин шляхом встановлення трьох типів юридичних правил:
а) правил, що встановлюють межі дозволеної поведінки суб’єктів;
б) субсидіарних правил, тобто таких, що застосовуються лише в разі, якщо суб’єкти самостійно не встановили для впорядкування відносин між собою інші правила (не спромоглися, не забажали або забули їх встановити);
в) правил, що закріплюють принципи правового регулювання певної сфери суспільних відносин.
Диспозитивний метод передбачає вільну саморегуляцію суб’єктами їхньої поведінки на основі принципів права, встановлює тільки межі та процедури такої саморегуляції. Він є характерним передусім для приватного права, оскільки передбачає самостійність суб’єктів у виборі ними варіанта поведінки. У цьому випадку право поважає автономію суб’єктів, виходить з того, що їм краще відома специфіка відповідних відносин, визнає можливість децентралізованого координаційного правового регулювання (зокрема, завдяки укладенню правочинів).
Крім наведених основних, у правовому регулюванні використовуються також допоміжні (субсидіарні) методи, найпоширенішими серед яких є рекомендаційний і заохочувальний.
Рекомендаційний метод правового регулювання передбачає упорядкування суспільних відносин шляхом надання вказівок, що не мають обов’язкової юридичної сили, стосовно найбільш прийнятної для суспільства, ефективної поведінки. При цьому суб’єктам не забороняється обрати інший варіант поведінки або використати варіант, рекомендований вказівкою, частково.
Заохочувальний метод правового регулювання передбачає створення умов, за яких вибір суб’єктом певного варіанта юридично значущої поведінки надає йому додаткових матеріальних або нематеріальних благ.
Як правило, різні сфери суспільних відносин потребують різних методів, способів і типів правового регулювання. Особливості регламентації певної відокремленої сфери суспільних відносин за допомогою специфічної сукупності юридичних засобів охоплюються терміном «правовий режим».
Правовий режим — це особливий порядок правового регулювання певної сфери суспільних відносин, який забезпечується шляхом специфічного поєднання та співвідношення його методів, способів і типів.
Це співвідношення визначається різним ступенем домінування одних і допоміжної ролі інших методів, способів та типів правового регулювання, є проявом ступеня жорсткості регулювання, наявності певних обмежень і пільг, меж правової самостійності суб’єктів.
Источник
