Відстрочка розстрочка виконання рішення зміна чи встановлення способу і порядку виконання рішення

Стаття 36. Відстрочка або розстрочка виконання, встановлення чи зміна способу і порядку виконання рішення

Про виконавче провадження

• перевірено сьогодні
• закон від 05.01.2017
• вступив у чинність 21.04.1999

Ст. 36 Про виконавче провадження в останній чинній редакції від 8 березеня 2011 року.

Нові не набрали чинності редакції статті відсутні.

Глава 4. Загальний порядок звернення стягнення на майно боржника

Стаття 36. Відстрочка або розстрочка виконання, встановлення чи зміна способу і порядку виконання рішення

1. За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.

2. Питання про відстрочку або розстрочку виконання, встановлення чи зміну способу і порядку виконання розглядається судом у встановлений законом строк. Відповідне рішення може бути оскаржене у встановленому законом порядку.

3. Щодо інших рішень відстрочка або розстрочка виконання, встановлення чи зміна способу і порядку виконання не допускаються.

4. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

5. Законом можуть встановлюватися особливості щодо надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Источник

Стаття 33. Відстрочка або розстрочка виконання, встановлення чи зміна способу і порядку виконання рішення

1. За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

2. За заявою стягувача виконавець може відстрочити або розстрочити виконання рішення (крім судового рішення), за наявності обставин, передбачених частиною першою цієї статті, про що виносить відповідну постанову.

3. За наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

4. Законом можуть встановлюватися особливості щодо надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

КОМЕНТАР від ресурсу «ПРОТОКОЛ»:

Законодавство надає право суду відстрочити примусове виконання вже ухваленого рішення суду, проте не передбачає конкретних випадків, коли це право суд може застосувати. Серед широко загалу юристів — це суб’єктивне право судді на кшталт «на розсуд суду». З іншого боку така невизначеність спокушає суддю на неправомірну вигоду. Адже, як в справі, що ми розглядаємо, можна ухвалити рішення про стягнення десятків мільйонів, проте надати відстрочку у стягненні цих коштів на 3 роки. Зрозуміло, що за 3 роки, команда юристів може перевести активи підприємства будь-якого розміру.

Право суду надати відповідачу відстрочку передбачено і у ст. 121 ГПК, і у ст. 33 ЗУ «Про виконавче провадження».

В цій справі ВГСУ залишивши без змін рішення суду апеляційної інстанції, яким було скасоване рішення ухвалу суду про відстрочення рішення суду про стягнення коштів на 30 місяців заначив наступне. Перелік «обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення» у національному законодавстві є доволі нечітким. Обмеження стосовно можливого та допустимого строку відстрочки (розстрочки) виконання остаточного рішення у законі відсутнє. Відповідно, суд, який приймав рішення, має широкі дискреційні повноваження щодо підстав та строку для надання відстрочки виконання рішення, і у кожному конкретному випадку за своїм внутрішнім переконанням оцінює наявні у справі докази і вирішує питання про наявність чи відсутність обставин для вчинення таких процесуальних дій.

Проте так чи інакше, суд у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація «потерпілій стороні» за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача, як «потерпілої сторони»; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

До цієї ухвали ВГСУ вважалось, що задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду – це право суду, яке суд реалізує на власний розсуд. Іноді відповідачу було достатньо написати заяву, подати суду дані про кредиторську заборгованість, заборгованість із заробітної плати, вже ухвалені рішення, за якими безспірно стягувались кошти, і це все разом було достатніми підставами для надання судом розстрочки (відстрочки) на рік чи більше. Особливо це працювало для сільськогосподарських підприємств, які мають прибутки тільки восени, державних підприємств, комунальних підприємств, тощо.

Так трапилось і в цьому випадку в суді першої інстанції, коли відповідачу задовільнили заяву про розстрочення з підставим відсутності коштів та економічної кризи в державі. Проте, суд апеляційної інстанції, і з ним погодився суд касаційної інстанції, скасували цю ухвалу і зазначили наступне. По-перше- і відповідач, і позивач знаходяться у рівних економічних умовах і в одній державі, тому незадовільний фінансовий стан відповідача є недостатньою причиною для розстрочення. По-друге, і це важливо, відповідачем НЕ надані докази, які ускладнили або зробили би неможливим виконання рішення суду про стягнення коштів, якщо суд би не задовільнив заяву відповідача про розстрочення.

Отже, знову ВГСУ говорить А – «немає доказів», проте не говорить Б – « які це повинні бути докази». Ясно одне, як було раніше – вже не працює, і вочевидь нас чекає нова судова практика в цій частині господарського процесу: розстрочення та відстрочення виконання рішення суду

Источник

Відстрочка і розстрочка виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання — Стаття 373 Цивільно-процесуального кодексу

1. За наявності обставин, що утруднюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім’ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.

За загальним правилом, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або відстрочити виконання, вжити заходів до його виконання, про що зазначає в рішенні (див. ст. 217 ЦПК і коментар до неї).

Разом із тим, після відкриття виконавчого провадження, у процесі приму-сового виконання виконавчого документа, можуть виникнути обставини, які ускладнюють або взагалі унеможливлюють його виконання. Зазначені обставини можуть свідчити про тимчасові ускладнення, в строки, встановлені законом, для здійснення виконавчого провадження, провести державним виконавцем виконавчі дії з виконання рішення суду, внаслідок тяжкого майнового становища боржника, або про неможливість виконання у спосіб і в порядку, передбаченому у виконавчому документі.

У статті, що коментується, конкретизуються обставини, які ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення суду, вказівки на які містяться в ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, до таких обставин закон відносить хворобу боржника або членів його сім’ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо. Аналіз змісту ст. 373 ЦПК свідчить про те, що перелік зазначених обставин не є вичерпним. До них можуть бути віднесені й інші обставини, які, на думку суду, заслуговують на увагу, наприклад, переїзд на постійне місце проживання до іншої місцевості, пошкодження або знищення майна, що підлягає передачі стягувачу, за умови відсутності вини боржника, тимчасова відсутність заробітку або інших доходів у боржника тощо.

Аналізуючи правило, яке міститься в статті, що коментується, слід звернути увагу на таке:

1) під відстрочкою виконання рішення суду слід розуміти перенесення судом строку виконання рішення. При цьому суд призначає конкретний новий (тобто перенесений) строк і рішення виконуються в цілому, після завершення строку, на який була надана судом відстрочка;

2) під розстрочкою виконання рішення суду слід розуміти надання боржнику можливості виконання його за частинами. При цьому суд визначає не тільки проміжні строки, а й призначає остаточний строк виконання рішення.

Зміна способу і порядку виконання рішення суду допускається у виняткових випадках і полягає в заміні одного заходу примусового виконання іншим, а також у зміні черговості здійснення дій, направлених на виконання рішення суду тощо.

Заходами примусового виконання рішень відповідно до ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» є:

1) звернення стягнення на майно боржника;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

Разом із тим, до заходів примусового виконання відносяться заходи, зазначені в главі 8 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного у виконавчому документі, у спосіб і порядок, визначені цим документом. Отже, державний виконавець зобов’язаний застосувати тільки такі заходи примусового виконання, які визначені зазначеним Законом або в рішенні суду.

За власною ініціативою державний виконавець не вправі застосувати певний спосіб або порядок виконання рішення. Так, зокрема, якщо у виконавчому документі про стягнення коштів зазначено певний номер рахунку, з якого мають бути стягнуті кошти, то у разі їх відсутності на цьому рахунку державний виконавець повинен звернутись до органу, який видав виконавчий документ з клопотанням про зміну способу і порядку виконання рішення шляхом звернення стягнення на майно боржника або про встановлення іншого способу і порядку виконання рішення (ч. 7 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження»).

Суд, у зв’язку з розглядом заяви державного виконавця або сторони про відстрочку або розстрочку, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні має не лише з’ясувати обставини, які свідчать про ускладнення або про неможливість виконання рішення, а й враховувати інтереси стягувача і боржника.

Слід зазначити ту обставину, що відстрочка і розстрочка виконання на-правлені на захист інтересів боржника у виконавчому провадженні, а зміна або встановлення способу і порядку виконання рішення — переважно на захист інтересів стягувача, особливо в тих випадках, коли виконання рішення виявиться неможливим, якщо не буде вжито заходів, направлених на зміну або встановлення способу і порядку виконання рішення.

В юридичній літературі обґрунтовано зазначається, що для відстрочки і розстрочки виконання, а також для зміни способу і порядку виконання існують різні підстави. Для відстрочки і розстрочки — обставини, які ускладнюють виконання, для зміни способу і порядку виконання — обставини, які уне-можливлюють виконання. Такі уточнення доцільно було б внести в ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» і в ст. 373 ЦПК .

Із заявою про відстрочку, розстрочку, зміну або встановлення способу і порядку виконання рішення до суду, який видав виконавчий документ, мають право звернутись державний виконавець з власної ініціативи, а також за заявою сторін або стягувач чи боржник з власної ініціативи.

Заяву про відстрочку, розстрочку, зміну або встановлення способу і порядку виконання рішення суд, який видав виконавчий документ, має розглянути в 10-денний строк у судовому засіданні з викликом сторін.

Виклик до суду сторін виконавчого провадження здійснюється з дотриманням вимог норм глави 7 розділу 1 ЦПК.

У разі неявки на судове засідання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, правові наслідки встановлені в ст. 169 ЦПК.

За результатами розгляду заяви суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку на підставі п. 20 ч. 1 ст. 293 ЦПК.

Источник

Відстрочка і розстрочка виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання — Стаття 373 Цивільно-процесуального кодексу

1. За наявності обставин, що утруднюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім’ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.

За загальним правилом, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або відстрочити виконання, вжити заходів до його виконання, про що зазначає в рішенні (див. ст. 217 ЦПК і коментар до неї).

Разом із тим, після відкриття виконавчого провадження, у процесі приму-сового виконання виконавчого документа, можуть виникнути обставини, які ускладнюють або взагалі унеможливлюють його виконання. Зазначені обставини можуть свідчити про тимчасові ускладнення, в строки, встановлені законом, для здійснення виконавчого провадження, провести державним виконавцем виконавчі дії з виконання рішення суду, внаслідок тяжкого майнового становища боржника, або про неможливість виконання у спосіб і в порядку, передбаченому у виконавчому документі.

У статті, що коментується, конкретизуються обставини, які ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення суду, вказівки на які містяться в ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, до таких обставин закон відносить хворобу боржника або членів його сім’ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо. Аналіз змісту ст. 373 ЦПК свідчить про те, що перелік зазначених обставин не є вичерпним. До них можуть бути віднесені й інші обставини, які, на думку суду, заслуговують на увагу, наприклад, переїзд на постійне місце проживання до іншої місцевості, пошкодження або знищення майна, що підлягає передачі стягувачу, за умови відсутності вини боржника, тимчасова відсутність заробітку або інших доходів у боржника тощо.

Аналізуючи правило, яке міститься в статті, що коментується, слід звернути увагу на таке:

1) під відстрочкою виконання рішення суду слід розуміти перенесення судом строку виконання рішення. При цьому суд призначає конкретний новий (тобто перенесений) строк і рішення виконуються в цілому, після завершення строку, на який була надана судом відстрочка;

2) під розстрочкою виконання рішення суду слід розуміти надання боржнику можливості виконання його за частинами. При цьому суд визначає не тільки проміжні строки, а й призначає остаточний строк виконання рішення.

Зміна способу і порядку виконання рішення суду допускається у виняткових випадках і полягає в заміні одного заходу примусового виконання іншим, а також у зміні черговості здійснення дій, направлених на виконання рішення суду тощо.

Заходами примусового виконання рішень відповідно до ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» є:

1) звернення стягнення на майно боржника;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

Разом із тим, до заходів примусового виконання відносяться заходи, зазначені в главі 8 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного у виконавчому документі, у спосіб і порядок, визначені цим документом. Отже, державний виконавець зобов’язаний застосувати тільки такі заходи примусового виконання, які визначені зазначеним Законом або в рішенні суду.

За власною ініціативою державний виконавець не вправі застосувати певний спосіб або порядок виконання рішення. Так, зокрема, якщо у виконавчому документі про стягнення коштів зазначено певний номер рахунку, з якого мають бути стягнуті кошти, то у разі їх відсутності на цьому рахунку державний виконавець повинен звернутись до органу, який видав виконавчий документ з клопотанням про зміну способу і порядку виконання рішення шляхом звернення стягнення на майно боржника або про встановлення іншого способу і порядку виконання рішення (ч. 7 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження»).

Суд, у зв’язку з розглядом заяви державного виконавця або сторони про відстрочку або розстрочку, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні має не лише з’ясувати обставини, які свідчать про ускладнення або про неможливість виконання рішення, а й враховувати інтереси стягувача і боржника.

Слід зазначити ту обставину, що відстрочка і розстрочка виконання на-правлені на захист інтересів боржника у виконавчому провадженні, а зміна або встановлення способу і порядку виконання рішення — переважно на захист інтересів стягувача, особливо в тих випадках, коли виконання рішення виявиться неможливим, якщо не буде вжито заходів, направлених на зміну або встановлення способу і порядку виконання рішення.

В юридичній літературі обґрунтовано зазначається, що для відстрочки і розстрочки виконання, а також для зміни способу і порядку виконання існують різні підстави. Для відстрочки і розстрочки — обставини, які ускладнюють виконання, для зміни способу і порядку виконання — обставини, які уне-можливлюють виконання. Такі уточнення доцільно було б внести в ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» і в ст. 373 ЦПК .

Із заявою про відстрочку, розстрочку, зміну або встановлення способу і порядку виконання рішення до суду, який видав виконавчий документ, мають право звернутись державний виконавець з власної ініціативи, а також за заявою сторін або стягувач чи боржник з власної ініціативи.

Заяву про відстрочку, розстрочку, зміну або встановлення способу і порядку виконання рішення суд, який видав виконавчий документ, має розглянути в 10-денний строк у судовому засіданні з викликом сторін.

Виклик до суду сторін виконавчого провадження здійснюється з дотриманням вимог норм глави 7 розділу 1 ЦПК.

У разі неявки на судове засідання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, правові наслідки встановлені в ст. 169 ЦПК.

За результатами розгляду заяви суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку на підставі п. 20 ч. 1 ст. 293 ЦПК.

Источник