Іоаникій Галятовський
Іоаникій Галятовський Чернече ім’я Йоаникій (? — 1688) — письменник-полеміст, агіограф (укладач збірників легенд), проповідник і гомілет (теоретик церковного красномовства), педагог, громадсько-політичний і церковний діяч. Іоанікій Ґалятовський походив з Волині. У 1640-х роках навчався у Києво-Могилянській Колегії, був учнем Лазаря Барановича.
Близько 1650 року прийняв чернечий постриг. Служив у Куп’ятицькому монастирі (близько Пінська, тепер Білорусь). Повернувшись до Києва, викладав курс риторики у Києво-Могилянському колегіумі.
У 1658—68 роках (після Л. Барановича) — ректор Києво-Могилянської академії, ігумен Києво-Братського монастиря. Від 1668 року — ігумен, згодом архімандрит Чернігівського Єлецького монастиря.
Учився у Києво-Могилянській колегії, став у ній викладачем, а з 1657 р. — ректором. З 1669 р. і до смерті — архімандрит Єлецького монастиря в Чернігові. Автор збірки взірцевих проповідей «Ключ разумінія. » (Київ, 1659 і 1660; Львів, 1663 і 1665), кількох циклів легендарних оповідань, зокрема «Неба нового» (Львів, 1665, Могильов, 1699), полемічних трактатів «Месія правдивий» (українською мовою — Київ, 1669; польською мовою — Київ, 1672), «Стара західна церква новій римській церкві. » (польською мовою, Новгород-Сіверський, 1678), «Лебідь. » (польською мовою, Новгород-Сіверський, 1679), «Фундаменти. » (польською мовою, Чернігів, 1683), «Алькоран Магометів» (польською мовою, Чернігів, 1683), «Бесіда білоцерківська. » (польською мовою наведена в літописі Самійла Величка і видана в російському перекладі В. Аскоченського в Києві 1857 р.). Його гомілетичний трактат «Наука, альбо Способ зложення казання», включений до збірки проповідей «Ключ разумінія», відіграв істотну роль у розвитку українського письменства другої половини XVII — початку XVIII ст., регламентувавши бароккові форми його прозових, насамперед ораторських жанрів. Водночас він є зразком тогочасних навчальних посібників. Іоаникій Галятовський — представник української плеяди науковців другої половини XVII ст., богослов, професор і ректор Києво-Могилянської колегії, автор праць морально-духовного спрямування, першого підручника з гомілетики (розділу богослов’я, що вивчає питання теорії й практики церковної проповіді). І. Галятовського слід зараХVвати до кола педагогів не тільки за його педагогічну діяльність, але і як учителя народу. Саме таким постає перед нами цей богослов-проповідник.
Представник церковного красномовства XVII ст. і теоретик схоластичної проповіді, Іоаннікій Галятовський вчився в Киево-Могилянській колегії і був учнем церковного діяча Лазаря Барановича; деякий час він був учителем колегії, а пізніше (1657 р.) і ректором її. В 1669 р. Галятовський став архімандритом Чернігівського Єлецького монастиря, де й помер у 1688 р. Він написав збірник проповідей «Ключ разумЂнія» (1659 р., перевиданий у 1663 і 1665 р.), додавши до нього трактат «Наука албо способ зложеня казаня»; видав збірник оповідань про чудеса богородиці «Небо новое» (вид. 1665, 1677, 1699 рр.) і збірник «Скарбница» 1676 р.; польською мовою написав трактати «Zabedź z piórami swemi», «Alphabetum rozmaitym heretykom», «Fundamenta» та ін.
«Ключ розуміння» зустрічаємо досить широку палітру знань, оволодіння якими забезпечує безперечну правдивість «казання» душпастиря. Одночасно в цій праці виразніше, ніж у «Небі новому», проявляється змішування профанного й сакрального тлумачення правди й правдивої людини засобами ампліфікації, притаманне письменницькому стилю Іоаникія Галятовського. Іоаникій Галятовський репрезентує українську культуру бароко, де змішалося й переплелося реальне й нереальне, фактичне й фантастичне, словом, елементи істотних знань про світ та міфологічні уявлення. В «Ключі розуміння» ніби чергуються церковне й науковораціональне, богословські підходи виявляються змішаними з науково- раціональними, науково-раціональне поєднується з побутово-звичаєвими уявленнями6. Конкретний твір (проповідь) набуває форми єдності повсякденно-діяльного (профанного) та релігійно-містичного (сакрального), котра утворює явище барокової ампліфікації. Подальшим кроком в розробці Іоаникієм Галятовським теми правдиво ї православної людини є твір «Ісус Христос — месія правдивий» (1672 р.). Його зміст є зразком відвертого релігійно-полемічного трактату, який І. Галятовський спрямовує проти іудейського лжемесії Сабатея Цві. Ототожнюючи зміст правди як знання про засади світо устрою й буття людей з Христом, вчений надає їй універсальну значущість морального ідеалу. Причому в праці «Ісус Христос — месія правдивий» Іоаникій Галятовський, як і його однодумці (Л.Баранович, Л.Крщонович, І.Гізель та ін.), в тлумаченні Христа відтворює
традицію Київської Русі. Тобто Христос інтерпретується не як «історична особа», що було вже із Х-ХІ ст. притаманним католицизму, а із ХVІІ ст. — і протестантизму, а як «гносеологічна» реальність «Слова», за допомогою якого осягається єдність («середина») внутрішньо ї різноманітності світу й людського роду. Христос, з погляду Іоаникія Галятовського, — «месія правдивий», тому що він є земля, котра родить хліб сущий; вода, що живить усе природне; повітря («дух»), без якого неможливе життя тощо
Твори Іоаникія Галятовського з кінця ХVII ст. потрапили Під заборону з боку Московського патріарху, а їх поширення пересл ідувалося як церковними, так і державними структурами. Праці Іоаникія Галятовського в офіційному московському православ’ї перейшли в забуття. Проте в Україні висока думка про твори й діяльність Іоаникія Галятовського збереглася й у ХVIIІ ст., про що свідчить вже згаданий «Літопис» Самійла Величка23. Тільки з другої половини ХІХ ст. відновлюється інтерес до провідних українських православних мислителів ХVII ст. Можливо, що дослідників творчості Іоаникія Галятовського ХІХ ст. підштовхувала до його праць саме анафема, накладена церковним собором Московської патріархії 1690 р. на його твори та роботи інших українських просвітників (Л.Барановича, І.Гізеля, П.Могили тощо). М.Сумцов24 виявився першим ґрунтовним істориком літератури, який досліджував твори Іоаникія Галятовського як пам’ятки релігійної літератури. У своїй статті «Іоанікій Галятовський» М.Сумцов зазначає: «В Галятовському південна Росія знайшла талановитого вченого діяча. умілого й досвідченого бійця за південноруську народність, за православ’я»25, але не виходить за рамки панівного в науці того часу критичного сприйняття «схоластичності» українських православних барокових полемістів: «Галятовський в середині ХVII ст. остаточно встановив і скріпив схоластичну проповідь в Малоросії своїм «Ключем розуміння»26. Стаття М.Сумцова важлива тим, що вона зробила крок до повернення імені Іоаникія Галятовського на терени історико-філософського мислення, але вона в цілому має скоріше історико-літературний характер; питання православної людини й умов правдивості її життя в творах Іоаникія Галятовського він не розглядає.
Источник
Іоаникій галятовський наука альбо способ зложення казання
Чуда пресвятои Богородици межи сиб Ђ ллями, пророчицями поганскими, которыи пред зачатієм єи, за обявленієм Бозским, знали єи и в книгах своих оную писали и людєм пропов Ђ дали и выславляли
Сиб Ђ лля Персика, пророцким духом от Бога наполнена, такіи слова о пречистой Д Ђ в Ђ в своих в Ђ ршах написала:
Прійдет на св Ђ т великій пророк,
З высоких краин през оболок,
З д Ђ вы ся чистои народить
А нас з Богом-Отцем погодить 1 .
1 На березі вказано джерело: «Мартин Б Ђ лскій, книга 1, лист 120».
Сиб Ђ лля Либика, за побудкою Духа Святого, так о пречистой Д Ђ в Ђ пророковала:
Ото прійдет день св Ђ тлости,
Роспорошить вс Ђ темности,
Котрого часу в Ђ чный Пан
Для вс Ђ х гр Ђ ха будет послан,
Будет ведлуг т Ђ ла жити,
Панна єго будет м Ђ ти,
Накормить персьсми своими,
Так єст тайнами Бозскими.
Сиб Ђ лля Делфика, маючи в себ Ђ Духа Святого, такоє о пречистой Д Ђ в Ђ написала пророцтво:
О челов Ђ че, знай Пана своєго,
Пророк прійдет, для збавленя твоєго,
Той наукою въвесь св Ђ т осв Ђ щаєт,
Нехай в памяти кождый єго маєт,
Бозским ся д Ђ йством з д Ђ вици народить
И своим в Ђ рным серца охолодить.
Сиб Ђ лля Химерія, от Духа Святого наученна, такіє о пресвятой Богородици слова написала:
Д Ђ вица в молодом в Ђ ку
Будет в чести челов Ђ ку,
Мы вс Ђ будем єи чтити,
Царя в руках будем м Ђ ти,
Котрому принесуть дары
Правов Ђ рныє три цары.
Сиб Ђ лля Самія, за справою Духа Святого, о пречистой Д Ђ в Ђ так пророковала:
Ото на св Ђ т к нам прійдет Пан богатый з неба,
Народится з убогой д Ђ вици, так треба,
Зв Ђ рята єму хвалу будуть отдавати,
Небо, земля, аггели будуть вызнавати.
Сиб Ђ лля Кумеа такоє пророцтво м Ђ ла о пречистой Д Ђ в Ђ , даноє соб Ђ от Духа Святого:
Юж мои слова юж остатечныє
Правдиве суть и будуть теж в Ђ чныє,
Которыи нам Царя знаменують
И пристьє єго на св Ђ т об Ђ цують,
Котрый в покою будет з нами жити
И всему св Ђ ту милый маєт быти,
Пріймет на себе людскоє он т Ђ ло,
Господу Богу тоє барзо мило,
Д Ђ вицу озмет соб Ђ он за матку,
Обачить бов Ђ м єи в правым статку,
Прейдет певне нас нев Ђ ста годностю,
Покорою и цнотою, чудностю,
Для того звабить Пана тут своєго
В чистый живот свой з неба высокого.
Сиб Ђ лля Гелълеспонтика о пречистой Д Ђ в Ђ духом пророцким так написала:
Кгды-м теж якійсь речы розмышляла,
Панну-м в великой чести оглядала,
Котрая свого дару такового
Годна з прейзреня Пана премудрого.
Так уважить Пан свою служебницу,
Же в єи живот прійдет, як в ложницу.
А той Рожай єст барзо знаменитый,
В Бозской справ Ђ так пред людми закрытый,
Же великоє диво ся покажет,
Панна такои речы кгды докажет.
Сиб Ђ лля Фрікгія през науку Духа Святого пророцкіє в Ђ рш Ђ такіи о пресвятой Богородици зложила:
Вид Ђ ла-м Пана над вс Ђ х найвышшого,
На злосливый св Ђ т барзо гн Ђ вливого,
М Ђ л юж незбожных людей загубити,
Знову братерство з ними схочет м Ђ ти,
Пошлет к д Ђ вици аггела своєго,
Жебы з в Ђ рою приняла оного.
Предв Ђ чному єст Богу тоє мило,
Єсли он озмет от д Ђ вици т Ђ ло.
Тоє за своих Он оф Ђ ровати
Маєт, упалых людей заховати.
Сиб Ђ лля Європеа, за споряженьєм Духа Божего, такоє пророцтво о пречистой Д Ђ в Ђ св Ђ ту объявила:
Прійдет на св Ђ т Слово в Ђ чноє,
В Ђ рным своим пожытечноє,
З неба єст от Бога посланный,
През живот цнотливои панны,
Горы и великіє валы
Прейдет, будет тут час немалый.
Сиб Ђ лля Тибуртина, Духом Бозским наполненная, такіє слова о пречистой Д Ђ в Ђ Богородици в в Ђ ршах своих написала:
Бог правдивый дал мин Ђ вымову такую,
Же-м обявила св Ђ ту д Ђ вицу дивную,
Котрая в Вифлеом Ђ синачка породить,
Єднак д Ђ вицству єи тоє не зашкодить.
Святая то годная, щасливая мати,
Которая дасть тому свой покарм дитяти!
[ВІРШІ ПРО ВІЩУВАННЯ СИВІЛЛ]
. м Ђ л Христос з Маріи уродитися, бо в своих в Ђ ршах написала:
«З живота Маріи-д Ђ вици новая св Ђ тлость востала».
Сибилля Геллеспонтика в в Ђ ршах своих о том пророковала, же м Ђ л Христос остатных часов быти посланый на св Ђ т от Бога-Отца, бо мовить:
А так в Ђ ку остатніого
Пошлет на св Ђ т справцу свого.
Сибилля Тибуртина о том пророковала, же Христос м Ђ л уродитися з Виθліом Ђ от д Ђ вици и рождеством своим д Ђ вства єи не нарушити, бо в в Ђ ршах своих так мовить:
Бог правдивый дал мин Ђ вымову такую,
же-м обявила св Ђ ту Д Ђ вицу дивную.
Котрая в Виθлеом Ђ сыначка породить,
єднак дєвицтву єи тоє не зашкодить 1 .
Сибилля Химерія, пишучи о Христ Ђ новорожденном, пророковала о том, же єму подарунки м Ђ ли три цари оф Ђ ровати, бо в своих в Ђ ршах написала:
Котрому принесуть дари
правов Ђ рныи три цари.
Сибилля Єриθреа о тым пророковала, же под час Рождества Христового м Ђ ла зв Ђ зда новая, от Бога учиненая, показатися волхвом и до Христа новорожденного их провадити и єго в яслєх показати, бо такіи в Ђ рши написала:
Волхвы теж зв Ђ зду видячи новую,
шановали, кгды вид Ђ ли [. ] 2
Которая в яслєх дитя им открыла,
так шануючих Бозкій Закон чтила 3 .
Сибилля Європеа пророковала о том, же Христос м Ђ л ся ужалити над людми своими и для них зостати кролем убогим и, Богом будучи, м Ђ л ся в т Ђ л Ђ людском показати, бо в в Ђ ршах своих так написала:
Будет в убозств Ђ людєм кролевати,
бо схочет своих ся ужаловати,
Так я в Ђ рую и так ознаймую,
же Бога в т Ђ л Ђ вс Ђ м испов Ђ дую.
Знайдується и о том пророцтво в Книгах 1 сибилл Ђ ных, же Месія пятьма хл Ђ бами и двома рыбами м Ђ л пять тисячей мужей накормити, и уломков того хл Ђ ба м Ђ ло дванадцять кошов зостати, бо в сибиллиных в Ђ ршах написано:
Гойне он пятьма хл Ђ бами,
так же водными рыбами,
Пять тисячей маєт люду
накормити з свого суду.
Дванадцять кошов зостанет
уломков, єднак вс Ђ м станет 4 .
1 На березі вказівка на джерело: «Мартин Б Ђ лскій, книга 1, лист 120».
2 У книжці бракує слова.
3 На березі вказівка на джерело: «Сибилля Єриθреа, книга 50, Оракул сибил».
4 На березі вказано джерело: «Книг 1 Оракул. Сибил».
Сибилля Персика о тым пророковала, же м Ђ л Христос до м Ђ ста Ієрусалимского на ослици пріихати и м Ђ л з темностей пекелных отцов святых, пророков и патріархов старого и прирожоного закону выпровадити, бо в своих в Ђ ршах так написала:
На осл Ђ к м Ђ сту прі Ђ дет,
з темностей отцов выведет.
Сибилля Делфика пророковала о тым, же Месія м Ђ л быти поличкованый, и оплеваный, и желчю кормленый, и отцом от жидов незбожных напоєный, бо в в Ђ ршах своих, в Книз Ђ 1 пророцтв сибиллиных, так сп Ђ ваєт:
В той час незбожный єго жид поличковати
будет и на твар єго святую плевати,
Желчю теж єго будет кормити горкою,
оцет єму дасть пити з прикростю квасною 1 .
Тая ж сибилля Делфика пророковала о тым, же под час муки Христовои м Ђ ла зав Ђ са церковная быти роздертая, и солнце о полудню м Ђ ло ся затмити, и през тры годин Ђ въвесь св Ђ т м Ђ ли темности прикрыти, бо там же сп Ђ ваєт:
Церковная теж будет зав Ђ са раздрана,
в день през тры годын Ђ нощ будет неслыхана.
Сибилля Фрикгія о тым пророковала, же Христос м Ђ л т Ђ ло своє за народ людскій оф Ђ ровати и през тоє людей упалых збавити и заховати от гр Ђ ха и от в Ђ чнои невол Ђ пекелнои, бо в в Ђ ршах своих мовить:
Предв Ђ чному єст Богу тоє мило,
єсли Он озмет от Д Ђ вици т Ђ ло.
Тоє за своих Он оф Ђ ровати
маєт, упалых людей заховати.
Знайдуєтся о том пророцтво в книгах сибилл Ђ ных, же т Ђ лом челов Ђ чим Бог приод Ђ тый, Месія наш, м Ђ л быти на крест Ђ прибитый, и крест той маєт под час страшного суду на неб Ђ показатися, бо нКига 6 в Ђ ршов сибилл Ђ ных такою крест чтить п Ђ снею:
О щасливоє древо! Бог был на котором!
Земля тебе не поймет! Леч небесным тором
Прохожатися будеш, кгды сядет на θрон Ђ
и св Ђ т судити будет правый Бог в Сіон Ђ 2 .
1 На березі вказано джерело: «Делфина, Книга 1 пророцтв сибил[линых]».
2 На полі вказано джерело: «нКиг 7 Пророцтв сибил[линых] ».
Знайдуєтся и о тым пророцтво в книгах 1 сибиллиных, же Месія на голов Ђ своєй м Ђ л носити корону терновую, и бок єго м Ђ ла рука жолн Ђ рская копією пробити, бо там написано:
Корону з терней будет на глав Ђ носити,
Бок єго маєт рука влочнею пробити 1 .
1 На березі вказано джерело: «Книга 1 пророцтв сибил[линых]».
Знайдуєтся там же в книз Ђ 1 пророцтв сибилл Ђ ных пророцтво и о тым, же Месія м Ђ л третєго дня з мертвих въстати и през оболок до неба въступити, бо там написаны суть в Ђ рши такіи:
Третєго дня, кгды з мертвых Он повстанет
и св Ђ тлость єго науки настанет,
До небесного вознесется кгмаху
на оболоках, до горнєго даху.
Йоаникій Галятовський (? — 1688) — письменник-полеміст, агіограф, проповідник, гомілет, педагог, громадсько-політичний і церковний діяч. Учився в Києво-Могилянській колегії, викладав у ній, з 1657 р. став її ректором та ігуменом братського Богоявленського монастиря. З 1669 р. до смерті — архімандрит Єлецького монастиря в Чернігові.
Чуда пресвятои Богородици межи сиб Ђ ллями, пророчицями поганскими, которыи пред зачатієм еи, за обявленієм Бозским, знали єи и в книгах своих оную писали и людем пропов Ђ дали и выславляли. — З книги: Небо новоє з новыми зв Ђ здами сотворенно, то єст Преблагословенная Д Ђ ва Марія Богородица з чудами своими, за старанєм найменшого слуги своєго недостойного ієромонаха Іоаникія Кгалатовского, ректора и ігум[ена] Брат[ского] Кієв[ского]. — Львів: Друкарня Михайла Сльозки. 1665. — Арк. 1 — 3 (Запаско, Ісаєвич. — № 422.)
Публікація: Галятовський І. Ключ розуміння / Підготувала до видання І. П. Чепіга. — К., 1985. — С. 245 — 248.
Подається за першодруком.
[Вірші про віщування сивілл]. — З книги: Месія правдивий, Ісус Христос, син Божій. от недостойного ієромонаха Іоаникін Галятовского, архимандрыта Черн Ђ говского. показаный. — K., друкарня Києво-Печерської лаври, 1669. — Арк. 6 — 10.
Подається за першодруком, примірник Бібліотеки Вільнюського університету, R 239.
Источник
