Способы ускорения погружения свай

Вспомогательные работы при погружении свай. Способы ускорения погружения свай

Виды и объем вспомогательных работ зависят от местных условий, типа применяемых свай и способов погружения. К та­ким работам относятся: сопряжение звеньев составных железо­бетонных, металлических свай и свай-оболочек с устройством гидроизоляции, срезка голов свай, извлечение из грунта свай, по­груженных с отклонениями от проектного положения; извлече­ние шпунта временных ограждений; гидроподмыв грунта для ускорения погружения свай, свай-оболочек и шпунта; выемка размытого грунта из полости свай-оболочек; устройство лиди­рующих скважин и др.

Наращивать железобетонные сваи рекомендуется путем сты­кования их звеньев. На рис. 20 показаны конструкции рекомен­дуемых типов стыков.

Рис. 20. Способы соединения составных свай:
а — варкой; б — на болтах; в — клиновыми вкладышами; г — сты­ком стаканного типа

Для облегчения погружения железобетонных трубчатых свай к концу нижнего звена в ряде случаев приваривают металли­ческий наконечник.

Звенья свай-оболочек длиной от 4 до 12 м диаметром от 1 до 6 м сопрягают в процессе работ с помощью фланцев на болтах или путем устройства сварных стыков на обечайках оболочек. Для облегчения погружения свай-оболочек большого диаметра применяют стальные ножи, прикрепляемые к фланцам оболочек.

Срезку голов железобетонных свай при устройстве ростверков производят отбойными молотками и специальными установками.

Для извлечения металлического шпунта и металлических ба­лок целесообразно применять вибропогружатели с подрессорной пригрузкой типа ВПП-2 и вибромолоты, подвешиваемые к крю­ку самоходных кранов, грузоподъемность которых должна быть в 2,5-3 раза больше суммарной массы вибропогружателя и извлекаемой шпунтовой сваи.

Гидроподмыв при погружении свай

Гидроподмыв грунта при погружении свай можно произво­дить на участках, удаленных не менее чем на 20 м от зданий и сооружений. Применяют способ подмыва для ускорения погру­жения всех видов свай в песчаные, гравелистые грунты, илисто-глинистые, суглинки и глины средней плотности. Струя воды, подаваемая под большим давлением к основанию сваи, умень­шает лобовое сопротивление и силы трения по боковой поверх­ности сваи. Подмыв грунта прекращают при достижении погружаемой сваи отмет­ки на 1 -1,5 м выше про­ектной отметки погруже­ния.

Технологическая схема вибропогру­жения вертикальных железобетонных свай с гидроподмывом приведена на рис. 21.

Рис 21. Технологическая схема вибропогру­жения вертикальных
железобетонных свай с гидроподмывом:
1 — кран МКГ-25; 2 — железобетонная свая; 3 — виб­ропогружатель с автоматическим наголовником; 4 — гидроигла; 5 — положение гидроиглы во время уста­новки сваи и передвижения крана; б — напорный шланг

При глубине погруже­ния свай более 20 м в песчаные грунты и супеси целесообразно сочетать подмыв с подачей сжато­го воздуха, нагнетаемого в зону подмыва через воздухопроводящие труб­ки с плоскими наконечни­ками.

На свае-оболочке эти трубки скрепляют с удерживающими хомута­ми, укрепляемыми на свае параллельно подмывае­мым трубкам. Низ воздухопроводящих трубок нужно размещать на 1 м выше подмывных труб. В зависимости от массы сваи, вида грунта и глу­бины погружения свай необходимый напор у ост­рия сваи предусматрива­ют от 4 до 25 ат. Для уменьшения напора, рас­хода воды и мощности насосных средств необхо­димо сочетать подмыв с забивкой сваи молотом.

Грунт извлекают из-под ножа сваи-оболочки и внутренней ее полости с помощью грейфера или размывают его струей воды и удаляют эрлифтом с помощью гидроэлеватора или гидрожелонки. В плотных связных грунтах (глина, конгломераты), в которые необходимо погрузить сваи-оболочки на большую глу­бину, предварительно разбуривают скважины буровыми механиз­мами. После удаления размытого грунта из оболочки на глубину 0,4-0,5 м ниже ее торца включают электродвигатель вибропогру­жателя для ее погружения.

Электроосмос и обмазка поверхности свай полимерами для ускорения погружения свай

Для ускорения погружения свай применяют электроосмос или обмазку поверхности свай полимерами. Способ элек­троосмоса основан на том, что при кратковременном дейст­вии постоянного электрического тока во влажных глинистых грунтах возникает движение поровой воды от анода к катоду. Если одну из свай погружать обычным способом и присоеди­нить ее к положительному полюсу генератора постоянного тока, а другую к отрицательному полюсу того же генератора тока, то вблизи сваи-анода образуется зона грунта с пониженной влаж­ностью, а вокруг сваи-катода — зона водонасыщенного грунта. Вследствие этого снижается трение сваи о грунт, и она при забивке молотом или вибрировании ускоренно погружается. После погружения сваи-катода восстанавливается нормальная влажность и несущая способность грунта, окружающая сваю. Наибольший эффект применения этого способа достигается при погружении свай в водонасыщенные плотные глинистые грунты, моренные суглинки и моренные глины.

В журнале работ кроме записей, ведущихся при забивке свай обычным способом, заносят следующие данные: устройство элек­тродов, план расположения свай-электродов, напряжение тока, последовательность присоединения свай к разным полюсам и утечку тока.
Применение синтетических полимеров позволяет ускорить по­гружение свай и одновременно повышает несущую способность грунта.

Для ускорения погружения свай применяют в качестве об­мазки бетонит, разновидность глины. В отвердевшем состоянии бетонитовая суспензия обладает гидрофобными свойствами и может прочно связать частицы грунта, окружающие сваю.

Источник

Лекции / Методы ускорения процесса погружения свай

Технология строительных процессов.

Технология погружения готовых свай. Методы ускорения процесса погружения свай.

Такие методы основаны либо на энергии давления водяной струи (подмыв грунта), либо на использовании эффекта электроосмоса.

Для погружения свай с применением подмыва грунт разрыхляют и частично вымывают струями воды, вытекающими под давлением из нескольких трубок диаметром 38. 62 мм, укрепленных на свае (рис. 1). При этом сопротивление грунта у острия сваи снижается, а поднимающаяся вдоль ствола вода размывает грунт, уменьшая тем самым трение по боковым поверхностям сваи. Расположение подмывных трубок может быть боковым, когда две или четыре подмывные трубки с наконечниками находятся по бокам сваи, и центральным, когда один одноструйный или многоструйный наконечник размещен по центру погружаемой сваи.

Рисунок 1. Схема прикрепления подмывных трубок к вертикальной оболочке: 1 — оболочка; 2 — нож; 3 — подмывные трубки; 4 — направляющий хомут; 5 — удерживающий хомут; 6 — резиновый шланг.

При центральном подмыве трубки могут быть повреждены, а при перерывах в работе — заполняться грунтом. При неравномерном размыве сваи могут отклоняться от проектного положения. При боковом подмыве (по сравнению с центральным) создаются более благоприятные, условия для уменьшения сил трения по боковой поверхности свай. При боковом расположении подмывные трубки крепят таким образом, чтобы наконечники находились у свай на 30. 40 см выше острия, у оболочек — на 150. 200 см выше ножа.

Для подмыва грунта подают воду в трубки под давлением не менее 0,5 МПа. При подмыве нарушается сцепление между частицами грунта под подошвой и частично по боковой поверхности свай, что снижает несущую способность сваи. Поэтому сваи на последнем метре или двух метрах погружают без подмыва. При погружении оболочек подмыв прекращают, когда нож не дошел на 0,5 м до проектной отметки. Применение подмыва не допускается, если имеется угроза просадки близлежащих сооружений, а также при наличии просадочных грунтов. Погружение свай с подмывом требует (помимо установки насосов и укладки разводящей линии) выполнения следующих дополнительных операций: креплений к сваям подмывных трубок

с наконечниками; присоединения верхних концов подмывных трубок с помощью гибких рукавов к разводящему трубопроводу; включения и выключения мотора насоса; извлечения подмывных трубок, которые должны использоваться многократно. Дополнительные операции приводят к увеличению трудоемкости и стоимости работ, в связи с чем, этим методом пользуются довольно редко и главным образом при погружении тяжелых свай длиной 8 м и более и оболочек.

Технология строительных процессов.

С использованием электроосмоса погружают сваи в глинистые грунты. В этом случае после кратковременного действия постоянного тока вокруг забиваемой сваи, подключенной в сеть в качестве катода, влажность грунта возрастает, и в нем возникают водонасыщенные зоны. Погружение сваи-катода облегчается, поскольку уменьшаются лобовое и боковое сопротивления грунта. У ранее забитой сваи, служащей анодом, образуется зона грунта со сниженной влажностью. После прекращения подачи тока происходит восстановление первоначального состояния грунтовых вод и несущая способность свай, являющихся катодами, возрастает.

Дополнительные операции при погружении железобетонных свай с использованием электроосмоса связаны с оснащением свай полосами стали — электродами, площадь которых занимает 20. 50% боковой поверхности свай. Эта операция отпадает при погружении металлических свай методом завинчивания.

Источник

Методы ускорения процесса погружения свай

Такие методы основаны либо на энергии давления водяной струи (подмыв грунта), либо на использовании эффекта электроосмоса.

Подмывом грунт разрыхляют и частично вымывают струями воды, вытекающими под давлением из нескольких трубок диаметром 38. 62 мм, укрепленных на свае. При этом сопротивление фунта у острия сваи снижается, а поднимающаяся вдоль стволавода размывает грунт, уменьшая тем самым трение по боковым поверхностям сваи. Расположение подмывных трубок может быть боковым, когда две или четыре под-мывные трубки с наконечниками находятся по бокам сваи, и центральным, когда один одно- или многоструйный наконечник размещен по центру погружаемой сваи. При боковом подмыве (по сравнению с центральным) создаются более благоприятные условия для уменьшения сил трения по боковой поверхности свай. При боковом расположении подмывные трубки крепят таким образом, чтобы наконечники находились у свай на 30. 40 см выше острия.

Для подмыва грунта воду в трубки подают под давлением не менее 0,5 МПа. Приподмыве нарушается сцепление между частицами грунта под подошвой и частично по боковой поверхности свай, что может привести к снижению несущей способности сваи. Поэтому сваи на последнем метре или двух метрах погружают без подмыва здбивкой.

Применение подмыва не допускается, если имеется угроза просадки близлежащих сооружений, а также при наличии просадочных грунтов.

Погружение свай с использованием электроосмоса применяют при наличии водонасыщенных плотных глинистых грунтов, моренных суглинков и глин. Для практической реализации метода погруженную сваю присоединяют к положительному полюсу (аноду) источника тока, а соседнюю с ней погружаемую — отрицательному полюсу (катоду) того же источника тока. При включении тока вокруг сваи (анод) снижается влажность фунта, а у пофужаемой сваи (катод), наоборот, повышается. После прекращения подачи тока происходит восстановление первоначального состояния фунтовых вод и несущая способность свай, являющихся катодами, возрастает.

Дополнительные операции при пофужении железобетонных свай с использованием электроосмоса связаны с оснащением свай полосами стали — электродами, площадь которых занимает 20. 25% боковой поверхности свай. Эта операция отпадает при пофужении металлических свай методом завинчивания.

Применение метода электроосмоса, позволяет на 25. 40% ускорить процесс пофужения сваи, а также уменьшить нафузки, необходимые для пофужения сваи.

79 Облицювальні роботи

Облицювання (Обшивка) — шар природного або штучного будівельного матеріалу (дерево, камінь, плитка та ін), що надає особливий зовнішній вигляд, як фасадам будівель, так і внутрішніх поверхонь конструкції, а також здатний служити в якості захисту від різних негативних впливів. Облицювальний матеріал виготовляється для внутрішніх і зовнішніх облицювальних робіт.

Облицювальні роботи — вид оздоблювальних робіт, під час проведення яких, лицьові поверхні конструкцій покриваються облицювальними матеріалами. Облицювальні роботи, як і облицювальний матеріал, поділяються на:
• Зовнішні (облицювання фасадів)
• Внутрішні (облицювання поверхонь внутрішніх приміщень: стін, перегородок, підлог і т.д.).

В якості облицювальних матеріалів для фасаду будівель можуть виступати:
• природний камінь;
• штучний камінь;
• облицювальна цегла;
• облицювальні панелі;
• термопанелі;
• плитка під цеглу;
• декоративні штукатурки;
• сайдинг;
• керамосайдінг;
• профільований стіновий лист.

Для облицювання поверхонь внутрішніх приміщень часто застосовують:
• плитку, виготовлену з штучних матеріалів, таких як кераміка, скло, пластмаса тощо;
• плитняк, пластини з природного натурального каменю різної форми і різної довжини;
• вагонку, виготовлену з пластику, дерева та інших матеріалів;
• рулонні лицювальні матеріали.

За своїм призначенням облицювання бувають:
• Захисні облицювання — вид облицювання, призначений для захисту поверхні від таких шкідливих впливів навколишнього середовища, як жорсткі кліматичні умови, а також від механічних ушкоджень, вплив вогню і різних хімічних речовин. Прикладом може служити декоративний паперово-шаруватий пластик.

• Акустичні облицювання — облицювання, здатні поглинати звук. Наприклад, спеціальні акустичні сендвіч-профілі.

• Санітарно-гігієнічні облицювання — облицювання, що дозволяють підтримувати чистоту в приміщеннях, і в разі необхідності, швидко провести їх дезінфекцію. Наприклад, гладка керамічна плитка.

• Декоративні облицювання — покликані створити в приміщенні комфорт і затишок, а також надати йому індивідуальності, і в цілому поліпшити зовнішній вигляд приміщення. Наприклад, рельєфна безшовна плитка.

Наступний необхідний чинник — це правильний вибір облицювального матеріалу. Чому це так важливо.

По-перше, неправильний вибір облицювального матеріалу може завдати шкоди приміщенню, а можливо життю або здоров’ю людини. Якщо, наприклад, в санвузлі викласти підлогу плиткою, яка при попаданні на неї води буде ковзати, то життя або здоров’я людини буде в небезпеці. Або, якщо стіни оброблені звичайним (НЕ вологостійким) гіпсокартоном, а поверх наклеєні паперові (піддані волозі) шпалери, тоді в результаті постійного впливу пари шпалери, та й сама стіна, незабаром прийдуть у непридатність.

По-друге, неправильний вибір облицювального матеріалу може утруднити обслуговування приміщення або порушити будь-які норми. Наприклад, використання пластикової вагонки на кухні на стіни в області «робочої зони», або газових та електричних приладів, призводить до порушення санітарно-гігієнічних норм і до порушення пожежної безпеки.

По-третє, будь облицювальний матеріал має стійкість до експлуатації за певних умов і навантаженнях.

По-четверте, правильно вибраний облицювальний матеріал прослужить набагато довше.

78 організація робочого місця ланки мулярів

Робоче місце являє собою мулярів частина загального фронту робіт ланки, в межах якої розташовані елементи зведених конструкцій, матеріали, інструменти і пристосування переміщуються робітники. Робоче місце складається з трьох зон — робочої, матеріалів і допоміжної. В робочій зоні — смузі шириною 0,6. 0,7 м між кладкою і матеріалами — працюють муляри. Зона, в якій розташовані матеріали (пакети цегли і дрібних блоків, ящики з розчином і ін), займає смугу шириною 1,3. 1,5 м, а зона проходу робітників — допоміжна зона — 0,5. . 0,6 м. Загальна ширина робочого місця мулярів становить 2,4. 2,8 м.

Якщо стіна з прорізами, цегла, дрібні блоки розміщують навпроти простінків, а розчин — навпаки прорізів. Для кладки стовпів цегла розташовують по одну сторону по відношенню до стовпа, а розчин — по іншу. При мурування стін полегшеної конструкції розташування стінових матеріалів чергують з пакетами легкобетонних вкладишів або ящиками з легким сипучим наповнювачем.

Зводячи стіни з одночасним облицюванням, ширину зони матеріалів збільшують до 1,5 м, так як останні повинні бути розташовані в два ряди: в першому — камені і розчин, у другому — облицювальна матеріал. Стінові матеріали необхідно подавати на робоче місце заздалегідь (на 2. 4 год роботи), а розчин — перед самим початком кладки.

Продуктивність праці мулярів у великій мірою залежить від висоти рівня кладки. Муляри досягають найвищої продуктивності при кладці каменів на висоті 0,5. 0,6 м від рівня робочого місця. На початку кладки і із збільшенням її висоти продуктивність зменшується. Враховуючи це, висоту ярусу кладки при товщині стіни до 2½ цегли приймають рівною 1,2 м, а при товщині 3 цегли — 0,9 м.

Організація праці бригади мулярів полягає в визначення рівня спеціалізації окремих ланок, їх кваліфікаційного і чисельного складу. Складові процес кам’яної кладки робочі операції не рівноцінні за складністю.

Викладати маяки, закріплювати порядовку, встановлювати причалку, класти ряди, облицьовувати кладку й контролювати її якість повинен каменяр високої кваліфікації, а подавати і розстеляти розчин, розкладати цегла, дрібні блоки, класти забутку можуть менше кваліфіковані муляри (підручні).

Процес кам’яної кладки може бути організований потоково-розчленованим або потоково-конвеєрним (кільцевих) методом.

Поточно-розчленований метод. Бригада мулярів займає частина поверху будівлі — захватку, яку розбивають на ділянки за кількістю ланок і закріплюють за кожним з них. Довжину ділянки визначають з умови, що ланка за зміну викладає по всій її довжині стіну на висоту ярусу (0,9. 1,2м)

Довжина ділянок в залежності від товщини стіни і складу ланки може складати від 13 до 40 м.

При поточно-розчленованому методі роботи ведуть ланками «двійка», «трійка», «четвірка» і «п’ятірка».

При кладці стін з великим числом отворів або архітектурних деталей, стовпів і стін товщиною 1 і ½ цегли або перегородок в ½ цегли — роботи виконує ланка «двійка». При цьому муляр IV (V) розряду викладає маяки, встановлює порядовку, натягує причалку, а муляр II розряду подає і розстеляє розчин, розкладає цегла, дрібні блоки, допомагає встановлювати контрольні пристосування і веде кладку забутки.

Кладку суцільних стін товщиною понад 2 цегли при однорядній перев’язці і більше Р/р цегли при багаторядній доцільно вести ланкою «трійка». У такому ланці каменяр IV (V) розряду натягує причалку, кладе версти і перевіряє правильність

мурування; один з мулярів II розряду подає і розстеляє розчин, розкладає цегла, а інший кладе забутку.

Найбільш ефективна кладка стін простої і середньої складності завтовшки у 2 цеглини і більше, що виконується ланкою «п’ятірка», коли муляри V (VI) і III розрядів кладуть зовнішню версту, муляри IV (V) і III розрядів — внутрішню версту, а третій муляр ІІІ розряду — забутку.

При зведенні полегшених стін, порожнечі в яких заповнюють шлакобетоном, працюють ланки «трійки»: каменяр IV (V) і розряду один з мулярів II розряду виконують кладку зовнішньої і внутрішньої верст; другий муляр II розряду заповнює порожнечі шлакобетоном і ущільнює його.

Стіни колодязьної системи з засипанням порожнеч зводять ланки «четвірки»: перший муляр IV (V) і один з розряду каменярів II розряду ведуть кладку чергового ряду зовнішньої версти, а другий муляр IV (V) розряду з іншим каменярем II розряду — кладку внутрішнього верстового ряду і поперечних стінок. Кладку стін ведуть в межах ділянки на висоту шести рядів. Засинає порожнечі з пошаровим ущільненням спеціальне ланка робітників. Його склад встановлюють з розрахунку один робочий ланка «четвірка».

Ланки «четвірки» ефективні при кладці стін товщиною не менше двох цеглин з одночасною їх облицюванням.

Муляр IV (V) розряду разом з каменярем II розряду встановлюють елементи облицювання, заставні та інші плити, закріплюють скобами, гаками, дротом, а рухаються за ними муляри IV і III розрядів виконують цегляну кладку.

Кладку стін та перегородок з дрібних блоків ведуть ланкою «двійка», а стін з облицюванням цеглою — «трійка» або двома ланками «двійка». При кладці стін з облицюванням ланкою «трійка» каменяр IV (V) розряду кладе зовнішню версту з цегли і внутрішню з блоків. Перший муляр II розряду виконує обов’язки підручного, другий укладає блоки в забутку. При роботі двох ланок перша «двійка» веде кладку зовнішньої лицьової версти з цегли, друга, слідуючи за нею,- внутрішню частину стіни з блоків.

Поточно-конвеєрний (кільцевий) метод ефективний при зведенні будівель нескладної форми в плані, зі стінами простий і середньої складності завтовшки 2-3 цегли з проемностью до 40 % і малим об’ємом кладки внутрішніх стін. При кільцевому методі ділянки не виділяють, а ланки «шістки» переміщаються по захватці уздовж майбутньої стіни і кожне ланка кладе один ряд. У кожній ланці «шістка» працюють «двійками», які рухаються безперервно по периметру захватки. Перша «двійка» викладає зовнішню версту ряду, друга — внутрішню, третя — забутку

77 Технология влаштування буро набивних паль в обсадних трубах

Пристрій буронабивних паль з описуваної технології можливо в будь-геологічних і гідрогеологічних умовах. Обсадні труби для утримування стінок свердловин можуть залишатися в ґрунті при виготовленні паль.

Найбільш раціональним є застосування інвентарних труб, добутих у процесі виготовлення паль. Секції обсадних труб, як правило, з’єднуються за допомогою стиків спеціальної конструкції (верстати «Беното», «Като» і деякі інші), а також за допомогою зварювання.

Занурюються обсадні труби в процесі буріння свердловини гідродомкратами із застосуванням спеціального бурового обладнання, а також за допомогою забивання труби в грунт або вибропогружением.

Буріння свердловини при виготовленні буронабивних паль здійснюється обертальним або ударним способом.

При ударному бурінні по мірі розробки свердловини обсадна труба занурюється в грунт, слідуючи за забоєм або випереджаючи його в залежності від види прохідних ґрунтів, до проектної позначки. При цьому окремі секції обсадних труб нарощуються по мірі необхідності.

При обертальному способі буріння спочатку проходиться лидерная свердловина на довжину секції обсадної труби, після чого в свердловину занурюється обсадна труба. Потім проводиться буріння наступного ділянки свердловини, після чого нарощується і занурюється у свердловину чергова секція обсадної труби. Таким чином буріння ведеться до проектної позначки.

Після зачистки забою і установки в свердловину арматурного каркаса свердловина бетонується. Бетонування ведеться методом вертикально переміщається труби (ТВП). При цьому, як і при бетонуванні свердловин під водою або глинистим розчином, застосовуються секційні бетонолитные труби різних конструкцій з герметичними стиками. В сухих свердловинах бетонування може вестися за допомогою контейнера спеціальної конструкції.

Бетонна суміш надходить у приймальну воронку бето-нолитной труби по лотку безпосередньо з автобетонозмішувача або накопичувального бункера. По мірі заповнення свердловини бетоном обсадна труба витягується. При це спеціальна система гідродомкратів, змонтованих на буровому верстаті, повідомляє колони обсадних труб зворотно-поступальний і полувращательное руху, додатково ущільнює бетонну суміш.

Після закінчення бетонування свердловини голови палі формуются у спеціальній інвентарній кондукторі.

В СРСР буронабивні палі, що влаштовуються по описаній технології, виготовляються діаметром 880-1200 мм, довжиною до 35 м. При бетонуванні свердловин в процесі виготовлення буронабивних паль усіма описаними вище способами використовується лита бетонна суміш з осіданням конуса 16-20 див.

Вибір типу при проектуванні пальових фундаментів визначається насамперед техніко-економічними міркуваннями з урахуванням наявності відповідних виробничих та матеріальних ресурсів.

Раціональні випадки застосування буронабивних паль:

1. Буронабивні палі з розширеннями і без них, що влаштовуються без кріплення або з кріпленням стінок свердловин, рекомендуються для фундаментів будівель і споруд’ будь-якого призначення (виробничі, громадські, житлові та ін) при великих зосереджених вертикальних і горизонтальних навантаженнях, а також на майданчиках зі складними геологічними та іншими умовами будівництва, у тому числі:

коли в межах будівельного майданчика залягання щільних ґрунтів (несучий шар під нижніми кінцями паль) різко змінює позначки;

при необхідності прорізання палями насипів з твердими включеннями (у вигляді залишків зруйнованих частин кам’яних, бетонних, залізобетонних конструкцій тощо) або руйнування грунтів природного складання (у вигляді твердих глинистих грунтів, шарів з часто зустрічаються валунами і т. п., не дозволяють виробляти забивання або вибропогружение паль);

в обмежених умовах:

поблизу існуючих будівель і споруд, в яких можуть виникнути неприпустимі деформації несучих елементів конструкції або обладнання при забиванні або вибропогружении паль;

у зсувних районах;

буронабивні палі, для влаштування яких вимагається кріплення стінок свердловин обсадними трубами, рекомендується застосовувати, коли будівельні майданчики складені водонасиченими неоднорідними глинистими ґрунтами текучої консистенції з прошарками пісків і супісків.

Не рекомендується використовувати буронабивні палі при наявність сильно агресивних грунтових або виробничих вод.

2. Буронабивні палі слід влаштовувати без креп

лення стінок свердловин в тих випадках (додатково до

перелічених у п. 1), коли:

будівельні майданчики складені глинистими ґрунтами твердої, напівтвердої і тугопластичної консистенції (у тому числі глинистими, просадними і набухающими ґрунтами);

положення горизонту ґрунтових вод в період будівництва нижче п’яти паль;

довжина паль до.30 м.

3. При цивільному будівництві не рекомендується

застосовувати буронабивні палі, для влаштування яких

потрібно кріплення стінок свердловин глинистим раст

злодієм або надлишковим тиском води в свердловині.

Источник