Молюски особливості будови способу життя

Молюски: особливості будови та фізіології, умови проживання. Реферат

Черевоногі молюски. Особливості будови і фізіології. Умови проживання. Молюски двостулкові

Черевоногі молюски. Особливості будови і фізіологія. Умови проживання

Молюски – несегментовані вториннопорожнинні безхребетні тварини. Всі молюски мають ногу, яка представляє собою мазеву структуру, що забезпечує пересування. Кальмари і восьминоги відрізняються від інших видів молюсків, оскільки їх кінцівки перетворились в щупальця, які вони використовують не тільки для руху.

Тіло молюсків вкрите шкіркою складкою – мантією. Між цією складкою і тулубом утворюється мантійна порожнина. Завдяки залозистим клітинам у більшості з них формується захисна черепашка. Молюски, порівняно з кільчастими червами, мають ускладнену травну систему (наявність травних залоз: слинних та печінки), та кровоносну (утворюється центральний пульсуючий орган – серце).

Добре розвинена дихальна система представлена зябрами чи легенями. Більшість цих тварин – роздільностатеві, деякі – гермафродити. Подібно до кільчастих червів, молюски часто проходять личинкову стадію, але на відміну від червів, їх дорослі особи не сегментовано. Всі молюски відіграють велику роль у природі і житті людини: є об’єктами промислу, очищають водойми, є базою живлення для водяних тварин.

Черевоногі – єдиний клас молюсків, які освоїли не тільки водойми, а й суходіл. В у країні найбільш черевоногі – це чорноморський молюск рапана, виноградний слимак і деякі голі слизуни.

У черевоногих добре розвинені голова. Тулуб і нога. На голова прісноводних ставковиків і котушок є одна пара органів дотику – щупалець, при основі яких розміщені прості очі.

Наземний виноградний слимак має 2 пари щупалець, на довшій парі розташовані очі. Тулуб у більшості черевоногих оточений черепашкою, яка закручена спірально. Її отвір називається устям, в яке за небезпеки стягується нога і голова. Вустя багатьох водяних видів закривається міцною кришечкою для захисту від ворогів. Черепашка складається з вапна, а ззовні вкрита шаром рогоподібної речовини. У деяких молюсків цього класу черепашка відсутня або вкрита шкірою.

За способом живлення черевоногі молюски дуже різноманітні. Виноградний слимак і голі слизуни рослинноїдні й інколи шкодять культурним рослинам. Багато черевоногих, що живе у морях, є хижаками, наприклад, рапана, що живиться мідіями і вустрицями. У ротовій порожнині черевоногих міститься мускулястий язик, вкритий рядами хітинових зубців, які утворюють тертку. За допомогою тертки ставковик, наприклад, знімає шар одноклітинних водоростей х поверхні підводних предметів.

У хижих, окрім тертки, в ротовій порожнині є ще особливі складки з рогоподібної речовини чи вапна – щелепи, які слугують їм для перетирання їжі. Слинні залози добре розвинені. У деяких хижих морських видів, що живляться ін. молюсками, до складу слини входить сірчана кислота, що розчиняє черепашку жертви, чи отрута, яка її паралізує. У більшості черевоногих серце двокамерне, тобто складається з передсердя і шлуночка. Це пов’язано з тим, що орган дихання непарний. Легеня ставновика, виноградного слимака, голих слизунів – особлива кишеня мантії, у стінках якої є велика кількість кровоносних судин. Зябра – пірчасті вирости з тоненькими стінками, які теж містять багато кровоносних судин.

Серед черевоногих є як гермафродити, так і роздільностатеві. Запліднення внутрішнє. Із відкладених ікринок у наземних і прісноводних видів виходять маленькі особини, схожі до дорослих (прямий розвиток). У деяких морських видів розвиток з перетворенням. При цьому з яйця вилуплюються личинки тієї чи іншої будови. Вони відрізняються від дорослих особин і ведуть планктонний спосіб життя, переміщуючись з морськими течіями на великі відстані.

Черевоногі молюски є важливо складовою частиною водяних і наземних угрупувань організмів. Певну кількість видів черевоногих споживає в їжу людина. Вони є базою живлення для багатьох водяних і наземних тварин. Черепашки молюсків використовують як сувеніри. З їхнього перламутрового шару виготовляють ґудзики.

Вони мають і негативне значення. Наземні молюски, позбавлені черепашки, можуть ушкоджувати зернові та овочеві культури, плодові тіла їстівних грибів. Тропічні молюски з роду Конус, що живуть в морях, за допомогою гострого шипа можуть вводити отруту в тіло людини, чим спричиняють смертельно небезпечні отруєння.

Молюски двохстулкові

Живуть виключно у водоймах. Через свою мантійну порожнину переганяють воду, вилучаючи з неї поживні частки (фільтрація). Такий спосіб живлення не потребує особливої рухливості, тому у цих дещо спрощена будова.

У двохстулкових погано розвинені чи відсутні органи чуття і голова. Сплющене з боків тіло складається з тулуба, оточеного мантією, і ноги. Мантія утворює на своїй поверхні двостулкову черепашку, що захищає молюска. У беззубок і перлівниць черепашка видовжена, яйцеподібна. Нога має форму спрямованого вперед клина. Молюск може повільно повзати по дну водойми. Інші види не здатні до руху, вони приростають до підводних предметів однією зі стулок (вустриці) чи приклеюються до них спеціальними нитками (мідії, дрейсена). За розмірами бувають від 1-2 мм до 1 м в діаметрі (тридакна).

Черепашка вкрита шаром рогової речовини, яка утворює на спинному боці еластичну зв’язку. За допомогою зв’язки стулки можуть відкриватись. Черепашка складається з вапна, що утворює шари. До мантії прилягає перламутровий шар. Переливчасте забарвлення классу може утворювати перлини. Стулки черепашки замикаються завдяки скороченню двох чи одного м’язів-замикачів, що прикріплюються до внутрішніх боків протилежних стулок.

Травна система у двостулкових починається ротовим отвором. Із його боків знаходяться 2 пари видовжених трикутних ротових лопатей, вкритих війками. Лопаті відціджують із води поживні частки і спрямовують їх до ротового отвору. У двостулкових відсутні слинні залози, язик і тертка. Ротовий отвір веде до коротенького стравоходу, який відкривається у шлунок. До шлунка також відкриваються протоки великої дволопатевої травної залози. Неперетравлені решки їжі через дуже довгу задню кишку викидаються до мантійної порожнини через анальний отвір, розміщений поблизу вивідного сифона.

Зябра мають вигляд системи повздовжніх і поперечних пластинок, розташованих із боків тулуба (у жабурниць), або пірчастих виростків (у мідій). Серце трикамерне.

Двостулкові роздільностатеві, але є й гермафродити. Сперматозоїди у молюсків виводяться у воду і через ввідний сифон потрапляють до мантійної порожнини самок, де і відбувається запліднення. З яєць у мантійній порожнині вилуплюються личинки, які пристосовані до планктонного способу життя і сприяють розселенню виду. У жабурниць і перлівниць вони мають зубчасту черепашку і клейкі нитки. Хлопаючи стулками, личинки плавають, поки не прикріпляться клейкою ниткою до шкіри риби. За допомогою зубчиків черепашки вони проникають під покриви риби, паразитують там, а потім осідають на дно, перетворюючись на дорослу особину.

Двостулкові відіграють велику роль. Вони є об’єктами промислу (з них виробляють пурпур, черепашник, прикраси), очищають водойми, є базою живлення для людини і водяних тварин. Проте личинки деяких видів ведуть паразитичний спосіб життя. Псують деревину, що знаходиться у воді (корабельний черв’як), можуть бути проміжними хазяями паразитичних плоских червів, ускладнюють чи порушують експлуатацію кораблів і підводних споруд (дрейсена).

Головоногі молюски. Прогресивні риси організації

Налічують 700 видів. Поширені виключно в океанах і морях з високою солоністю.

Головоногі – хижаки середніх чи великих розмірів. Їхнє тіло складається з тулуба та великої голови, а нога перетворилась на щупальця, які оточують рот. У більшості з них є вісім однакових щупалець або вісім коротших та пара довших (ловильних) щупалець. На щупальцях знаходяться присоски для утримання здобичі.

Тільки один тропічний вид – наутілус – має багато щупалець, що позбавлені присосок. На голові містяться великі очі, за складністю будови нагадують людські. Знизу, на межі голови і тулуба, є щілина, яка сполучена з великою мантійною порожниною, розташованою на черевному боці тулуба. В цю щілину відкривається трубка – лійка. Вона з’єднує мантійну порожнину з навколишнім середовищем і є видозміненою частиною ноги. Для управління рухом у головоногих на кінці тулуба є ланцетоподібний плавець.

Черепашка у більшості сучасних видів головоногих відсутня чи лежить під шкірою, як у каракатиці. Тільки наутілус має багатокамерну черепашку, до того ж його тіло розташоване лише в передній камері, а останні заповнені газом, що надає тварині плавучості. Шкіра багатьох головоногих здатна миттєво змінювати колір під впливом нервових імпульсів, завдяки клітинам з пігментами. Забарвлення може бути захисне чи загрозливе.

Травна система починається ротом і закінчується анальним отвором. Рот оточений 2 роговими щелепами – верхньою та нижньою, що нагадують дзьоб папуги. Слина крім травних соків містить і отруту, що видко вбиває здобич.

Органи дихання представлені пірчастими зябрами. Яких у більшості головоногих одна пара, лише у наутілуса — дві. Серце має 2 передсердя і шлуночок, а в наутілуса в шлуночок відкривається 4 передсердя. Це пояснюється тим, що в молюсків кров від кожного із зябер по особливій вені потрапляє до окремого передсердя.

Нервова система головоногих високорозвинена. Є складний головний мозок, захищений своєрідною хрящовою оболонкою – «черепом». У неволі вони швидко починають впізнавати людину, яка піклується про них, здатні до складної поведінки.

Статева система. Головоногі роздільностатеві. Для них характерний прямий розвиток.

Людина споживає в їжу кальмари, каракатиці та восьминоги. Із вмісту чорнильного мішка каракатиці і кальмарів виробляють коричневу фарбу – сепію. У кишечнику кашалотів із неперетравлених решток головоногих утворюється амбра, яку застосовують у парфумерній промисловості для надання стійкості запаху. Головоногі є базою живлення для морських тварин, зокрема ластоногих та зубатих китів.

Источник

ТИП МОЛЮСКИ

ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ ТА СПОСОБУ ЖИТТЯ МОЛЮСКІВ

Молюски — одна з найбільш високоорганізованих і водночас найчисельніших груп безхребетних тварин. Переважна більшість молюсків у процесі еволюції пристосувалася до життя у воді — морській і прісній. Лише частина видів перейшла до наземного способу існування. Близько 100 видів веде паразитичний спосіб життя. Більшість молюсків — невеликі тварини. Проте деякі представники цього типу сягають 1,5 м завдовжки і навіть більше.

Зі спинного боку тіло молюсків вкрите черепашкою. Тверда черепашка має захисне значення, оскільки більшість молюсків пересувається повільно. Розвиток черепашки значною мірою залежить від способу життя тварини. У наземних форм вона значно тонша, ніж у водних, або й взагалі редукована. Пояснюється це тим, що в повітряному середовищі важка черепашка дуже утруднювала б рух. Окрім того, редукована або відсутня черепашка характерна для тих видів молюсків, які живуть у місцях, куди хижакам важко дістатися. Втратили черепашку і ті молюски, які добре плавають. Зовні черепашка вкрита шаром рогоподібної органічної речовини. Але її основна маса складається з кристалів карбонату кальцію. Такі кристали утворюють середній та внутрішній шари черепашки. Середній шар, порцеляновий, має сніжно-білий колір. Внутрішній, перламутровий, виграє всіма барвами веселки, оскільки його кристали розкладають світло на окремі кольори. Під черепашкою розміщена шкіряста мантія — утворення, властиве лише молюскам. Черепашка росте за рахунок мантії.

Тіло молюсків м’яке, несегментоване й утворене (переважно) тулубом, головою і ногою. Лише у головоногих молюсків голова дуже редукована. На голові розміщені ротовий отвір, щупальця та очі. Мускуляста нога на черевному боці є органом руху.

Внутрішня будова черевоногого молюска: 1 — навкологлоткове нервове кільце; 2 — нервовий стовбур; 3 — легеня; 4 — серце; 5 — кровоносні судини; 6 — кишечник; 7 — шлунок; 8 — глотка

Органи травлення молюсків мають деякі ознаки вищої організації: у ротовому апараті містяться парні або непарні щелепи і терка (радула). Це дає можливість молюскові зіскрібати корм. У більшості видів є слинні залози, що містять травні соки та відкриваються у ротову порожнину, і травна залоза, так звана печінка. Травні соки цієї залози сприяють перетравлюванню основних органічних компонентів корму. У деяких молюсків у глотку відкриваються отруйні залози, отрута яких містить 2-4-відсоткову сульфатну кислоту.

Схема травного тракту молюска: рот —> глотка —> стравохід —> шлунок —> кишка —> анальний отвір.

Кровоносна система молюсків найскладніша серед усіх безхребетних тварин. У більшості видів серце утворене передсердям і шлуночком, у деяких — трикамерне і навіть чотирикамерне, оточене навколосерцевою сумкою. Кровоносна система молюсків незамкнена. У крові деяких представників цього типу міститься Манган або Купрум (кров набуває блакитного кольору); вони відіграють таку саму функцію, як і Ферум, — забезпечують перенесення кисню. Серце молюсків скорочується з частотою 30-40 разів на хвилину.

Органами дихання слугують парні пластинчасті зябра, розміщені в мантійній порожнині. Мантійна порожнина — простір між мантією і тілом молюска. При переході деяких видів молюсків до наземного способу життя зяброве дихання замінюється легеневим. Функцію легень виконує видозмінена мантійна порожнина.

Органи виділення молюсків представлені парними нирками, які одним кінцем з’єднуються з порожниною навколосерцевої сумки, а другим відкриваються у мантійну порожнину. У деяких форм одна нирка може редукуватися. Своєю будовою нирки нагадують видільні трубочки інших безхребетних.

Розмножуються молюски лише статевим способом. Більшість видів молюсків роздільностатеві, проте є багато і гермафродитних форм. У більшості морських видів відбувається розвиток із перетворенням (наявна стадія личинки). У переважної більшості прісноводних і в усіх наземних молюсків розвиток прямий, без перетворення.

Источник

Молюски: особливості будови та фізіології, умови проживання. Реферат

Черевоногі молюски. Особливості будови і фізіології. Умови проживання. Молюски двостулкові

Черевоногі молюски. Особливості будови і фізіологія. Умови проживання

Молюски – несегментовані вториннопорожнинні безхребетні тварини. Всі молюски мають ногу, яка представляє собою мазеву структуру, що забезпечує пересування. Кальмари і восьминоги відрізняються від інших видів молюсків, оскільки їх кінцівки перетворились в щупальця, які вони використовують не тільки для руху.

Тіло молюсків вкрите шкіркою складкою – мантією. Між цією складкою і тулубом утворюється мантійна порожнина. Завдяки залозистим клітинам у більшості з них формується захисна черепашка. Молюски, порівняно з кільчастими червами, мають ускладнену травну систему (наявність травних залоз: слинних та печінки), та кровоносну (утворюється центральний пульсуючий орган – серце).

Добре розвинена дихальна система представлена зябрами чи легенями. Більшість цих тварин – роздільностатеві, деякі – гермафродити. Подібно до кільчастих червів, молюски часто проходять личинкову стадію, але на відміну від червів, їх дорослі особи не сегментовано. Всі молюски відіграють велику роль у природі і житті людини: є об’єктами промислу, очищають водойми, є базою живлення для водяних тварин.

Черевоногі – єдиний клас молюсків, які освоїли не тільки водойми, а й суходіл. В у країні найбільш черевоногі – це чорноморський молюск рапана, виноградний слимак і деякі голі слизуни.

У черевоногих добре розвинені голова. Тулуб і нога. На голова прісноводних ставковиків і котушок є одна пара органів дотику – щупалець, при основі яких розміщені прості очі.

Наземний виноградний слимак має 2 пари щупалець, на довшій парі розташовані очі. Тулуб у більшості черевоногих оточений черепашкою, яка закручена спірально. Її отвір називається устям, в яке за небезпеки стягується нога і голова. Вустя багатьох водяних видів закривається міцною кришечкою для захисту від ворогів. Черепашка складається з вапна, а ззовні вкрита шаром рогоподібної речовини. У деяких молюсків цього класу черепашка відсутня або вкрита шкірою.

За способом живлення черевоногі молюски дуже різноманітні. Виноградний слимак і голі слизуни рослинноїдні й інколи шкодять культурним рослинам. Багато черевоногих, що живе у морях, є хижаками, наприклад, рапана, що живиться мідіями і вустрицями. У ротовій порожнині черевоногих міститься мускулястий язик, вкритий рядами хітинових зубців, які утворюють тертку. За допомогою тертки ставковик, наприклад, знімає шар одноклітинних водоростей х поверхні підводних предметів.

У хижих, окрім тертки, в ротовій порожнині є ще особливі складки з рогоподібної речовини чи вапна – щелепи, які слугують їм для перетирання їжі. Слинні залози добре розвинені. У деяких хижих морських видів, що живляться ін. молюсками, до складу слини входить сірчана кислота, що розчиняє черепашку жертви, чи отрута, яка її паралізує. У більшості черевоногих серце двокамерне, тобто складається з передсердя і шлуночка. Це пов’язано з тим, що орган дихання непарний. Легеня ставновика, виноградного слимака, голих слизунів – особлива кишеня мантії, у стінках якої є велика кількість кровоносних судин. Зябра – пірчасті вирости з тоненькими стінками, які теж містять багато кровоносних судин.

Серед черевоногих є як гермафродити, так і роздільностатеві. Запліднення внутрішнє. Із відкладених ікринок у наземних і прісноводних видів виходять маленькі особини, схожі до дорослих (прямий розвиток). У деяких морських видів розвиток з перетворенням. При цьому з яйця вилуплюються личинки тієї чи іншої будови. Вони відрізняються від дорослих особин і ведуть планктонний спосіб життя, переміщуючись з морськими течіями на великі відстані.

Черевоногі молюски є важливо складовою частиною водяних і наземних угрупувань організмів. Певну кількість видів черевоногих споживає в їжу людина. Вони є базою живлення для багатьох водяних і наземних тварин. Черепашки молюсків використовують як сувеніри. З їхнього перламутрового шару виготовляють ґудзики.

Вони мають і негативне значення. Наземні молюски, позбавлені черепашки, можуть ушкоджувати зернові та овочеві культури, плодові тіла їстівних грибів. Тропічні молюски з роду Конус, що живуть в морях, за допомогою гострого шипа можуть вводити отруту в тіло людини, чим спричиняють смертельно небезпечні отруєння.

Молюски двохстулкові

Живуть виключно у водоймах. Через свою мантійну порожнину переганяють воду, вилучаючи з неї поживні частки (фільтрація). Такий спосіб живлення не потребує особливої рухливості, тому у цих дещо спрощена будова.

У двохстулкових погано розвинені чи відсутні органи чуття і голова. Сплющене з боків тіло складається з тулуба, оточеного мантією, і ноги. Мантія утворює на своїй поверхні двостулкову черепашку, що захищає молюска. У беззубок і перлівниць черепашка видовжена, яйцеподібна. Нога має форму спрямованого вперед клина. Молюск може повільно повзати по дну водойми. Інші види не здатні до руху, вони приростають до підводних предметів однією зі стулок (вустриці) чи приклеюються до них спеціальними нитками (мідії, дрейсена). За розмірами бувають від 1-2 мм до 1 м в діаметрі (тридакна).

Черепашка вкрита шаром рогової речовини, яка утворює на спинному боці еластичну зв’язку. За допомогою зв’язки стулки можуть відкриватись. Черепашка складається з вапна, що утворює шари. До мантії прилягає перламутровий шар. Переливчасте забарвлення классу може утворювати перлини. Стулки черепашки замикаються завдяки скороченню двох чи одного м’язів-замикачів, що прикріплюються до внутрішніх боків протилежних стулок.

Травна система у двостулкових починається ротовим отвором. Із його боків знаходяться 2 пари видовжених трикутних ротових лопатей, вкритих війками. Лопаті відціджують із води поживні частки і спрямовують їх до ротового отвору. У двостулкових відсутні слинні залози, язик і тертка. Ротовий отвір веде до коротенького стравоходу, який відкривається у шлунок. До шлунка також відкриваються протоки великої дволопатевої травної залози. Неперетравлені решки їжі через дуже довгу задню кишку викидаються до мантійної порожнини через анальний отвір, розміщений поблизу вивідного сифона.

Зябра мають вигляд системи повздовжніх і поперечних пластинок, розташованих із боків тулуба (у жабурниць), або пірчастих виростків (у мідій). Серце трикамерне.

Двостулкові роздільностатеві, але є й гермафродити. Сперматозоїди у молюсків виводяться у воду і через ввідний сифон потрапляють до мантійної порожнини самок, де і відбувається запліднення. З яєць у мантійній порожнині вилуплюються личинки, які пристосовані до планктонного способу життя і сприяють розселенню виду. У жабурниць і перлівниць вони мають зубчасту черепашку і клейкі нитки. Хлопаючи стулками, личинки плавають, поки не прикріпляться клейкою ниткою до шкіри риби. За допомогою зубчиків черепашки вони проникають під покриви риби, паразитують там, а потім осідають на дно, перетворюючись на дорослу особину.

Двостулкові відіграють велику роль. Вони є об’єктами промислу (з них виробляють пурпур, черепашник, прикраси), очищають водойми, є базою живлення для людини і водяних тварин. Проте личинки деяких видів ведуть паразитичний спосіб життя. Псують деревину, що знаходиться у воді (корабельний черв’як), можуть бути проміжними хазяями паразитичних плоских червів, ускладнюють чи порушують експлуатацію кораблів і підводних споруд (дрейсена).

Головоногі молюски. Прогресивні риси організації

Налічують 700 видів. Поширені виключно в океанах і морях з високою солоністю.

Головоногі – хижаки середніх чи великих розмірів. Їхнє тіло складається з тулуба та великої голови, а нога перетворилась на щупальця, які оточують рот. У більшості з них є вісім однакових щупалець або вісім коротших та пара довших (ловильних) щупалець. На щупальцях знаходяться присоски для утримання здобичі.

Тільки один тропічний вид – наутілус – має багато щупалець, що позбавлені присосок. На голові містяться великі очі, за складністю будови нагадують людські. Знизу, на межі голови і тулуба, є щілина, яка сполучена з великою мантійною порожниною, розташованою на черевному боці тулуба. В цю щілину відкривається трубка – лійка. Вона з’єднує мантійну порожнину з навколишнім середовищем і є видозміненою частиною ноги. Для управління рухом у головоногих на кінці тулуба є ланцетоподібний плавець.

Черепашка у більшості сучасних видів головоногих відсутня чи лежить під шкірою, як у каракатиці. Тільки наутілус має багатокамерну черепашку, до того ж його тіло розташоване лише в передній камері, а останні заповнені газом, що надає тварині плавучості. Шкіра багатьох головоногих здатна миттєво змінювати колір під впливом нервових імпульсів, завдяки клітинам з пігментами. Забарвлення може бути захисне чи загрозливе.

Травна система починається ротом і закінчується анальним отвором. Рот оточений 2 роговими щелепами – верхньою та нижньою, що нагадують дзьоб папуги. Слина крім травних соків містить і отруту, що видко вбиває здобич.

Органи дихання представлені пірчастими зябрами. Яких у більшості головоногих одна пара, лише у наутілуса — дві. Серце має 2 передсердя і шлуночок, а в наутілуса в шлуночок відкривається 4 передсердя. Це пояснюється тим, що в молюсків кров від кожного із зябер по особливій вені потрапляє до окремого передсердя.

Нервова система головоногих високорозвинена. Є складний головний мозок, захищений своєрідною хрящовою оболонкою – «черепом». У неволі вони швидко починають впізнавати людину, яка піклується про них, здатні до складної поведінки.

Статева система. Головоногі роздільностатеві. Для них характерний прямий розвиток.

Людина споживає в їжу кальмари, каракатиці та восьминоги. Із вмісту чорнильного мішка каракатиці і кальмарів виробляють коричневу фарбу – сепію. У кишечнику кашалотів із неперетравлених решток головоногих утворюється амбра, яку застосовують у парфумерній промисловості для надання стійкості запаху. Головоногі є базою живлення для морських тварин, зокрема ластоногих та зубатих китів.

Источник