Морфолого-синтаксичний спосіб словотвору та його різновиди
Способи словотвору в сучасній українській літературній мові
(продовження)
До морфологічних способів відносять способи творення слів, при яких похідне слово утворюється за допомогою морфем. Сюди належать суфіксальний, префіксальний, постфіксальний, суфіксально-префіксальний та ін.
До неморфологічних способів відносять морфолого-синтаксичний, лексико-семантичний, лексико-синтаксичний способи.
Морфологічно-синтаксичний спосіб охоплює похідні, які виникають унаслідок переходу слів або словоформ з однієї частини мови до іншої. Головним із цих способів є перехід: прикметників і дієприкметників у іменники (субстантивація); дієприкметників у прикметники (ад’єктивація) ; окремих слів з іменників і прикметників у займенники (прономіналізація) ; словоформ змінюваних слів у прислівники (адвербіалізація) ; повнозначних самостійних слів у службові: прислівників, іменників — у прийменники (препозитивація) , іменників та іменникових словосполучень — у вигуки (інтер’єктивація ) тощо; спостерігаються також різні переходи між службовими словами.
У сучасній українській мові існують такі процеси переходу слів з однієї частини мови в іншу: субстантивація — перехід слів з інших частин мови в іменник, здебільшого з прикметників та дієприкметників: ад’ єктивація — перехід слів з інших частин мови в прикметник, здебільшого з дієприкметників; нумералізація — перехід у числівник; прономіналізація — перехід інших частин мови в займенник; вербалізація — перехід у дієслово; адвербіалізація — перехід у прислівник; препозиціоналізація — перехід у прийменник; кон’юнкціоналіація — перехід у сполучник; партикуляція — перехід у частки; інтер’єктивація — перехід у вигук.
Перехід слова з однієї частини мови в іншу, супроводжуваний перетворенням відповідних парадигматичних характеристик, називається конверсіє ю (від лат. conversio — перетворення, зміна). Типовим прикладом конверсії в українській мові є субстантивація прикметників, перехід окремих повнозначних слів у службові, зокрема прийменники.
Процеси конверсії виникають у певних синтаксичних умовах спонтанно. Синтаксичні позиції як певні значення в синтаксичних відношеннях закріплюються за частинами мови. Якщо ту чи ту позицію займає слово (словоформа) іншої частини мови, то воно поступово змінює своє значення, а потім і морфологічні ознаки, маючи нетипові для нього синтаксичні зв’язки.
Наприклад, прикметник у ролі підмета або додатка позначає не ознаку предмета, а особу або предмет. Пор.: Зійшов молодий місяць. — До хати увійшов молодий.
Відповідно до виконуваної ролі в реченні субстантивований прикметник молодий позначає особу чоловічої статі, втрачає здатність змінюватися за родами: молодий і молода — це два різні іменники, а не словоформи одного слова.
При морфологічно-синтаксичному словотворі похідне слово зовні нічим не відрізняється від мотивуючого, але дістає нове значення. Омоніми легко нейтралізуються у відповідних контекстах.
Причиною такого переходу стає зміна словом синтаксичної функції у реченні: якщо слово, що первинно є прикметником, а отже виступає в реченні означенням і відповідає на питання який? яка? яке? (Військовий чоловік зупинив машину.), змінює свою синтаксичну функцію і виступає у ролі підмета або додатка та відповідає на питання хто? що? або кого? чого? (Військовий зупинив машину. Машина проминула військового.), що характерно для іменника як частини мови, то в такому разі фіксується перехід прикметника у іменник.
Для української мови такий спосіб словотвору найхарактерніший для іменників та прислівників:
перехід прикметників в іменники: хворий (який?) → хворий (хто?), набережна (яка?) → набережна (що?), майбутнє (яке?) → майбутнє (що?), головатий (який?) → Головатий (прізвище, хто?). Новоутворений іменник переймає флексію мотивуючого прикметника;
перехід іменників у прислівники: іменник стрілою (чим?) → прислівник стрілою (як?), іменник ранком (чим?) → прислівник ранком (коли?), при цьому іменники втрачають здатність відмінюватися і стають незмінними словами, тобто, якщо у відповідних іменниках визначалася флексія стрілою, ранком, то у новотворах-прислівниках не визначається флексія стрілою, ранком. Новостворені прислівники відповідають на питання як? коли.
Для визначення частиномовної характеристики такого слова необхідно використовувати контекст: Милуватися (чим? іменник) ранком. Приїхати (коли? прислівник) ранком.
Словотвірний ланцюжок — це лінійний ряд мінімум трьох спільнокореневих слів, які знаходяться у відношенні послідовної мотивованості, тобто послідовної похідності: наука > науковий > науковець; Ялта > ялтинський > ялтинець; учити > учитель > учителька. У ланцюжку є обов’язковий мінімум, що складається з трьох компонентів, з яких другий утворений від першого, третій — від другого і т. д., якщо в ланцюжку компонентів більше трьох: ліс > лісний > лісник > лісникувати. Початком ланцюжка є словотвірна пара, яка поширюється за допомогою похідного компонента: береза > Береза (село) > Березівка (село) > березівський (прикметник) > березівці (назва жителів).
Крім послідовної похідності між спільнокореневими словами можуть бути відношення сумісної похідності. Це така словотвірна ситуація, коли від одного твірного слова утворюється кілька похідних, які не пов’язані між собою відношенням мотиваційної залежності.
Сукупність сумісних похідних одного словотвірного акту зі спільною твірною основою називається словотвірною парадигмою, наприклад, похідні лісок, лісний, лісовий є словотвірною парадигмою твірного слова ліс.
Словотвірне гніздо. Найзагальнішою закономірністю у словотворенні є здатність майже кожної непохідної основи (кореня) породжувати похідні. Сукупність усіх спільнокореневих похідних, розташованих відповідно до їхньої словотвірної мотивації, називається словотвірним гніздом.
Початком, або вершиною, гнізда є непохідна основа (корінь). Усі інші слова в гнізді похідні. В гнізді виявляються: 1) словотвірні ланцюжки (ряди) з послідовною похідністю; 2) словотвірні парадигми із сумісною похідністю; 3) словотвірні такти; 4) подвійна мотивація. Словотвірне гніздо складається зі словотвірних ланцюжків (рядів) і словотвірних парадигм:
У цьому гнізді: а) п’ять словотвірних рядів (сенат — сенатор — сенаторів — сенаторівський; сенат — сенатор — сенаторша — сенаторшин; сенат — сенатор — сенаторство — сенаторствувати; сенат — сенатор — сенаторський — по-сенаторському; сенат — сенатський — по-сенатськи); б) дві парадигми (сенатор*сенатський, сенаторів*сенаторша+сенаторство* сенаторський)’, в) три словотвірних такти.
У гнізді з вершиною утопія чотири словотвірних ряди, три парадигми (утопізм*утопічний, утопічно*утопічність, утопістів*утопістка) і чотири такти:
У словотвірне гніздо об’єднуються всі спільнокореневі похідні з живими структурно-семантичними зв’язками.
Словотвірний аналіз похідних у складі гнізда дає можливість всебічно, найповніше і найточніше визначити їхні мотиваційні зв’язки і словотвірну структуру, ніж в ізольованих словах. У гнізді одночасно виявляються всі словотвірні зв’язки спільнокореневих слів, тобто визначається словотвірна структура слова, його дериваційні можливості, місце і роль його у словотвірному механізмі мови.
Принципи гніздового осмислення словотвірної системи вперше розробив і обґрунтував О. М. Тихонов на матеріалі російської мови. Вони були ним реалізовані в його словниках «Школьный словообразовательный словарь русского языка» (Μ., 1978) і «Словообразовательный словарь русского языка» в 2-х томах (М., 1985).
Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет
Источник
Морфолого-синтаксичний спосіб словотворУ
М о р ф о л о г о – с и н т а к с и ч н и м способом словотвору називається утворення нових слів шляхом переходу їх з однієї частини мови в іншу, що визначається як словотвірний засіб. Новоутворене шляхом переходу з однієї частини мови в іншу слово, звичайно, змінює своє лексичне значення, набуває нових морфологічних ознак і виконує нові синтаксичні функції. Так, утворення іменника на основі переходу до цієї частини мови прикметника супроводжується зміною лексичного значення, втратою синтаксичної залежності від слів із предметним значенням. Прикметник більше не називає ознаки предмета, а сам позначає предмет, через що вже не змінюється за родами, а належить до певного роду, якщо перехід відбувся в однині, тобто граматичне значення роду стає самостійним, як і значення числа та відмінка. Відповідно до цього слово з новими семантичними та морфологічними характеристиками виконує й іншу синтаксичну функцію– передусім підмета чи додатка, які можуть пояснюватися означеннями. Пор.: молодий місяць, молода дівчина, молоде деревце, молоді літа (молодого місяця, молодої дівчини, молодого деревця, молодих літ, молодому місяцю і т.д.) – молодий (наречений), наш молодий; молода (наречена), красива молода; молоді (молоде подружжя), щасливі молоді. Молодий, молода, молоді – це вже не граматичні форми одного слова (молодий), а різні слова з предметним значенням (на позначення істот), рід яких (перших двох слів) мотивується семантично (відповідно до статі) та визначається за морфологічними показниками — закінченнями -ий, -а, що одночасно є засобами вираження значень числа і відмінка, які набули також самостійного характеру. Молоді функціонує як множинний іменник. Форма середнього роду прикметника молоде в іменник не переходить. Зіставимо і синтаксичну фукцію аналізованих слів: За нашим садом три місяці рядом: Первий місяць – молодийСтепанко, Другий місяць – молодий Михалко, Третій місяць – молодийІванко. За нашим садом три зірочки рядом: Первая зірка – молодаМарточка… (Фольклорні записи Марка Вовчка та Опанаса Марковича): Степанко, Михалко, Іванко (який?) молодий, Марточка (яка?) молода – прикметник є означенням; Ідуть дружечки у три рядочки, молодапопереду (Н.тв.): молода – іменник у фукції підмета при пропущеному присудку іде; У молодої печуть коровай тоді ж, як і в молодого – в неділю вранці (весілля, записане в м.Гостомелі на Київщині): у молодої, у молодого – іменники у функції додатка (печуть у кого?).
При переході слів з однієї частини мови в іншу змінюється їх лексичне значення, граматичні ознаки (морфологічні) та синтаксична функція у реченні, але звукова оболонка залишається незмінною: молодий (прикм.) → молодий (ім.).
Природно, що поза контекстом сприймається звичне значення слова. Так, цілий – це передусім прикметник, який означає “цілісний”, “не пошкоджений”: Про славу думає лицар, а не про те, щоб ціла була голова на плечах (П. Куліш). Цей прикметник є твірним словом для утворення займенника та іменника. Напр.: Героїзмом можна назвати тільки таке діло, де мука і терпіння одиниці здобуває або окуплює добро цілого народу (І.Франко). У цьому реченні цілого функціонує як займенник прикметникового типу всього. У реченні “Мова – найважливіший, найбагатший і найміцніший зв’язок, що зв’язує віджилі, живущі і майбутні покоління народу в одне велике, історично живе ціле” (П. Куліш) ціле є іменником: має предметне значення (зв’язує (в що?) в ціле), виступає синонімом до іменника цілісність, має середній рід, вжите в однині, у формі знахідного відмінка, виступає додатком, є синтаксично зумовлюючим словом (такого ж числа і відмінка похідний іменник вимагає від залежних від нього означень – в одне, велике, живе).
Виділяють десять різновидів морфолого-синтаксичного способу словотвору – відповідно до кількості частин мови:
1. С у б с т а н т и в а ц і я (від.лат. substantivum — іменник) – це виникнення іменників у результаті переходу слів інших частин мови (найчастіше прикметників, дієслівної форми –дієприкметника, узагальнено-якісних займенників, числівників) в іменник. Наприклад: Не забувайте того доброго, що вмієте, а чого не вмієте, того навчайтеся (В.Мономах). Не забувайте (чого?) доброго зіставте із не забувайте доброго уміння. Первинним, звичайно, є доброго у другому вислові (не забувайте уміння (якого?) доброго) – виражає ознаку предмета, узгоджується з іменником у роді, числі й відмінку, виступає означенням, отже, належить до прикметника. У першому вислові слово доброго виникло на основі прикметника. Воно набуло значення предметності (не забувайте (чого?) доброго), не змінюється за родами (належить до середнього роду), не змінюється за числами, відмінюється за відмінками, але набуває відмінкової форми, якої вимагає від нього дієслово – у поданому вище тексті родового відмінка, виконує функцію додатка. Інші приклади: Не додавай знесиленим журби, не добивай зневір’ям підупалих. (П.Грабовський) – слова знесиленим, підупалих (первинно дієприкметники: знесилені, підупалі люди) перейшли в іменники, набувши значення предметності (не додавай кому? – знесиленим, не добивай кого? – підупалих); Поет розширює зміст нашого внутрішнього “я”, зворушуючи його до глибини (І.Франко) – займенник я перейшов у іменник (зміст чого? – я); Лучче. проміняти шаблю на веретено, аніж напасти вдвох на одного (П. Куліш) – зіст.: на одного супротивника – числ. (на супротивників скількох? – одного) і з тексту напасти на кого? – одного – іменник.
2. А д’ є к т и в а ц і я( від лат. adjectiuum) – утворення нових слів на позначення ознаки предмета в результаті переходу іменної дієслівної форми – дієприкметника – у прикметник. В основі ад’єктивації лежить втрата процесуального, результативного і набуття якісного характеру ознаки. Тобто, замість динамічної, ознака предмета стає статичною і постійною. Пор.: З-під його темного кашкета, глибоко натягнутогона лоб, поблискували чорні розумні очі (О. Досвітній) – Між ними давно уже натягнутістосунки (З розмовного). Якщо у першому реченні слово натягнутого – дієприкметник, оскільки має дієслівні категорії стану (пасивний стан), часу (минулий час), виду (доконаний вид), керує прийменниково-відмінковою формою (на лоб), пояснюється прислівником глибоко (натягнутого (як?) глибоко), то у другому реченні натягнуті – це прикметник (стосунки (які?) натягнуті), оскільки ознака втратила зв’язок з дією (натягнуті означає недружелюбні), а це значить, що неактуальними стали попередні синтаксичні зв’язки (керування іменником) і втрачені дієслівні категорії стану , часу , виду.
Звучання похідного прикметника може відрізнятися від вимови твірного дієприкметника зміною місця наголосу і вимовою приголосних у суфіксі, що зумовлено будовою суфікса. Пор.: картопля, пéчена у багатті, обвуглилася – печéна картопля красувалася у центрі стола: пéчена (дієприкм.) → печéна (прикм.); аналогічно: вáрений у печі гарбуз (дієприкм.) → варéнийгарбуз смачний (прикм.), ще не скі′нчена розмова → нескінче′нна дорога перед нами.
3. П р о н о м і н а л і з а ц і я(від лат.pronomen — займенник ) – утворення нових слів внаслідок переходу слів інших частин мови у займенник. Напр.: Хто в себе не вірить, тому ніхто другий не повірить (В.Винниченко) – другий (числ.: перший, другий учасник подій) → другий (займ., що означає інший); Жив на світі один чоловік (Н. тв.) – один (числ.: один день) → один (займ., що означає якийсь); І залишився я один (З розмовного) – один (займ., що означає сам); Тяжко-важко вік цілий боліти, а не знати навіть, де болить. (І.Франко) – цілий (прикм.: цілий, нерозбитий глечик) → цілий (займ., що означає весь).
4. Н у м е р а л і з а ц і я (від лат. numeralis – числовий, від numerus – число) – утворення нових слів внаслідок переходу слів інших частин мови у числівники. Пор.: Для того щоб вміти бачити справжнє обличчя велетнів, людям, що можуть стикатися з ними, — треба бодай трохи піднятися до їх рівня (О. Теліга) – Одиниця тоді лишень чогось варта, коли висловлює хоч трохи духу своєї збірноти (Ю.Липа): трохи (присл.: піднятися (наскільки?) трохи) → трохи (числ.: трохи духу – назва неозначеної кількості). Аналогічно: багато, мало (присл. на вираження міри вияву дії: багато працювати, мало говорити) → багато, мало (неозначено-кількісні числівники: багато обіцянок, мало втіхи).
5. В е р б а л і з а ц і я (від лат.verbalis – дієслівний )– утворення нових слів внаслідок переходу слів інших частин мови у дієслова. Зустрічається рідко. Напр.: Гетьтедуми, ви хмари осінні (Леся Українка). Вигук геть набув морфологічних ознак дієслова наказового способу другої особи множини. Аналогічно: цить! (вигук) – цитьте (вигук, що набув дієслівного оформлення при звертанні до кількох осіб). Пор.: – Цить! – тихо, потайки шепоче йому сестра… (С. Васильченко); – Ла, ла, ла! – Цитьте! Це мені тільки лалакать можна ! (М. Старицький). Як зазначається в “Українській мові: Енциклопедії” (с. 62), певним аналогом вербалізації як явища морфологічного рівня є синтаксичне вживання слів деяких незмінних частин мови у функції дієслівного присудка – вигуків, звуконаслідувальних слів, часток, які в контексті сприймаються у значенні певного способу (дійсного або наказового), часу, виду. Напр.:–Тс! Цитьте! Перестаньте ж кричати. (М.Коцюбинський) – вигук тс! сприймається у значенні дієслова наказового способу і, як видно з контексту, ІІ особи множини; А клямка у мене перед носом стриб-стриб, а сніг у щілини пшак-пшак! (Григір Тютюнник) – виділені звуконаслідувальні слова мають значення дієслів минулого часу жіночого і чоловічого роду однини (клямка застрибала, а сніг проник, завіявся).
6. А д в е р б і а л і з а ц і я (від лат. adverbium – прислівник)– утворення нових слів шляхом переходу у прислівники слів з інших частин мови.
Розрізняють два ступені адвербіалізації: 1) н е п о в н у, коли слово набуває лише синтаксичної функції прислівника (зокрема адвербіалізація непрямих відмінків іменника). Напр.: …І наповнюються шляхи ревом (ім.) волів (Г.Хоткевич); Ревом (тобто сильно –присл.)ревло над Десною всю ніч (О.Довженко). Інші приклади таких прислівників:днями (тобто скоро) закінчуємо роботу; ідемо слідом (тобто услід); 2) п о в н у, коли вихідна частина мови набуває морфологічних властивостей прислівника (незмінності). Повну адвербіалізацію називають морфологічною. Вона характеризується граматичною перебудовою вихідного слова. Так, іменникові закінчення перетворюються на прислівникові суфікси, прийменники – на прислівникові префікси, зливаючись із застиглою іменниковою формою, напр.: З ранньогоранку до пізньої ніченьки голкою денно верти (П. Грабовський); Місця собі зранку не знаходжу (Ю. Яновський) – з (раннього) ранку (прийм. з ім.) → зранку (присл.); З Шевченківського вечора всі поверталися задоволені (З розмовного); Так звечора на Меланки казала Катря Зайчиха своєму семилітньому синові Пилипкові (Панас Мирний) – з (Шевченківського) вечора (прийм. з ім.) → звечора (присл.); По діброві вітер виє, гуляє по полю, край дороги гне тополю до самого долу (Т. Шевченко); Вітер зриває з осокорів багряні листочки, що тихо, без шелесту опадають додолу (Рідна мова, 4 (3) клас) – до (самого) долу (прийм. з ім.)→ додолу (присл.). Повної адвербіалізації зазнали поєднання прийменників із короткими формами прикметників, з
числівниками, напр.: ─┐─┐ ٨ ─┐ ٨ ─┐ ٨ ─┐ ٨
на—по-готов-і, за-нов-о, в-дв-ох, на-тр-оє та ін.
7. П р е п о з и т и в а ц і я– утворення нових слів шляхом переходу їх з інших частин мови у прийменники. Пор.: Живучи в світі, що створюєш, не бачиш світу, що довкола(В.Канівець) – Слава, як і простір, довкола нас: і поруч, і губиться десь у нескінченності (В.Канівець): у першому реченні довкола – присл.: знаходиться (де?) довкола) → у другому реченні довкола – прийм.: витати (де?) довкола нас (обидва присудки знаходиться і витати домислюються відповідно до змісту неповних речень). Порівняй також: розташований близько– розташований близько школи; кругомростуть квіти – квіти ростуть кругом хати; перед у платті трохи піднятий – зупинитися перед ворітьми; в ім’я сина вкладала потаємний зміст – жити в ім’я перемоги та ін. Як видно з прикладів, новоутворені прийменники – прислівникового та іменникового походження.
8. К о н’ ю к т и в а ц і я(від лат. conjuctio буквально “зв’язок”, поєднання)– утворення нових слів внаслідок переходу їх у сполучники з інших частин мови. Напр.: не зважаючи (див. орфографічний словник: не зважаючи ні на які обставини – дієприсл.) → незважаючи на те що (компонент складеного підрядного допустового сполучника, напр: Незважаючи на те що обоє – і Тимко, і Орися – були зайняті господарськими справами, якесь дивне почуття володіло ними: тривога, сум одне за одним (Г.Тютюнник).
9. П а р т и к у л я ц і я (від лат. particula — частка) – утворення нових слів переходом інших частин мови у частки. Пор.: Будь приготовлений до власної історії (Ю.Липа) – Без будь-кого з нас Батьківщина може обійтися, але будь-хто з нас без Батьківщини – ніщо (В. Сухомлинський): будь (дієсл.) → будь (словотворча частка). Інший випадок: На те й дорога, щоб іти (Б.Олійник): й – частка, яка виникла шляхом переходу в цю частину мови сполучника й. У частки можуть переходити займенники. Пор.: Куплю собі хатку, та ще й сіножатку, і ставок, і млинок, і вишневенький садок (Н.тв.) і Кузьма спав собі всеньку ніч (Г.Тютюнник). Якщо у першому реченні собі вказує на адресата дії, виступає додатком (куплю (кому?) собі), то у другому воно позбавлене лексичного значення та самостійної синтаксичної функції та увиразнює зміст дієслова-присудка (спав собі – частка).
10. І н т е р’ є к т и в а ц і я (від лат.interjectio – вигук)– утворення нових слів переходом інших частин мови у вигуки. Пор.: Їхали, матінко, щось за пани, взяли мою кісоньку під жупани (Фольклорні записи); Матінко! Така сума! (М.Старицький). У першому реченні матінко – іменник у кличному відмінку у функції звертання, а в другому – вигук, тобто слово, що служить для безпосереднього вираження емоцій. Інші приклади: На другий день крик іґвалт зробився в Матієвій хаті (І.Франко); – Що-о? Ти? По своїй волі?! Неправда! Не може бути! Тут … якийсь ґвалт(тобто насилля) (М. Старицький); Ґвалт! Череду займають! (О.Гончар). У перших двох реченнях виділене слово – іменник у функції підмета, у третьому – вигук, який виражає прикликання на допомогу, лексичного значення позбавлений, членом речення не виступає.
Таким чином, похідне слово при морфолого-синтаксичному словотворі за звучанням не відрізняється від твірного, але набуває нового значення, нових морфологічних ознак, виконує інші синтаксичні функції. Саме зміни на лексичному, морфологічному й синтаксичному рівнях, що супроводжують перехід слів з однієї частини мови в іншу, і є словотворчим засобом морфолого-синтаксичного способу словотвору. На основі морфолого-синтаксичного способу словотвору активно утворюються омоніми. Омонімія вихідного і похідного слова нейтралізується у контексті.
 |
| | | наступна сторінка ==> | |
| Дієслова з префіксом дис-виражають значення ліквідації дії, названої безпрефіксним дієсловом, наприклад: гармонізувати – дисгармонізувати, асоціювати – дисасоціювати. | | | Лексико-синтаксичний спосіб словотвору |
