8 клас
Способи вираження підмета
Мета: поглибити знання учнів про підмет як головний член
речення; сформувати вміння виділяти підмети в двоскладному реченні, визначати способи їх вираження; удосконалити вміння конструювати речення з різними за способом вираження підметами; за допомогою мов- леннєво-комунікативного дидактичного матеріалу поглибити світогляд восьмикласників щодо загальнолюдських цінностей.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань (формування мовної компетенції).
Просте речення є основною одиницею, що призначена для передавання відносно закінченої інформації. Крім цього, воно є одиницею, що формує складне речення, а також будь-який текст. Саме в простому реченні виявляються його компоненти — головні й другорядні члени речення.
ІV. Актуалізація мотиваційних резервів
Творче спостереження з елементами аналізу
— Прочитати текст. Визначити його стильову належність. Дібрати заголовок. Виписати слова або сполучення слів, що становлять граматичну основу речення.
Україна. Багато вчених по-різному пояснюють цю назву, але більшість із них заперечують, що вона походить від слова «окраїна».
Слово «Україна» в літописі згадується ще в XII ст., але, імовірно, існувало воно набагато раніше. Найпереконливіше, на нашу думку, пояснює назву нашого краю О. Братко-Кутинський. Він доводить, що слово-назва «україна» утворилося зі слова «украяти», тобто «виділити», «відірвати», «відокремити» (вкраяти хліба). І досі вживається слово «кравець», «краяти»,— «краяти сукню», «викроїти годинку» і т. д.
Вкраяний хліб зветься окрайкою. Украяна — тобто відокремлена від решти, виділена з-поміж інших земля буде зватися Україною (Вкраїною) (М. Адаменко).
— Пригадати з уроків української мови в 5 класі, що вам відомо про головні члени речення.
— Звернути увагу на способи вираження підмета в тексті.
— Які ще теорії походження назви нашої країни вам відомі?
Робота з опорною схемою
— Розглянути схему. Запам’ятати, що означає підмет, на які запитання відповідає, з яким членом речення пов’язується та чим виражається.
— Яка інформація про підмет є для вас новою?
— Сформулювати повне визначення підмета.
— Прочитати вислови вголос. Визначити їх тематику. Які з них можна вважати повчальними? Довести це.
1. Душу й тіло ми положим за нашу свободу і покажем, що ми, браття, козацького роду! (П. Чубинський). 2. Наша дума, наша пісня не вмре, не загине (Т.Г. Шевченко). 3. Держава не твориться в будучи- ні, держава будується нині (О. Стефанович). 4. Жити — вітчизні служити (Нар. творчість). 5. Кожний має свій звичай (Нар. творчість). 6. Учений іде, а неук слідом спотикається (Нар. творчість). 7. Грамотний — видющий і на все тямущий (Нар. творчість). 8. Вітальне «Доброго ранку!» первинно пов’язане з побажальною формою (С. Богдан). 9. Вітати означає звертатися до кого-небудь під час зустрічі з привітом, виявляючи доброзичливість (С. Богдан). 10. Для кожної стандартної етикетної ситуації існує впорядкована сукупність знаків (Я. Радевич-Винницький).
► Списати, виділяючи головні члени речення. З’ясувати, чим виражені підмети. Зробити висновок про способи їх вираження, використовуючи матеріал схеми.
Способи вираження підмета
— Прочитати мовчки текст. Дібрати до нього заголовок. Усно визначити синтаксичну роль виділених слів. Трансформувати подані речення за зразком так, щоб ці слова виступали в ролі підмета. Визначити спосіб вираження підметів.
Зразок. Дотримання узвичаєних норм поведінки у спілкуванні людей називається комунікативним етикетом. — Комунікативний етикет — це дотримання узвичаєних норм поведінки у спілкуванні людей.
Для сприйняття людини, оцінки її внутрішнього стану важливого значення надають її манері говоріння.
Терміном артикуляція називають творення звуків органами мовленнєвого апарату. На відміну від звуків тварин, людське мовлення можна розчленувати, тобто виокремити кожен звук. Першорядна вимога до артикуляції — її чіткість, виразність. Якнайвиразніше треба артикулювати звуки, виступаючи перед аудиторією.
Для виразності використовують окремий термін — дикція. Цим словом називають також манеру вимовляння звуків. Це як почерк, що у двох людей може бути однаково чітким, розбірливим, але відрізнятися манерою написання літер (За Я. Радевичем-Винницьким).
— Пояснити лексичне значення і походження слів артикуляція і дикція (артикуляція — лат. articulatio — «розчленування»; дикція — лат. dictio — «вимова»).
— Визначити межі речень. Списати, розставляючи пропущені розділові знаки. З’ясувати, яким членом речення виступають виділені слова. Дати характеристику підмета, скориставшись схемою.
Вітаючись чи знайомлячись, старший подає руку молодшому, жінка — чоловікові, начальник — підлеглому, викладач — студентові не потиснути руку у відповідь уважається образливим рукостискання має бути не міцним, але й не в’ялим, щирим і дружнім привітання у формі рукостискання є надзвичайно промовистим проте слід володіти навичками тлумачення мови рукостискання бо від рукостискання і знання його тонкощів залежить результат бесіди відомо, що люди владні, агресивні звичайно практикують домінувальне рукостискання — руку подають долонею вниз пасивні пристосуванці, що часто змінюють свою думку в ході розмови, застосовують підлегле рукостискання — руку простягають долонею вгору друзі, як правило, застосовують рівнозначний потиск руки, коли долоні чітко спрямовані в сторони (За С. Богдан).
— Зробити висновок, чи завжди підмет виражається іменником.
— Виписати приклади словосполучень з різними видами підрядного зв’язку (узгодженням, керуванням, приляганням). Виділити головне і залежне слова.
— Увести подані словосполучення в речення так, щоб виділені слова виступали в ролі підмета. З’ясувати, чи можна вважати побудовані речення граматичними синонімами.
Зразок. Уміти спілкуватися високо цінується в усьому світі. — Уміння спілкуватися високо цінується в усьому світі.
Відчувати співрозмовника — відчуття співрозмовника; сприймати виступ — сприйняття виступу.
— Визначити спосіб вираження підметів у побудованих реченнях. Зробити синтаксичний розбір одного з речень.
— Відновити уривок із вірша В. Самійленка «Патріоти», уставляючи необхідні за змістом підмети. За потреби скористатися підручником «Українська література». З’ясувати, чим виражені підмети.
А . дививсь оддалі,
Як . гаряче розмовляли
Про долю своєї землі.
. у широкій промові
Народні права боронив;
. докази всі наукові
По пунктах як слід розложив.
А . про теє доводив,
Як дійде . своїх прав,
І в поступі інших народів
Він місце йому показав.
Так . вели язиками
Роботу для краю свого,
Гукали й махали руками,
Де річ вимагала того.
— Скласти речення зі словами один, другий, третій так, щоб вони виконували роль означення.
— Що виражає заголовок вірша? Яку людину, на вашу думку, можна назвати патріотом? Чи вважаєте ви себе патріотом своєї країни?
Источник
ПРИСУДОК І СПОСОБИ ЙОГО ВИРАЖЕННЯ
ДВОСКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ. ГОЛОВНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ. ПІДМЕТ
1. Ознаки двоскладності речення. Особливості зв’язку між головними членами речення.
- Диференційні ознаки підмета як головного члена речення.
- Типи підметів за структурою (прості та складені) та за морфологічним способом вираження.
- Засоби ускладнення простого підмета.
- Особливості складеного підмета. Різновиди синтаксично зв’язаних словосполучень у функції підмета.
Граматична основа розчленована – підмет = присудок. Тип синтаксичного зв’язку між головними членами – предикативний, він визначає і відношення; спосіб зв’язку (на формальних засадах) – координація (визначають як особливий зв’язок, у проекції на підрядні способи – узгодження + керування). Координація для типової граматичної основи (іменник + дієслово) проявляється у спільних для обидвох компонентів граматичних значеннях (число, іноді рід: Дівчина читала). Також предикативний зв’язок може реалізовуватися як співвияв та співположення головних членів речення.
Підмет
Головний член двоскладного речення, який указує на носія ознаки (дії, процесу, стану) і перебуває у предикативному зв’язку з іншим головним членом – присудком. Термін уперше вжив Михайло Осадца у «Граматиці руського язика» (1862). Має такі диференційні ознаки:
1) Перебуває у двобічному зв’язку з присудком;
2) Позначає носія ознаки; на семантико-синтаксичному рівні – суб’єкт;
3) У типових виявах має спеціалізовану граматичну форму – Н. в;
4) У типових реченнях співвідноситься з темою речення (при актуальному членуванні речення).
За структурою і морфологічним способом вираження:
1. Простий: іменник, займенник, інші субстантивовані частини мови (прикметник дієприкметник, займенник, вигук), числівник, інфінітив: Це було гарним випробовуванням.
Може мати ускладнений характер:
1) Повторення компонентів: хто-хто;
2) Поєднання окремих займенників (переважно означальних), які десемантизуються у поєднанні з іншим займенником іменникового зразка або числівником: вся вона, усі четверо, вони самі, ми всі, хто це;
3) У сполученні з модальними частками: лише, навіть, тільки, хоч тощо.
2. Складений – виражений семантично і синтаксично нерозкладним слсп:
1) Кількісні сполуки (Н.в. + Р. в): кількісні числівники + іменники (багато хлопців, десять яблук), іменники з кількісним значенням + іменник (сотня осіб), іменники зі значенням міри + іменник (половина року, чашка меду, ложка дьогтю), слсп зі значенням сукупності (отара овець, табун коней, натовп студентів), поєднання частково десемантизованих прикметників цілий, повен + іменник.
У сполуках зі значенням кількості може не міститися форми Н. в.: без семи сто душ, без року дев’яносто, приблизно двадцять осіб, з десяток яблук.
2) Метафорично нерозкладні сполучення (Н. в. + Р. в.), у більшості також зі значенням кількості (море квітів, злива вогнів, храми беріз)
3) Синтаксично нерозкладні словосполучення зі значенням вибірковості (Н.в. + з (із) + Р.в): дехто з нас, один зі студентів. Також така модель може набувати додатково значення суперлятивної оцінки: кухар із кухарів, красуня з красунь.
4) Соціативний підмет (Н. в. + з (із, зі, зо) + О. в.) + присудок у формі множини: Мати з дочкою пішли / Матиз дочкою пішла / Мати і дочка пішли.
5) Словосполучення з фазовими іменниками (кінець, початок, завершення, середина) у Н.в. + іменник у Р. в.
6) Нерозкладні словосполучення зі значенням послідовності моделі сльоза за сльозою, один за другим.
7) Будь-які інші сполучення (переважно моделі Н. в + Р. в), які семантично становлять цілісне поняття: ?
Кулик до складеного підмета також зараховує лексикалізовані та фразеологізовані сполуки (тридцяте листопада, «Запрягайте, хлопці, коней» – лине в небо молоде (Тичина). Ми вважаємо такі поєднання простим підметом (за значенням еквівалентні одній лексемі). Також складений підмет Кулик вбачає у реченнях на зразок: Бачиш, меншає у мене хлопців у загоні (Л. Первомайський), у якому наявний іменник у Р. в. поєднується (на думку мовознавця) з потенційною, нульовою, неозначено-кількісною частиною у формі Н. в. (= якась кількість хлопців).
ПРИСУДОК І СПОСОБИ ЙОГО ВИРАЖЕННЯ
1.Диференційні ознаки присудка як головного члена двоскладного речення. Координація як спосіб зв’язку між підметом та присудком.
2.Простий дієслівний присудок. Способи його вираження. Ускладнені форми простого дієслівного присудка.
3. Складений присудок:
А) складений дієслівний присудок. Ускладнені форми складеного дієслівного присудка;
Б) складений іменний присудок;
В) складений прислівниковий присудок;
4. Комбіновані форми присудка. Питання про складний (подвійний, дуплексивний, гібридний) присудок: проблеми виділення та аналізу.
Головний член двоскладного речення, що виражає предикативну ознаку предмета, названу підметом. На формальному рівні підпорядковується підметові, поєднаний із ним способом координації, на семантико-синтаксичному рівні виступає предикатом, якому відводиться центральна роль у формуванні висловлювання. На вираженні типового присудка спеціалізується дієслово.
Розрізняють за морфологічним способом вираження та структурою (різні принципи оцінювання, які перетинаються з огляду на значення).
У простому – єдність лексико-граматичного значення (= 1 компонент), складений – об’єднує 2 лексеми з розчленованими значеннями – граматичне (значення способу і часу – у типовому присудку), яке співвідносить ознаку, названу присудком, з підметом → містить зв’язковий компонент + лексичне значення → містить основний компонент.
За морфологічним способом вираження:
1. Простий присудок. Найтиповіша форма. Виражений дієсловом. Узгоджувані форми присудка – особові. Неузгоджувані форми: інфінітив: А студенти – втікати з аудиторії; усічені форми (хлюп, скік, плюсь), вигуки (геть): Лисичка хап – і в кущі. Інфінітивний присудок передусім характерний для двоскладного речення з підметом, вираженим інфінітивом: Посадити дерево – значить залишити про себе найкращу пам’ять. Такі інфінітивні присудки І. Вихованець (услід за О. Потебнею) вважає іменними, а не дієслівними.
1) частки (ось, мов, так, собі…): А з неба місяць так і сяє. Вона наче усміхнулась. Василь як крикне з переляку. А Іван собі спить. Я б не здивувався;
2) поєднання із семантико-неповноцінним дієсловом: А він взяв та й розказав про все; Лиш боротись – значить жить.
3) повтори дієслів в однакових чи різних формах: І сам поїхати не поїхав, і мені не дозволив. Сплю-сплю, мені сниться… Ви брати берете, а на місце не кладете. Не знав, не знав, та й забув.
Фразеологічні поєднання – простий: Зав’язала білий світ… Бив байдики.
2. 
Складений присудок– двочленної структури (допоміжний компонент + основний компонент
граматичне значення + лексичне значення
Складений дієслівний присудок.Допоміжний компонент (зв’язка) + основний компонент (інфінітив).
1) Фазового значення (починати, взятися, стати, заходжуватися, продовжувати, закінчувати, переставати).
2) Модального значення:
А) модальні дієслова (відтінок можливості / неможливості, бажання, спроможності, повинності, волевиявлення – згоди, готовності): наважуватися, спромогтися, зуміти, мусити, прагнути, могти, посміти; Дехто до таких компонентів зараховує і дієслова суб’ктивно-емоційної оцінки – любити, боятися.
Б) модальні прикметники короткої та повної форм: ладен, радий, згоден, повинен, здатний, схильний, спроможний;
В) дієслівні сполуки, за значенням еквівалентні модальному дієслову: мати можливість, мати намір, мати змогу;
Г) сполуки модального характеру: не в змозі, не в силі (Ми не в силі спинити часу плин). Очі не в змозі були одірватися від її палких поглядів.
Дієслово в інфінітиві, наділене об’єктним значенням – не належить до складу присудка: Його змусилипринести усі гроші. Також дієслово, не належне до присудка, може мати суб’єктне значення: Хлопчик навчивсячитати. (*Дієслова зі значенням інтелектуальної діяльності – навчатися, думати, вирішувати та ментального стану-процесу – любити, ненавидіти не варто об’єднувати з наступним інфінітивом у присудок. Також це стосується дієслів зі значенням руху, пересування: Ідуть дівчата в поле жати.
В односкладних структурах головний член речення також може бути співвідносний з моделлю складеного дієслівного присудка, у безособових реченнях така модель представлена поєднанням модального прислівника (можна, треба, потрібно, необхідно) + інфінітив: Цю статтю треба прочитати до понеділка.
Дієслівний складений присудок може мати ускладнену форму (2 допоміжні компоненти, переважно з комбінацією модального та фазового значень): Я мушу перестати співати. Він почав силуватися втавати. Я змушена продовжувати важко працювати.
3. Складений іменний присудок. Допоміжний компонент-зв’язка – дієслівні форми, які десемантизувалися цілком чи частково (уперше таку тенденцію описав Булаховський), найчастіше «бути» в різних граматичних формах (та нульовому вираженні у формі теперішнього часу), а також: становити, здаватися, вважатися, називатися, робитися, доводитися, ставати…
Іменний компонент – іменник, прикметник, дієприкметник, рідше числівник та займенник (особовий займенник в ролі складеного іменного присудка буває тільки тоді, коли він поєднаний з означальним займенником з вказівною часткою це, то: І мрійна даль, планети і сонця – усе це ти), а також синтаксично нерозкладні словосполучення та фразеологізми.
Граматичні форми іменного компонента. Найчастіше у формі Н. в.: Дівчина красива. Дівчина – красуня. Ми сьогодні перші. Не той тепер Миргород. Праця і пісня – великі дві сили. Він стріляний горобець. Парубок – хоч води напийся. Поширена форма О. в.: Вона була вродливою. Іншими відмінковими формами є: З. в. з прийменником за (Очерет був мені за колиску, Був за старшого); Р. в. (Вода була темно-вишневого кольору, Люди були чесного роду, Штани були з темної парусини – матеріал, Був із сусіднього села – відношення, Був без імені), О. в (Карпо був з карими очима), М. в (Дерева наче в сні).
Засоби ускладнення – частки (особливо при нульовій зв’язці «є»): як, наче, ніби, от, це, то, ось, не.
До ускладнених форм зараховують і комбінацію складеного дієслівного присудка + складеного іменного: Хотіла б (1) я піснею (2) стати (3): 1, 3→ модель складеного дієслівного + 1, 2 → складений іменний. Доречніше у таких випадках говорити про комбінований присудок:
— Фазове + модальне + іменна частина;
— Модальне + фазове + іменна частина;
— 2 фазові + іменна частина;
— 2 фазові + іменна частина:Поезія не може бути власністю. Я перестала бути доброю до всіх. Я не збираюся ставати вашою боржницею.
4. Складений прислівниковий присудок. Зв’язка – дієслово бути (зазвичай нульове), головний компонент – прислівник. Найчастіше у таких реченнях підмет виражений інфінітивом. Виділення присудка залежить від комунікативної настанови речення та порядку слів:
— інфінітив + прислівник → речення двоскладне: Ходити по місту після дванадцятої години ночі було лячно;
— прислівник + інфінітив → двоскладне, якщо прислівник має значення оцінки: То небезпечно – генія цькувати. Якщо ж прислівник виражає значення стану суб’єкта, то він входить разом з інфінітивом до складу головного члена безособового речення: Як радісно блукати вулицями старого Львова. Також порівн. : Як весело було повітря краяти / На душі було весело.
Складений прислівниковий з підметом, вираженим іменником: Бійцібули напоготові(приклад Кулика).
5. Складні (комбіновані) форми присудка. Проблеми щодо термінології:
— подвійний (Вихованець); Подвійними (складними) присудками є лише такі, що стосуються підметів – назв осіб. Якщо ж функцію підмета виконують назви неістот, то присудки є складеними іменними.
— іменний (рідко, у давніших граматиках).
Складний виділяють як окремий тип Кулик, Жовтобрюх, Медушевський, Вихованець. Лише згадують, але оуремо не виділяють Грищенко, Христіанінова. Зовсім не згадують Горпинич, Івченко. Виділення таких ускладнених форм присудка – результат семантико-граматичного підходу до їх класифікації. Труднощі, пов’язані з виділенням присудка у реченнях, де є повнозначне дієслово зі значенням руху чи процесу, стану + іменна частина. Лінгвістична література указує на таку модель: дієслово + іменна частина, виражена процесуальним прикметником чи дієприкметником, а також порядковим числівником. Останні названі компоненти не обов’язкові для структури речення та вказують на тимчасову ознаку у момент мовлення: Він повернувся додому втомлений. Кошенята ростуть здоровими. Сидів сотник Забрьоха сумний та невеселий. Жінки втомилисьбути не прекрасними. Він прибіг до фінішу другим. Терлак З. М. зазначає, що компоненти речення з подвійною залежністю можуть мати ширше вираження:
— займенником: Він прийшов додому сам;
— іменником: Він закінчив університет відмінником;
— фразеологічним поєднанням: Вона сиділа сама не своя.
На рівні слсп компоненти такого присудка пов’язані тяжінням.
Кулик називає складним присудком моделі на зразок рад побачити, готові стати стіною, приїхала за вчительку, був згоден стати керівником та складний змішаного типу: хочу стати моряком, буде змушений упасти мертвим (у такий спосіб не розмежовано складений та складний, з подвійною залежністю).
! Д/З Самостійна робота
Повторити з Правопису правило тире між підметом і присудком
1. Вихованець Р.І. Називний, орудний і знахідний відмінки у функції присудка // Українська мова і література в школі. — 1973. — № 8. — С. 23–33.
2. Вінтонів М. О. Типологія форм присудка в сучасній українській мові: Автореф. дис… канд. філол. наук: 10.02.01 / Дніпропетровський держ. ун-т. – Дніпропетровськ, 1997. – 23 с.
3. Дудик П. С., Прокопчук Л. В. Синтаксис української мови. – К.,2010.
4. Жовтобрюх М.А. Українська літературна мова. — К., 1984. — С.194–253.
5. Загнітко А. Український інфінітив у структурі простого речення: типологія функцій і семантика // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. – Вип. 34. – Ч.І – С. 3-10.
6. Загнітко А. П. Кваліфікаційні і класифікаційні ознаки підмета // Функціонально-когнітивні вияви граматичних структур: Зб. наук. праць. – К.: ІЗМН, 1998. – С.17-20.
7. Іваницька Н.Л. Взаємна зумовленість форм головних членів двоскладного речення // Українська мова і література в школі. — 1979. — № 10. — С. 28–34.
8. Іваницька Н.Л. Двоскладне речення в українській мові. — К., 1986.
9. Іваницька Н.Л. Складений присудок як синтаксична структура // Синтаксис словосполучення і простого речення. — К., 1975. — С. 59–85.
10. Іваницька НЛ. Трьохелементний присудок в українській мові // Українська мова і література в школі. – 1973. – № 1.-С. 16-24.
11. Козачук Г. О. Підмети, виражені словосполученнями // Українська мова і література в школі. – 1982. — №1. – С. 36-39.
12. Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. — Ч.2. — Синтаксис. — К., 1965.
13. Кутня Г. В. Особливості синтаксично неподільних структур із семантикою неозначеної кількості // Система і структура східнослов’янських мов. – К.: НПУ ім.. М. П. Драгоманова, 1998. – С. 242-244.
14. Мановицька А.Я. Стилістично зумовлене узгодження присудка з підметом // Українська мова і література в школі. — 1976. — № 11. – С. 73–76.
15. Москаленко Н.А. Підмети, виражені словосполученням // Українська мова і література в школі. – 1970. — № 9. — С. 23–33.
16. Недбайло Л.І. Структура підмета // Синтаксис словосполучення і простого речення. — К., 1975. — С. 46–59.
17. Піскун Г. О. Складений присудок і його структурні типи // Синтаксична будова української мови. – К.: Наук. думка, 1968. – С.83-91.
18. Піскун Г.О. Складений підмет і його структурні типи // Синтаксична будова української мови. — К., 1968. — С. 73–83.
19. Сич В. Ф. Синтаксичні функції інфінітива // Українська мова і література в школі. – 1972. — №3. – С. 24-30.
20. Сучасна українська мова. Синтаксис / за ред. О. Пономаріва. — К., 1994.
21. Терлак З. М. Предикативний номінатив і предикативний інструменталь в українській мові // Іван Огієнко: Незабутні імена української культури. – Львів, 1992. – С. 162-164.
22. Федик О. Субстантивні словосполучення з родовим кількості // Українська мова і література в школі. – 1979. – №9. – С. 31-35.
23. Христіанінова Р. О. Про деякі труднощі синтаксичного аналізу речень зі структурою ”дієвідмінюване дієслово + інфінітив” // Лінгводидактичні студії і проблеми національної освіти: Зб. наук. тез. – Ч.І. – Бердянськ: БДПІ, 1993. – С. 11-12.
24. Христіанінова Р. О. Просте речення в шкільному курсі української мови. – К., 1991.
25. Швець І.Р. Синтаксичні функції інфінітива в сучасній українській літературній мові. — Одеса, 1972.
26. Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови. – К., 2004.
Источник
