Регресивна асиміляція за місцем і способом творення

Асиміляція за місцем і способом творення

Тема: Зміни приголосних у потоці мовлення

В українській мові діє закон милозвучності, суть якого полягає в тім, що вимова звукосполучень має бути якнайпростішою, без напруження голосових м’язів, без зайвих голосових зусиль під час вимови. Наприклад: молотьба [молод’бá], з саду [сںсáду] →[с:áду], дні [д’н’і] Тому під час вимови в словах відбувається зміна приголосних, яка називається а с и м і л я ц і є ю.

Асиміляція (від лат. assimilatio — уподібнення) — це зміна приголосних, що відбувається внаслідок взаємодії двох сусідніх звуків, коли один приголосний уподібнюється сусідньому за якимись ознаками.

1) Якщо попередній звук впливає на наступний, відбувається прогресивна асиміляція. Прогресивна асиміляція не поширена в українській мові.

Якщо наступний приголосний впливає на попередній, відбувається регресивна асиміляція. Такий вид асиміляції характерний для СУМ:

молотьба [молод׳бá] — дзвінкий звук [б] впливає на попередній глухий звук [т’] і уподібнює його до себе за дзвінкістю:

дні [д׳н׳і] — м’який звук [н’] впливає на попередній твердий звук [д] і уподібнює його до себе за м’якістю.

2) Розрізняють асиміляцію сусідніх звуків (контактну) і віддалених (дистантну). Для СУМ характерна контактна асиміляція.

3) У СУМ відбувається регресивна контактна асиміляція таких видів:

1) асиміляція за дзвінкістю-глухістю;

2) асиміляція за м’якістю;

3) асиміляція за місцем і способом творення.

Асиміляція за дзвінкістю-глухістю

Суть її полягає в тім, що глухий приголосний уподібнюється до наступного дзвінкого приголосного і теж стає дзвінким, тобто у позиції перед дзвінким набуває голосу: просьба [прóз׳ба], отже [óдже] — асиміляція за дзвінкістю.

Або навпаки: дзвінкий звук під впливом наступного глухого втрачає голос і стає глухим, тобто уподібнюється до глухого приголосного: зціпити [сц׳ іпúти],

з татом [сںтáтом] — асиміляція за глухістю.

Найбільш поширеними проявами цього виду асиміляції є такі:

1. Глухі приголосні завжди перед дзвінкими набувають дзвінкості:

вокзал [воґзáл] боротьба [бород׳бá] футбол [фудбóл]

2. Дзвінкі приголосні не завжди! оглушуються під впливом наступного глухого.

1) В українській мові ніколи не відбувається асиміляція за глухістю в середині слова, тобто дзвінкий приголосний у середині слова ніколи не оглушується перед глухим (на відміну від російської мови): берізка [бе р׳ізка], рибка [рúбка].

Виняток: у середині слова звук [г] перед глухими [к] [т] змінюється на [х]: берегти [беиреихтú], легкий [леихкúǐ], вогкий, нігті, кігті, стерегти.

2) Префікс з- і прийменник з перед наступним глухим приголосним втрачає дзвінкість і змінюється на [с], тобто уподібнюється з глухим:

зсунути [ссýнути] → [с:ýнути] з хати [зںхáти]→[сںхáти]

з тобою [зںтобójу]→[сںтобójу]

Цей вияв асиміляції має відображення навіть на письмі: перед к, п, т, ф, х префікс з- на письмі змінюється на с-.

3) У префіксах роз-, без- кінцевий приголосний [з] перед глухим кореневим приголосним має подвійну вимову, він може вимовлятися і дзвінко, і оглушуватися (тобто асиміляція за глухістю може відбуватися і не відбуватися):

розписка [роспúска] і [розпúска],

безперечний [беиспеирéчниǐ] і [беизпеирéчниǐ]

Асиміляція за м’якістю

Твердий приголосний звук, зазнаючи впливу наступного сусіднього м’якого приголосного, також набуває м’якості (стає м’яким):

Приголосні, які в українській мові не мають пари за м’якістю (губні, шиплячі, задньоязикові, гортанний), а також звук [р] не підлягають асиміляції за м’якістю: перед м’якими приголосними вони ніколи не пом’якшуються:

вірні [в’ірн׳і] належні [налéжн’і]

Перед пом’якшеними (губними, шиплячими, задньоязиковими і гортанним, що стоять перед [і]), тверді приголосні не асимілюють (не стають м’якими): твір [тв’ір] сміх [см’іх]

Асиміляція за місцем і способом творення

Суть її полягає в тім, що артикуляція попереднього приголосного (місце творення і спосіб творення) може уподібнюватися до артикуляції наступного.

Фонетичне правило: В українській мові завжди відбувається уподібнення свистячих приголосних попереднім шиплячим і навпаки:

через жито [зж]→[жж]→[ж:] [чеиреижںжǔто] → [чеиреиж:ǔто]

намажся [жс׳]→[зс׳]→[з′с′] [намáзс’а] → [намáз’с’а]

Якщо уподібнення повне й сусідні звуки збігаються за всіма своїми характеристиками (стають одним подовженим звуком) — це повна асиміляція. Якщо уподібнення часткове й сусідні звуки збігаються не повністю — це часткова асиміляція:

розжувати [рожжувáти]→[рож:увáти]: [з] — свистячий, уподібнюється наступному шиплячому [ж] і стає теж шиплячим [ж]. Це повна асиміляція.

у книжці [ўںкнứз׳ц׳і]: [ж] — шиплячий, уподібнюється свистячому [ц′] і стає теж свистячим, але не збігається зі звуком [ц′] повністю. Це часткова асиміляція.

Найуживаніші випадки цього типу асиміляції:

1) [с]+[ш]→ [шш]→[ш:] : принісши [приен׳íш:и]

2) [з]+[ш]→[жш]: без шуму [беижںшýму]

3) [ш]+[ц׳] →[с׳ц׳]: на дошці [наںдóсц’і] [наںдóс׳ц׳і]

5) [ж]+ [ц׳] →[з׳ц׳]: на стежці [наںстéз׳ц׳і]

6) [ш]+ [с׳] →[с׳]: купаєшся [купájеис׳а]

7) [ж]+ [с׳] →[з׳с׳]: не поріжся [неиںпор′íз׳с׳ а]

Асиміляція за місцем і способом творення не має закріплення на письмі.

Источник

Іі.Асиміляція за місцем і способом творення

виявляється у взаємному уподібненні свистячих [з, с], шиплячих [ж, ш]: [р о ож о :увати], [при е н / іш:и]

Шиплячі теж можуть уподібнюватися свистячим:

не тривожся [нетри е в о оз / с /. а], учишся [ўчи е с / : . а]

На межі повнозначних слів шиплячі зберігають вимову, а уподібнюються в усному мовленні при швидкому темпі мовлення (товариш сина, обстеж завулок, зауваж собі).

Відбуваються різні асимілятивні зміни між свистячими і шиплячими та африкатами [дж, дз, ч, ц]: на ручці [на р о у . ц , :і], не морочся [не м о ор о о . ц / с /. а], ніжці [н / із / ц / і]. Зміни зазнає [т / ] у дієсловах з часткою –ся; тут випадок взаємної асиміляції [не спиц / : . а]. Деякі приголосні змінилися перед сцуфіксами –ськ, -ств, -ин. Ці зміни закріпились на рівні вимови [чес / киǐ]; [в о ор о они е з / киǐ]; [д о онеч:е и на].

11.Дисиміляція

Дисиміляція – (лат. dissimilatio — розподібнення) – це явище, протилежне асиміляції. Його суть полягає у тому, що два однакових або близьких за природою звуки при контактуванні втрачають ті фонетичні ознаки, які були для них спільними.

Дисиміляція буває

а) контактна – розподібнення суміжних звуків

б) дистантна – розподібнення віддалених звуків

в) прогресивна (→), регресивна (←)

У живому мовленні явища дисиміляції реалізуються дуже пасивно. Як правило, приклади дисиміляції вже зафіксовані орфографією.

[красниǐ] — [крашчиǐ] (кращий, дорожчий, вищий)

[ручник] — [рушник] – чн — шн

[сон / ачник] — [сон / ашник] – чн – шн

[срібро] — [срібло], [вел / бл / уд] – [вербл / уд]

Мірошник, торішній, рушниця, сердешний (але сердешна хвороба), къто – кто – хто

12. Позиційні зміни приголосних

Належать зміни [в] — [ў], [j] — [ǐ]

13. Спрощення у групах приголосних

При відмінюванні та словотворенні іноді виникає невластивий українській мові, важкий для вимови збіг кількох приголосних. У таких групах відбувається спрощення, що засвідчене орфографією.

1. ждн – жн (тиждень — тижневий)

2. здн — зн (проїзд — проїзний)

3.стн – сн (честь — чесний)

4.стл – сл (щастя — щасливий)

5. скн – сн (тиск — тиснути)

6. зкн – зн (бризки — бризнути)

У деяких групах приголосних спрощення відбулося ще на давньоруському грунті.

стц- сц (місце – дрм. мъстьце)

лнц – нц (солнце — сонце)

рдц – рц (серце – рос. сердце)

сткл – скл (скло — стькло)

рнч – нч (гончар — гърнъчарь)

У деяких словах спрощення відбувається на рівні вимови, а на письмі не передається (шістсот [ш , іс о :от]). У словах іншомовного походження спрощення не відбувається, але на рівні вимови 1 приголосний може випадати. Особливо це стосується [т] у прикметниках, утворюваних за допомогою суфікс – ськ [т о урис / киǐ], [ст о уден / с / киǐ]

Винятки: випускний, пропускний, допускний, шістнадцять, рискнути, кістлявий, пестливий, скнара, тоскно, вискнути (від виск), хвастливий, хвастнути.

14.Подовження приголосних

В українській мові можуть подовжуватись: [д / :, т / :, з / :, с / :, ц / :, л / :, н / :, ж , :, ч , :, ш , :,] між приглосними. Подовження приголосних зумовлене фонетичними змінами в минулому мови, а саме асиміляцією [j] попереднім м’яким приголосним. судьja – судjа – суд / д / а. Це подовження називається фонетичним. Губні приголосні не асимілюють [j] і він зберігся на сьогодні [п , ірjа]. [п оô дв , ірjа].

Источник

14 Регресивна асиміляція

Побутує хибна думка, що в українській мові начебто всі слова пишуться так, як їх вимовляють. Це твердження є не зовсім правильним, оскільки в мовному потоці приголосні звуки, що стоять поряд, взаємодіють один з одним, їхня артикуляція част­ково змінюється. Виникає явище асиміляції» —- артикуляційного уподібнення звуків один одному. Розрізняють повну й часткову асиміляцію — залежно від ступеня уподібнення звука. Вплив по­переднього звука на наступний є прогресивною асиміляцією, а наступного на попередній — регресивною. В українській мові частіше відбувається саме регресивна асиміляція, коли дзвінкі шумні приголосні перед глухими втрачають голос, що в певних випадках позначається й на орфографії; тхнути, скривдити, спе­чений, сформований. У префіксах роз-, без- асиміляція не обо­в’язкова, наприклад:

розстелити [рос(с)те и лйти]’

У середині слова або на межі слів асиміляція, як правило, по­слідовна.

Дзвінкі перед глухими оглушуються, а глухі перед дзвінкими одзвінчуються, наприклад:

вогкість [вбхкЧс ‘т’] нігті [н’іхт’і]

боротьба [бород’ба] кісьба [к’із ‘ба]

вокзал [воґзал] осьде [6з ‘де]

який [йагбй] наш брат [наж брат].

1 Тут і далі використано принцип фонематичної транскрипції.

За місцем і способом творення звук [з] перед [ш], [ч] на почат­ку слова вимовляється як [ш], а в середині слова переходить у [ж], наприклад:

зшити [ш:йти] зчистити [шчйстити]

вивізши [вйв’іжши] безчесний [бе и жчесний].

Шиплячі перед свистячими стають свистячими, наприклад:

не морочся [не мороц ‘с ‘а]

на книжці [на кнbз’ц’і].

При асиміляції за м’якістю і твердістю приголосні д, т, н, л, с, з, ц та.буквосполучення дз перед пом’якшеними приголос­ними палаталізуються, наприклад:

у казці [у каз ‘ц’і] пісні [п’іс ‘н’і]

сонця [сон’ц’а] дзвінко [дз’в’інко].

Але не відбувається пом’якшення д, з та інших приголосних на стикові морфологічних частин слова, наприклад: безрезультатний, бездощів ‘я, віддавати, відрізати; д, т, с, з перед бі, пі, ві, мі, якщо це і походить з о, наприклад: двір, відбіг, безпідставний, розвіяти, розміряти.

Прогресивна асиміляція за місцем і способом творення спостері­гається у сполученнях ст, зд: (ст—с’т’ —с’ц’т’), наприклад:

радість — раді[с’ц’ т ‘] гості — го[с’ц’ т ‘]і.

Асиміляція за м’якістю/твердістю може виникати у прикмет­никових суфіксах — ськ(ий), зьк(ий) з м’яким [с’], [з’], [п’]: лю[д’]ський.

Літера щ завжди позначає сполучення двох звуків [шч], на­приклад:

1. Затранскрибувати слово.

2. Вимовити голосні (окремо й у слові).

3. Вимовити приголосні (окремо й у слові).

4. Виділити звукосполучення, передавання яких на письмі не відповідає вимові.

15 Складносурядне речення

називають таке складне речення, частини якого незалежні одна від одної й пов’язані між собою сполучниками сурядності.

Єднальні: і, й, та (у значенні і), ні — ні, та й, також, ані — ані. Протиставні: а, але, зате, та (у значенні але), проте, однак. Розділові: або, або — або, чи, чи — чи, то — то, хоч — хоч, не то — не то, чи то — чи то. Прості речення, які входять до складу складносурядного, можуть бути однотипними (двоскладними, односкладними) або різнотипними (одна частина складного речення — двоскладне речення, інша — односкладне). Він так сказав, і той його облишив (Л. Костенко); Приходив дощ, а потім було зимно (Л. Костенко).

У складносурядних реченнях найчастіше виражаються відношення єднальні, протиставні й розділові (порівняйте функції сурядних сполучників та їх класифікацію). Окрім того, складносурядні речення можуть виражати зіставні, приєднувальні, пояснювальні відношення з різними додатковими відтінками значень.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Источник

43. Чергування приголосних на основі асиміляції за способом творення.

Асиміляція за способом творення відбувається у сполуках приголосних, однакових за місцем творення, проте різних за способом творення звука. Вона здебільшого регресивна за напрямком, контактна, може бути повною або частковою, вібувається як у середині слів, так і на їх межі. Асиміляція за способом творення часто супроводжується асиміялціями за дзвінкістю (глдухістю) та за мякістю.

Асиміляція за способом творення має такі основні вияви:

1.Зімкнено-проривні [д], [д’], [т], [т’] перед щілинними [з], [з’], [с], [с’] або африкатами [дз], [дз‘], [ц], [ц’] змінюють свій спосіб творення і перетворюються на африкати [дз], [дз‘], [ц], [ц’]. За місцем творення усі ці приголосні є передньоязиковими зубними. Внаслідок повної регресивної асиміляції перший звук у сполуці «зімкнено-проривний+щілинний або африкат)» повністю уподібнюється до наступного і сам стає зімкнено-щілинним (африкатом), другий звук у сполуці залишається незмінним. Наприклад, середземний – [середзземний] – [д]+[з]=[дзз], спортзал – [спордззал] – [т]+[з]=[дзз], оселедцем – [оселедзцем] – [д]+[ц]=[дзц].

2.Зімкнено-проривні ротові (неносові) [б], [п], [д], [д’], [т], [т’] зазнають асиміляції за способом творення перед зімкнено-прохідними носовими [м], [н], [н’], внаслідок чого утворюються сполуки приголосних [бм], [пм], [дн], [тн], [т’н’], [д’н’] – гомоорганні за місцем творення (вимовляються там самим активним мовним органом одним артикуляційним рухом: [бм], [пм] – губні, [дн], [тн], [т’н’], [д’н’] – передньоязикові. Розрізняються вони лише способом творення. Внаслідок регресивної асиміляції ротових носовими перші набувають носового забарвлення; водночас відбувається і прогресивна асиміляція – носові під впливом попередніх зімкнено-проривних ротових утрачають плавність артикуляції і стають вибуховими (кінцеве ротове розімкнення у них змінюється різким опусканням мякого піднебіння і виходом повітря через ніс). Отже, така регресивно-прогресивна асиміляція призводить до появи фаукальних сполук (від лат. faux – глотка, зів). Наприклад, [дно], [одні], [літній], [обмін].

3.Передньоязикові зімкнені [д], [д’], [т], [т’] уподібнюються до наступних передньоязикових щілинних бокових [л], [л’], внаслідок чого утворюються гомоорганні сполуки приголосних [дл], [д’л’], [тл], [т‘л’]. Такі сполуки вимовляються одним артикуляційним рухом, при цьому зімкнений приголосний утрачає свій вибух і розкривається боковою щілиною, зливаючись із артикуляцією наступних[л], [л’]. Утворені внаслідок такої регресивної часткової асиміляції звуки називають латеральними (від англ. lateral – боковий). Наприклад, [сідло], [дотла], [атлет], [котлета], [вертлявий], [перед літом], [світ ляльок].

4.Передньоязикові зімкнені [д’], [т’] перед дією попередніх передньоязикових щілинних [з], [с] можуть зазнавати прогресивної асиміляції за способом творення, внаслідок чого у сполуках приголосних [з‘д’], [с‘т’] виникають призвуки [дз‘], [ц‘]. Така асиміляція є частковою за ступенем вияву і загалом небажаною. Вона мало поширена в укр мові і часто є наслідком мовної інтерференції. Наприклад, здійснювати – [з’д’ дз’ ійсн’увати], листя – [лис‘т’ ц’ а].

Источник