Способи прийняття конституцій

Описание: Способи прийняття конституцій Підстави і порядок прийняття конституції. В літературі виділяють три основні способи прийняття конституції: виборцями шляхом референдуму представницьким органом та главою держави або главою виконавчої влади. А Референдум забезпечує найвищу ступінь легітимності конституції та може застосовуватися як завершальна стадія конституційного процесу коли на всенародне затвердження виноситься конституція попередньо схвалена представницьким органом конституції багатьох штатів США Бенін Конго Іспанія Румунія.

Дата добавления: 2014-08-04

Размер файла: 15.9 KB

Работу скачали: 2 чел.

Поделитесь работой в социальных сетях

Если эта работа Вам не подошла внизу страницы есть список похожих работ. Так же Вы можете воспользоваться кнопкой поиск

19. Способи прийняття конституцій

1. Підстави і порядок прийняття конституції.

В літературі виділяють три основні способи прийняття конс титуції : виборцями шляхом референдуму , представницьким органом та главою держави або главою виконавчої влади .

А) Референдум забезпечує найвищу ступінь легітимності конституції та може застосовуватися як завершальна стадія конституційного процесу, коли на всенародне затвердження виноситься конституція, попередньо схвалена представницьким органом (конституції багатьох штатів США, Бенін, Конго, Іспанія, Румунія, Польща та ін.). У деяких країнах конституції приймалися шляхом референдуму та без участі в її розробленні будь-якого представницького органу (конституції Франції, 1958 p.; Казахстану, 1995 p.; Росії, 1993 p.).

Б) До представницьких органів , які можуть наділятися установчою владою (за дорученням народу), належать установчі збори (конституційні асамблеї, конституційні конвенти тощо), парламент , надпарламентські установи .

1. Установчі збори — це представницький орган, що обирається спеціально з метою розроблення і прийняття конституції . Вперше установчі збори (Філадельфійський конвент) було скликано у США 1787 p.; вони складалися з 74 делегатів і працювали чотири місяці. Установчими зборами приймалися, наприклад, конституції Тунісу (1956 р.), Намібії (1990 p.), Болгарії (1991 p.). Установчі збори в різних країнах мали різний спосіб формування та наділялися різним об’ємом компетенції. Так, за способом формування виділяють дві групи установчих зборів :

а) сформовані шляхом загальних і прямих виборів ;

б) збори, частина делегатів яких обирається шляхом прямих або непрямих виборів, а інша частина призначається .

За обсягом компетенції установчі збори поділяються на :

а) суверенні , які наділяються правом розробляти і приймати конституцію (США, 1787 p.; Індія,’ 1950 p.; Італія, 1947 p.; Португалія, 1976 p.);

б) несуверенні , які розробляють і приймають проект конституції, а для затвердження вона виноситься на референдум або передається іншому органові (наприклад, конституції Кувейту, 1962 p.; Гани, 1979 p.; Туреччини, 1982 p.). Власне, такі органи виконують роль консультативних установчих зборів.

2. У багатьох країнах світу, зокрема і в Україні, конституції приймалися парламентами . При цьому застосовуються два способи:

а) реорганізація парламенту в установчі збори , що передбачає спеціальну процедуру отримання парламентом мандата виборців на те, щоб діяти як установчі збори (Шрі-Ланка, 1972 p.; Танзанія, 1977 p.; Замбія, 1992 p.);

б) без формальної реорганізації в установчі збори , коли конституція приймається із застосуванням звичайної парламентської процедури, передбаченої конституцією, що скасовується (наприклад, конституції Мозамбіку, 1990 р.; Грузії, 1995 р.; України, 1996 p., та ін.).

Парламентський спосіб прийняття конституції застосовується також і як попереднє ухвалення конституції перед тим, як вона виноситься на референдум (наприклад, в Іспанії 1978 p.; Польщі

1997 p.). Такий спосіб прийняття конституції дозволяє поєднати кваліфіковане обговорення проекту в парламенті з реалізацією права народу висловити свою волю відносно тексту конституції.

3. Надпарламентські установи — це діючі спорадично виборні органи, які формують постійно діючий парламент (приміром, Всекитайські збори народних представників — КНР, З’їзд народних депутатів — Росія, за Конституцією РСФСР 1978 p., Великий народний хурал — Монголія).

4. Глава держави є суб’єктом права прийняття конституції в деяких монархічних державах. Прийнятими монархом (дарованими владою монарха), себто октройованими , є, наприклад, конституції Кувейту, Бахрейну, Катару, Оману, Саудівської Аравії, Об’єднаних Арабських Еміратів.

Підстави появи нової конституції:

• Утворення нової держави. Може бути поділ держави.(ні,бо була урср)
• Зміна політичного режиму.
• Зміни політичні, економічні, внаслідок яких конституція виявляється невідповідною .(пістави прийняття чинної)

Держава Україна існувала і без конституції, вступала в міжнародні відносини. Республіка з елементами суверенітету – за старою конституцією. Передбачено право виходу з СРСР, але на практиці неможливо. Тому перша підстава для України не підходить.

Політичний режим змінювався поступово, тому друга підстава теж не підходить.

Третя – найоптимальніший варіант.

Порядок прийняття конституції — представницький народний орган, президент, політична партія тощо

Установча влада – народу, хоча може наділятися парламент або над парламентські установи (Конституційна асамблея, збори та інші). Конституційні органи відрізняються:

• За способом формування
• За компетенцією
• По різному формуються: обрання (Болгарія), частина обирається прямими чи непрямими виборами, інші – делегуються (Туреччина).
• За повноваженнями – суверенні (розробляють проект і приймають) і не суверенні (лише готують, а приймається главою держави чи законодавчими органами), з не обмеженою (розробляють, приймають конституцію і на перехідному етапі виконують функції парламенту (Франція 1946 р., Бразилія у 1988 році), вирішують багато питань, щоб відтворити на законодавчому рівні ідеї, передбачені в Конституції) і обмеженою компетенцією (які вирішують питання розробки і прийняття конституції без інших повноважень. Вона затверджується народом. Це Росія).

Надпарламентські установи – ті, що формуються з членів парламенту та інших територіальних одиниць (Індонезія – народний конгрес).

Преамбула : Верховна Рада України прийняла КУ від імені укр. Народу, виходячи іх повноважень наданих К УРСР 1978р. ВРУ сама прийняла КУ як орган установчої влади. БРЄД. Народ нібито уповноважив її прийняти Конституцію від його імені. «А народ хтось питав?».

Нова Конституція України? Підстав нема! Режим не змінюється. Розділ І і ІІ – досконалі, сучасні цінності – більмо на оці у влади =) Тому і хочуть нову КУ. Корегування потребує лише організація державної влади.

Источник

Основні способи розробки і прийняття Конституції

Конституція, як основний закон держави, відрізняється від інших нормативних актів особливістю її розробки і прий­няття. Особливості ці полягають, по-перше, у тому, що в розробці конституції бере участь значно більша кількість осіб порівняно з підготовкою інших нормативних актів. По-Аруге, ці особи наділяються законодавчим органом особли­вим статусом порівняно зі статусом органів та осіб, які залу­чаються до підготовки відповідних правових актів. Склад

Див.: Рішення Конституційного Суду України у справі про набуття » Конституцією України від 3 жовтня 1997 р. за № 4-зп, справа —

3-97 // Конституційний Суд України. Рішення. Висновки. 1997—2001 . — Кн. 1 . — С. 39—46.

органів, або комісій, які повинні розробляти проект консти­туції, утворюється законодавчим органом. По-третє, особли­вістю відзначаються і способи прийняття конституції.

Конституційній практиці сучасних країн світу відомо кілька способів розробки проектів і прийняття конституції.

Перша конституція — Конституція США, була розробле­на установчими зборами, а потім ратифікована конститу­ційними конвентами штатів.

У Франції проект чинної Конституції (1958 р.) виробле­ний конституційним комітетом і згодом був схвалений

Конституції Італії та Індії були розроблені і остаточно

схвалені установчими зборами.

Деякі конституції (наприклад, Греції 1975 р., Іспанії 1978 р. були розроблені парламентом, а згодом винесені на

Відверто реакційним способом розробки і прийняття кон­ституції є откроїрування, тобто здійснення всіх процедур, пов’язаних з введенням конституції у дію, одноособовим ак­том виконавчої влади — монархом або президентом. У Росії таким актом був Маніфест Миколи II від 17 жовтня 1905 р. Майбутню конституцію Росії розробляли і мали прийняти Установчі збори, які у січні 1918 р. були розігнані більшови­ками. В Україні перша Конституція Української Народної’ Республіки 1918 р. була розроблена Українською Централь­ною Радою.

Усі радянські конституції готувалися конституційними комісіями, а у 1936 і 1977 рр. виносилися на загальнонарод­не обговорення, наслідки якого по суті не мали ніякого зна­чення, оскільки пропозиції населення вважалися лише реко­мендаційними за своїм характером, а згодом приймалися Верховною Радою, причому порядок введення у дію консти­туції визначався законом, який приймав той самий законо­давчий орган.

Отже, на підставі викладеного, можна зробити певні вис­новки. Розробка проекту конституції, як свідчить світова практика, здійснюється місцевими органами влади (СІЛА), установчими зборами, конституційними комітетами або са­мим парламентом.

Верховна Рада України пішла перевіреним шляхом роз­робки конституції шляхом створення конституційних КОМІ-

сій. Це не найкращий спосіб підготовки проекту Основного Закону, по-перше, тому, що ці комісії навряд чи спроможні створити дійсно якісний проект Конституції. Вони складали­ся з депутатів, серед яких фахівців-державознавців по суті не було, оскільки при формуванні депутатського корпусу триває негативна практика радянського періоду недопущен­ня юристів до розв’язання державних справ. Кількість фахів­ців у таких комісіях незначна, спеціалістів у галузі конститу­ційного права в Україні дуже мало, і вони в переважній більшості не залучалися до роботи у комісії. І, по-друге, не можна механічно порівнювати склад комітетів у закордон­них країнах зі складом комісії в Україні, оскільки кількість юристів-парламентаріїв за кордоном і у нас — речі непорів­нянні. Тому більш доцільна форма підготовки проекту кон­ституції в Україні — створення Установчих зборів або Кон­ституційної наради з числа фахівців різних галузей права і надання їм відповідних повноважень з підготовки проекту конституції.

Що стосується способів прийняття конституції, то світо­ва практика виробила чотири основні способи: ратифікація проекту місцевими органами влади, прийняття конституції парламентом, установчими зборам і референдумом. Най­більш демократичним є, безумовно, спосіб прийняття Основ­ного Закону шляхом проведення референдуму.

4. Юридичні властивості Конституції України

Незважаючи на те, що конституційні норми відобража­ють політику держави, конституція є перш за все правовим актом. Тому необхідно визначити її місце і роль у системі на­ціонального права України, її юридичну силу та особливості. На всі ці питання може дати відповідь висвітлення юридич­них властивостей Конституції як юридичного нормативно-правового акта.

Перш за все, слід відзначити, що Конституція України є елементом системи нормативно-правових актів, її не можна винести за межі чинного права, оскільки є складовою частиною позитивного права і в той же час — специфічним законодавчим актом. Більше того, Конституція — основна галузь національного права і всієї правової системи України.

Конституція України — це особливий нормативно-правовий акт — Основний Закон Української держави. Розширення меж правового регулювання за рахунок суто «державної сфери» призвело до того, що в юридичній науці радянського періоду був зроблений висновок про те, що Кон­ституція — це Основний закон не лише держави, а й сус­пільства. Дійсно, як і вся система права, Конституція звер­нута і до суспільства, проте вона, як і будь-який інший закон, являє собою різновид правового акта, характеризуєть­ся властивостями останнього і приймається державою в осо­бі її органів.

Конституція України — це найвищий за юридичною силою правовий акт. Вона закріплює організацію органів, що здійснюють публічну владу на основі принципу народно­го суверенітету, їх взаємовідносини між собою та людиною і громадянами. Система національного права України — це не просто сума, сукупність законів. Внутрішня погодженість та структурна єдність права визначається тим, що її ядром ви­ступає Конституція. Своїми нормами вона сприяє пого­дженості всього правового розвитку країни, систематизації

Таким чином, у конституції існують і взаємодіють дві вза­ємопов’язані властивості. З одного боку, вона є свого роду підсумком, вершиною у розвитку законодавчих праць у кра­їні, втіленням досягнень теорії і практики попередніх часів, а, з другого — становить основу для вдосконалення права у майбутньому. Вершина піраміди законодавства, яке пройшло певний історичний етап, стає основою піраміди наступного етапу. Відтак використання конституційних настанов у по­точному законодавстві має першорядне значення і для самої конституції, оскільки без цього її дії будуть неповними і ма­лоефективними. Відзначаючи найвищу юридичну силу Кон­ституції України, в Основному Законі зазначається, що всі інші нормативні акти державних органів видаються на основі і відповідно до Конституції України.

Конституція України — це безпосередньо чинне право. Конституція, всі її статті набирають чинності після її затвер­дження згідно з існуючим порядком, як правило, у повному обсязі без будь-яких обмежень. Разом з тим, її положення реалізуються далеко неоднаково. Регулятивна дія ряду ста­тей Конституції виявляється повною мірою лише у єдиному

-80-

комплексі з іншими нормами, які закріплені в звичайних за­конах. Не випадково, що в самій Конституції перелічено за­кони, без яких дія її статей була б утруднена.

Конституція містить норми, які одночасно можуть бути основою галузевих правових норм, тобто Консти­туція є базою поточного законодавства.

Конституція України має три групи підстав, які підтвер­джують це положення. Перша з них включає статті, в яких безпосередньо йдеться про необхідність прийняття певних законів: про громадянство, Верховний Суд України, Гене­ральну прокуратуру тощо. До другої групи належать статті, у яких йдеться про те, що закріплені у відповідній статті Конституції положення конкретизуються законом, проте сам закон не названий. Третя група — це положення, аналіз змісту яких обумовлює появу нових законів, які «не замкну­ті» на конкретних статтях Конституції.

Будучи базою поточного законодавства, Конституція сти­мулює подальший розвиток і оновлення законодавства, при­ведення його у відповідність з Конституцією України.

Співвідношення конституції і поточного законодавства визначає відповідь на питання про обсяг конституції і «кон­ституційну мову». Як свідчить практика, це питання має не лише чисто технічне значення. Конституція безпосередньо звернута до народу і тому повинна бути, по-перше, корот­кою, а, по-друге, має бути написана простою зрозумілою для кожного мовою.

Конституція України, як і інші конституції цивілізо­ваних країн, повинна виступати юридичним виразом об­меження державної влади. Саме Конституція визначає ме­жі здійснення повноважень кожної з гілок влади з метою недопущення диктатури.

Конституції України притаманний нормативний ха­рактер. Нормативний, свого роду загальноправовий харак­тер Конституції ставить її в один ряд з іншими нормативни­ми актами, особливо із законами, але не можна забувати про специфічні риси Конституції, які відрізняють її від інших нормативних актів. До таких особливостей належить, перш за все предмет її правового регулювання, який охоплює всі сторони державного і громадського життя. У суспільстві не повинно бути таких відносин, регулювання яких у поточно- М У законодавстві не спиралося б на Конституцію. Різниця

між Конституцією та іншими законами визначається, таким чином, за характером відносин, які регулюються нормами

Конституція України закріплює в узагальненому ви­гляді положення, які мають найбільш важливе значення для життя суспільства на даному етапі. Внаслідок свого становища в ієрархії правових актів Конституція характери­зується найбільш високим рівнем узагальненості регулю­ючих відносин. Своїми нормами вона охоплює все суспіль­ство. В Конституції у ряді випадків прямо зазначається, яким чином найбільш загальне рішення конкретизується у| галузевому законодавстві. 1

Конституція України має установчий характер. ЦеД властивість Конституції наділяти певні суб’єкти (органи, оргФІ нізації, посадові особи) конкретними правами та обов’язками;^ Властивістю Конституції України є особливий поря$ док її прийняття, доповнення і зміни. Так, відповідно до ст. 154 Конституції України законопроект про внесення змія до Конституції України може бути поданий до Верховної Ра ди України Президентом України або не менш як третиноіі народних депутатів України від конституційного складу Вем ховної Ради України. «

Законопроект про внесення змін до Конституції Украй крім розділу І «Загальні засади», розділу III «Вибори. Ре ; -і України і, за умови його прийняття не менш як двома т] нами від конституційного складу Верховної Ради Укг затверджується всеукраїнським референдумом, який п< чає Президент України.

Повторне подання законопроекту про внесення ‘ розділів І, III і XIII цієї Конституції з одного й того саі

тання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання.

Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод люди­ни і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію не­залежності чи на порушення територіальної цілісності України.

Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту.

Верховна Рада України протягом строку своїх повнова­жень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Кон­ституції України.

Законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності вис­новку Конституційного Суду України щодо відповідності за­конопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції.

Источник