«Як ми говоримо»
Бориса Антоненка-Давидовича
- Навігація по сайту
- Подих кожного слова
- Переднє слово
- Порадник
- Бажання літератора
- Спостереження митця
- Щоб яскраво й точно
- Ваговиті дрібниці
- Післяслово
- Передмова
- Переднє слово
- Порадник
- 1. Іменники
- 2. Прикметники
- 3. Дієслова
- 4. Дієприкметники
- 5. Дієприслівники
- 6. Числівники
- 7. Займенники
- 8. Прислівники
- 9. Прийменники
- 10. Сполучники
- 11. Частки
- 12. Вигуки
- Бажання літератора
- Спостереження митця
- Щоб яскраво й точно
- Ваговиті дрібниці
- Післяслово
- Перейти на сайтВелика чи мала літера. Словник-довідник
- Перейти на сайтДзвона чи дзвону? або -А (-Я) чи -У (-Ю) в родовому відмінку
- Перейти на сайтКороткий словник жарґонної лексики української мови
- Перейти на сайтКультура мови на щодень
- Перейти на сайт«Культура слова. Мовностилістичні поради» Олександра Пономарева
- Перейти на сайтНайновіша редакція чинного Правопису
- Перейти на сайтНеправильно — правильно
- Перейти на сайтПосібник Євгенії Чак «Чи правильно ми говоримо?»
- Перейти на сайтРосійсько-український словник сталих словосполучень
- Перейти на сайтСловник термінів міжкультурної комунікації
- Перейти на сайт«Уваги до сучасної української літературної мови» Олени Курило
Add a new page
Часто забувають, що українська мова має в наказовому способі не тільки форми 2-ї особи однини й множини, як російська, — читай і читайте, роби і робіть, а ще й форму 1-ї особи множини — читаймо, робімо. Російська мова, не маючи цієї форми, користується описовою конструкцією типу давайте читать або формою доконаного виду майбутнього часу дієслова — прочтем.
Українська класика й народне мовлення знають наказовий спосіб 1-ї особи множини, що надає фразі динамічності, заклику. Досить згадати хоч би народні пісні, де раз у раз натрапляємо на цю форму: «Заспіваймо пісню веселеньку»; «Пиймо за щастя, пиймо за долю, пиймо за те, що миліше» і т. ін.
Незважаючи на це, один плакат закликає: «Завершимо будівництво вчасно!», — замість завершімо; читаємо й у творах сучасних письменників: «Давайте підемо зараз до неї», — замість ходімо; «Давайте спечемо, мамо, пироги», — замість спечімо.
Часто до дієслова в наказовому способі 1-ї особи множини помилково додають закінчення -те, наприклад: ходімте. Якщо російською мовою, де нема форми наказового способу 1-ї особи множини, таке закінчення — потрібне (пор. идемте), щоб надати фразі тону заклику чи прохання, то українською мовою в цьому нема ніякої потреби: ходімо, спечімо, виконаймо, заспіваймо.
1-ї та 3-ї особи однини й 3-ї особи множини наказового способу нема ні в українській, ні в російській мовах, через те, щоб надати реченню тону наказу, прохання чи побажання, користуються описовою формою, додаючи до дієслова теперішнього часу частки хай або нехай: «Нехай я заплачу, нехай свою Україну я ще раз побачу!» (Т. Шевченко); «Хай чабан, — усі гукнули, — за отамана буде!» (П. Тичина); «Хай вони виздихають йому до ночі» (М. Коцюбинський).
Слід зазначити, що частка хай інколи поєднується й з 2-ю особою однини дієслова, коли акцентується на побажанні, а не йдеться про наказ: «Хай колись навчишся» (Панас Мирний); «Хай же ти, молодший, будеш брехати…» (Панас Мирний); «Хай ти скиснеш!» (із живих уст).
Замість описової форми для 3-ї особи однини наказового способу з частками хай, нехай, можна вживати форми наказового способу 2-ї особи однини, що надає реченню дійовішого характеру: «Про мене хоч вовк траву їж» (приповідка), замість — «хай вовк траву їсть»; «Яка штучка! І не думай ніхто її зачепити» (з живих уст), замість — «хай ніхто не думає».
Источник
Наказовий спосіб
Дієслова в наказовому способі виражають наказ, заклик, прохання, побажання, спонукання до якоїсь дії.
У французькій мові наказовий спосіб має три форми: 1-ої особи однини, 1-ої та 2-ої особи множини.
Наприклад: Тravaille! Тravaillons! Тravaillez!
Є дієслова, які мають іррегулярні форми імперативу (avoir, être, savoir).
В українській та російській мовах наказовий спосіб формами 2-ї особи однини та множини, а також формами сумісної дії.
Наприклад: Заспівай! — Пой! — 2 особа однини
Заспівайте! — Пойте! — 2 особа множини
Заспіваймо! — Давайте споем! — форма сумісної дії
На відміну від французької мови, для російської мови у меншій мірі для української властиве використання імператива в значенні умовного (для вираження умови) та дійсного (для вираження неочікуваної дії): Не имей он друзей, он пропал бы (умовний спосіб); А он возьми да и скажи! (неочікувана дія).
Бажальний спосіб
Дієслова у бажальному способі передають дії, реальні та ірреальні, які мають модальне значення.
Французький Subjonctif не має прямого аналогу в українській та російській мовах. Subjonctif у порівнянні з відповідними способами української та російської мов характеризується більш розгалуженою системою значень і вживається набагато частіше.
Subjonctif має 4 граматичні часи: présent, passé, imparfait, plus-que-parfait з власними парадигмами дієвідмінювання, які не збігаються з іншими способами.
В українській та російській мовах бажальний спосіб утворюється за допомогою модальних часток хай, нехай (пусть), які додаються до форм дійсного способу теперішнього часу доконаного і недоконаного виду. Напр.: Хай співає. – Нехай заспіває. / Пусть поет. – Пусть споет.
Відповідниками французького Subjonctif в українській та російській мовах можуть бути:
— дієслова наказового способу : Comprenne qui pourra! — Розумій, хто може! — Понимай, кто может!
— дієслова дійсного способу: Je veux qu’il apprenne cette poésie par cœur. — Я бажаю, щоб він вивчив цей вірш напам’ять. — Я хочу, чтобы он выучил это стихотворение наизусть.
— дієслова умовного способу: Montrez-moi quelqu’un qui comprenne le chinois. — Покажіть мені когось, хто розумів би китайську мову. — Покажите мне кого-нибудь, кто понимал бы по-китайски.
Крім того, для передачі значень французького Subjonctif в українській та російській мовах можуть використовуватись такі слова: укр. хіба що, авжеж, якщо тільки не; рос. не то чтобы, не потому чтобы, разве что, если только не.
1. Визначте спосіб вираження модальності (спосіб, модальні дієслова, модальні слова). Підкресліть слово або словосполучення, яке виражає модальність.
А. 1. Я не на те, слова, ховала вас І напоїла кров’ю свого серця, Щоб ви лилися, мов отрута млява, І поїдали душі, мов іржа. (Л. Українка)
2. Сиділа би собі там і паслася на дні. Десь може б, набрела б на втонулу Атлантиду (Л. Костенко)
3. Можливо, я не збережу кохання! (Т. Шевченко)
4. Потрібно щоб під крилом літака утворювалася зона підвищеного тиску. (З підручника фізики)
5. Я хочу, щоб всі були щасливими!
6. Здається, що смерть моя прийшла! (Казка)
В. 1. II semblait que les nuages touchaient les cimes des montagnes.
2. Un peut plus et il état mort.
3. Si vous preniez ceci!
4. II me doit dix euros.
5. Peut-on fumer ici?
6. Je crois qu’il est parti.
C. 1. A ну, расскажи мне, как ты жил все эти два года. (М. Горький)
2. Я ее (осу) нечаянно прижала, И, казалось, умерла она. (А. Ахматова)
3. Непременно, надо перенести больного на кровать. (Л. Толстой)
4. Поговорили, и хватит!
5. Чтобы определить цену деления, необходимо взять два ближайшие штриха с цифрами, от большего числа отнять меньшее и результат разделить на количество делений между ними. (Из учебника физики)
6. Любил бы я тебя, Когда б не зной, не пыль, Да комары, да мухи
7. Пусть всегда будет Солнце!
Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.
Источник
Наказовий спосіб
Часто забувають, що українська мова має в наказовому способі не тільки форми 2–ї особи однини й множини, як російська, – читай і читайте, роби і робіть, а ще й форму 1–ї особи множини – читаймо, робімо. Російська мова, не маючи цієї форми, користується описовою конструкцією типу давайте читать або формою доконаного виду майбутнього часу дієслова – прочтём.
Українська класика й народне мовлення знають наказовий спосіб 1–ї особи множини, що надає фразі динамічності, заклику. Досить згадати хоч би народні пісні, де раз у раз натрапляємо на цю форму: «Заспіваймо пісню веселеньку»; «Пиймо за щастя, пиймо за долю, пиймо за те, що миліше» і т. ін.
Незважаючи на це, один плакат закликає: «Завершимо будівництво вчасно!», – замість завершімо; читаємо й у творах сучасних письменників: «Давайте підемо зараз до неї», – замість ходімо; «Давайте спечемо, мамо, пироги», – замість спечімо.
Часто до дієслова в наказовому способі 1–ї особи множини помилково додають закінчення — те, наприклад: ходімте. Якщо російською мовою, де нема форми наказового способу 1–ї особи множини, таке закінчення – потрібне (пор. идёмте), щоб надати фразі тону заклику чи прохання, то українською мовою в цьому нема ніякої потреби: ходімо, спечімо, виконаймо, заспіваймо.
1–ї та 3–ї особи однини й 3–ї особи множини наказового способу нема ні в українській, ні в російській мовах, через те, щоб надати реченню тону наказу, прохання чи побажання, користуються описовою формою, додаючи до дієслова теперішнього часу частки хай або нехай: «Нехай я заплачу, нехай свою Україну я ще раз побачу!» (Т. Шевченко); «Хай чабан, – усі гукнули, – за отамана буде!» (П. Тичина); «Хай вони виздихають йому до ночі» (М. Коцюбинський).
Слід зазначити, що частка хай інколи поєднується й з 2–ю особою однини дієслова, коли акцентується на побажанні, а не йдеться про наказ: «Хай колись навчишся» (Панас Мирний); «Хай же ти, молодший, будеш брехати…» (Панас Мирний); «Хай ти скиснеш!» (із живих уст).
Замість описової форми для 3–ї особи однини наказового способу з частками хай, нехай, можна вживати форми наказового способу 2–ї особи однини, що надає реченню дійовішого характеру: «Про мене хоч вовк траву їж» (приповідка), замість – «хай вовк траву їсть»; «Яка штучка! І не думай ніхто її зачепити» (з живих уст), замість – «хай ніхто не думає».
Источник
