Вживання одних часових форм у значенні інших
У сучасній українській мові форми теперішнього, минулого
і майбутнього часу досить виразно розрізнюються між собою як за граматичними ознаками, так і за значенням. Однак у вживанні часових форм є ряд особливостей.
1. Форми теперішнього часу можуть виражати:
а) дію, що відбувається в момент мовлення про неї: По галявці вітер віє, сніг покосами кладе(Воронько);
б) дію, що становить постійну ознаку певного предмета: Гадюки в усьому світі кусаються(Стельмах);
в) дію, яка обов’язково відбудеться у найближчому майбутньому: Поїзд відходитьо шостій годині вечора;
г) минулу дію, особливо в розповідях-спогадах про минулі події та в описах: Чую, за селом з яру зацокотів кулемет (Корн.); Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер за-вива,додолу верби гневисокі, горами хвилю підійма. Іблідий місяць на ту пору із хмари де-де виглядав (Шевч.).
Значення минулої дії може підсилюватися вживанням частки і вставного слова було (бувало): Як приїдуть з Чигирина гості, то й шлють булоза мною (Шевч.).
311.
2. Майбутній час дієслів недоконаного виду виражає тільки ту дію, яка відбувається після моменту мовлення: Я на гору круту крем’яную буду камінь важкий підіймать(Л. Укр.).
Дієслова майбутнього доконаного виду поряд з цією функцією можуть виражати ще різні додаткові відтінки у значенні, а саме:
а) абстрактно-узагальнене: Здобудеш освіту—побачиш більше світу (Нар. тв.); Шила в мішку не сховаєш(Нар. тв.);
б) значення теперішнього і минулого часу. Це буває тоді, коли в одній фразі вживаються форми теперішнього або минулого часу разом з майбутнім і належать вони до одного і того жпредмета: Вийду з хати, сяду на призьбі і прислухаюся, при* дивляюсядо всього (Вовч.);
в) минулу дію, що виникла несподівано: Піднявся лев могучий, як на лапи стане,та як зареве,аж волосся в’яне! (Ру-дан.);
г) форма 1-ї особи множини виражає заклик до виконання певної дії: Підмажемо колеса, щоб млин не торохкотів (Гл.).
3. Форми минулого часу дієслів недоконаного виду виражають минулу дію, не вказуючи на послідовність її перебігу: За заводською стіною скреготілимашини, гупаливелетенські молоти, цокотілиоб рейки колеса (Збан.).
Форми минулого часу недоконаного виду дієслів можуть означати:
а) минулі дії, що послідовно відбувалися, одна за однією: Пригріло сонечко, обсохлаземля, потяглоорача в поле (Коцюб.);
б) майбутній час, щоб підкреслити ймовірність наміру діючої особи: Христино Іванівно, ми пішли(Корн.).
Значення раптової дії минулого часу передають також дієслівні вигуки типу бах, бух, геп, рип, сіп, штовх, хлоп, хап, ляп, наприклад: Чабан прокинувся — аж перед ним гадюка, він києм бух— і витяглась зміюка (Гл.).
Завдання. І.Визначте, з якими значеннями вживаються часові форми у поданих реченнях.
1. Випали сніги, вдарила люта зима, стало ще холодніше (Гончар). 2. Шелестить пожовкле листя по діброві, гуляють хмари; сонце спить; нігде не чуть людської мови; звір тільки виє по селу (Шевч.). 3. Шпаки визирали із шпаківниць, та мокрі кури бродили в калюжах (Стельмах). 4. Птиці щебечуть, корови ревуть, собаки гавкають (Мирний). 5. Після обходу палат хірург пішов до перев’язочної, дав необхідні завдання і присів біля вікна відпочити (Довж.). 6. Глянеш на небо — небо високе, глянеш на хмари — хмари летять (Тич.). 7. До Славгорода роменський поїзд прибуває на сві-
анку (Гол.). 8. Глянув на мене крізь окуляри та як затуркоче щось (Стельмах). 9. Я на вбогім сумнім перелозі буду сіять барвисті квітки (Л. Укр.).
Источник
Родові та числові форми минулого часу та умовного способу
Дієслова минулого часу та умовного способу не мають особових закінчень. Їм властиві родові закінчення. У формі минулого часу (доконаного й недоконаного виду) дієслова відмінюються за родами і числами.
Однина Множина
Чол. рід: писав ніс сіяв писалинесли сіяли
Жін. рід: писала несла сіяла
Сер. рід: писало несло сіяло
У множині форми минулого часу роду не розрізняють. Є спільне для всіх родів закінчення —и, яке приєднується до суфікса —л-: писа-ти – писа-л-и, нес-ти – нес-л-и, сія-ти – сія-л-и.
Оскільки форми умовного способу утворюються від форм минулого часу додаванням формотворчої частки би(б) ( писав би, ніс би, сіяв би; писала б,несла б, сіяла б; писало б, несло б, сіяло б; писали б, несли б, сіяли б ), то форми умовного способу змінюються так само, як і дієслова минулого часу – за родами і числами.
При дієвідмінюванні дієслів давноминулого часу, змінюються за родами і дієслово бути, і відмінюване дієслово: я ходив був, я ходила була, я ходило було; ти ходив був, ти ходила була, ти ходило було; він ходив був, вона ходила була, воно ходило було. У множині форми давноминулого часу роду також не розрізняють: ми ходили були, ви ходили були, вони ходили були.
Особові форми дієслів наказового способу
Особові форми дієслів наказового способу утворюються від основи теперішнього або простого майбутнього часу. Вони представлені тільки другою особою однини та першою і другою особами множини.
Однина Множина
1 особа — пишімо, сіймо, несімо, сидімо
2 особа: пиши, сій, неси, сиди пишіть, сійте, несіть, сидіть
У першій і третій особах однини та в третій особі множини формами наказового способу є описові конструкції, про які йшлося в попередньому параграфі.
Якщо в другій особі однини дієслова мають закінчення —и, то в першій особі множини вони матимуть закінчення –імо(-ім): пиш-и – пиш-імо, пиш-ім; нес-и – нес-імо, нес-ім, а в другій – —іте(-іть): пиш-іте, пиш-іть, нес-іте, нес-іть. Усі інші мають у першій особі множини закінчення —мо, а в другій — —те: сій – сій-мо, вилазь – вилазь-мо; сій-те, вилазь-те.
Дієслова архаїчної групи
Дієслова бути, їсти, датита спрефіксовані дієслова з основою на -вісти (відповісти, доповісти, розповісти та ін.) становлять окрему групу дієвідмінювання, не належать ні до першої, ні до другої дієвідмін, бо в теперішньому часі і в простому майбутньому доконаного виду вони мають закінчення, яких немає в дієслів І та ІІ дієвідмін. Ці дієслова зберегли старовинну (архаїчну) систему відмінювання. Кожне дієслово цієї групи відмінюється неоднаково. Так, дієслово бути в теперішньому часі в сучасній українській мові має тільки форму єв усіх особах однини і множини( я ,ти, він, вона, воно є; ми, ви, вони є).
Зрідка вживається форма єстьу першій особі однини і в третій особі множини: Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була (П. Тичина). Інші старовинні форми зустрічаються ще рідше. Ви – месники тепер за них, ви месники єсте (М. Бажан); Що ти за сила єси питали (П. Тичина);
У давнину це дієслово мало таку систему відмінювання [ 7,330]:
Однина Множина
1 особа: єсмь єсмо
2 особа: єси єсте
3 особа: єсть суть
У простому майбутньому часі дієслово бутивідмінюється як дієслово першої дієвідміни:
Однина Множина
1 особа: буду будемо
2 особа: будеш будете
3 особа: будебудуть
Дієсловоїсти та похідні від нього спрефіксовані дієслова з’їсти, поїсти, заїсти, виїсти та ін., яких у Словнику української мови зафіксовано понад два десятки, в теперішньому часі і майбутньому простому відмінюються так:
Однина Множина
1 особа: їм з’їм їмо з’їмо
2 особа: їси з’їси їсте з’їсте
3 особа: їсть з’їсть їдять з’їдять
Дієслово датиі похідні від нього віддати, видати, здати, подати та ін.,а також дієслова, утворені шляхом префіксації від —вісти– доповісти, відповісти та ін. (у Словнику української мови всього 9 слів) є дієсловами доконаного виду, тому вони в теперішньому часі не вживаються, а мають тільки форми майбутнього простого часу:
Однина Множина
1 особа: дам розповім дамо розповімо
2 особа: даси розповіси дастерозповісте
3 особа: дасть розповість дадуть розповідять
Дієприкметник
Дієприкметник – це форма дієслова, яка виражає ознаку предмета, пов’язану з дією чи станом цього предмета. Це форма дієслова, яка виражає ознаку предмета за дією, яку виконує предмет або яка на нього спрямована: написаний лист, прочитана книга, догоряюче вогнище.
Дієприкметник поєднує ознаки двох частин мови: прикметника (рід, число, відмінок) та дієслова (стан, вид, час). Як і прикметник, у реченні виступає в ролі означення та іменної частини складеного присудка, відмінюється за відмінками, змінюється за родами і числами. За дієслівними категоріями дієприкметники поділяються на активні (читаючий) і пасивні (прочитаний), теперішнього(сивіючий) і минулого часу (посивілий), оскільки вони мають тільки два часи, недоконаного (читаний) і доконаного виду (прочитаний).
Активні дієприкметники показують дію як ознаку діючої особи (предмета) за її дією: нападаючий футболіст – той футболіст, що нападає; правляча коаліція – та коаліція, яка править. Є активнідієприкметники теперішнього часу і активні дієприкметники минулого часу.
Активні дієприкметники теперішнього часунедоконаного виду утворюються від основи теперішнього часу за допомогою суфіксів —уч— (-юч-) (від дієслів І дієвідміни) та —ач— (-яч-) від дієслів ІІ дієвідміни: існують— існуючий, шиплять— шиплячий. Ці дієприкметники належать до рідковживаних в українській мові.
Активні дієприкметники минулого часу доконаного виду утворюються від основи інфінітива неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса —л-: посиві-ти — посиві-л-ий, пожовті-ти — пожовті-л-ий (і пожовк-л-ий), згорі-ти –згорі- л-ий.
Активні дієприкметники минулого часу з суфіксами —ш(ий), -вш(ий), які вживалися в давній українській мові та широко використовуються в сучасній російській мові, в українській мові не збереглися. Такі дієприкметники з російської мови перекладаються підрядним реченням: обучавшийся – той, що навчався; тянувшийся – той, що тягнувся.
Пасивні дієприкметники виражають ознаку предмета чи особи, на який (яку) спрямована дія іншого предмета: написаний учнями твір; полита дитиною квітка; засипана гравієм доріжка. При пасивних дієприкметниках діюча особа або предмет виражається (чи може виражатися) орудним відмінком: написаний (ким?) учнями; полита (ким?) дитиною; засипана (чим?) гравієм.
Пасивні дієприкметники теперішнього часу з суфіксом —м—, які активно вживалися в давньоукраїнській (староруській) мові в сучасній українській мові відсутні( пор. з російської мовою: любимый).
Пасивні дієприкметники минулого часу творяться від основи інфінітива тільки перехідних дієслів доконаного і недоконаного виду за допомогою суфіксів —н-, —ен-, —т-.
За допомогою суфікса —н— утворюються дієприкметники від основ інфінітива на —а-(-я-): чита-ти – чита—н-ий, писа-ти – писа—н-ий, сказа-ти – сказа—н-ий і рідше від дієслів з основою на —ува- (-юва-), —овува-: виконува-ти — виконува—н-ий, застосовува-ти – застосовува-н-ий.
Якщо основа інфінітива закінчується на приголосний та на —и—,—і—(—ї—), використовується суфікс —ен-, а —и-,-і-(-ї-) в основі дієприкметника вже не вживаються: перемог-ти-перемож-ен-ий, напої-ти – напо-єн-ий, звільни-ти – звільн-ен-ий, велі-ти – вел-ен-ий. При творенні пасивних дієприкметників з суфіксом —ен— відбувається зміна кінцевих приголосних: д на дж: згромадити – згромаджений; зд на ждж: виїздити – виїжджений; г, з на ж: запрягти — запряжений, виразити – виражений; сна ш: скосити – скошений; к, тна ч: спекти – спечений, освятити – освячений. Якщо кінцевий приголосний основи є губним, після нього з’являється л: купити – куп-л-ен-ий, зловити – злов-л-ен-ий, зломити – злом-л-ен-ий, розграфити – розгаф-л-ен-ий та ін.
За допомогою суфікса —т— утворюються дієприкметники від інфінітивної основи, яка закінчується на кореневі —и—,—і—,—а—(—я—), та на —р—: бити – битий, лити – литий, зняти – знятий, нагріти – нагрітий, жа-ти – жа-т-ий, стер-ти – стер-т-ий. Від дієслів, які мають у корені звукосполучення —оло- або суфікс -ну— можуть утворюватися паралельні форми: розколоти — розколотий і розколений, кинути — кинутий і кинений.
Активні й пасивні дієприкметники переходять в прикметники. При цьому вони втрачають ознаки дієслова (категорії виду, стану, часу, здатність керувати іменником і мати при собі обставини). Так, у прикметники перейшли усі пасивні дієприкметники теперішнього часу на —мий: відомий, свідомий і ін., деякі активні дієприкметники теперішнього часу із суфіксами —ущ—(—ющ—), —ащ—(—ящ-): невмирущий, пропащий, тямущий, цілющий, невсипущий та ін. Можуть переходити у прикметники й активні дієприкметники із суфіксами —уч-(-юч-), —ач-(-яч-): блискучий, плакучий, колючий, гарячий та ін., та пасивні дієприкметники минулого часу: в’ялий, спілий, солоний, квашена та ін. Прикметники дієприкметникового походження відрізняються морфологічною будовою (палючий – палаючий) та наголосом ( нездоланний – нездоланий, несказанний – несказаний, печений – печений, варений – варений).
Дієприкметники можуть переходити і в іменники (субстантивуватися): Поранений видужав. Відпочиваючі виїхали на екскурсію.
Дієслівні форми на—но,—то
В українській мові часто зустрічаються незмінні дієслівні форми (предикативні слова) на —но,—то, які за походженням є короткими формами пасивних дієприкметників середнього роду. Їх називають предикативними, оскільки вони виконують функцію присудка в безособових реченнях: Сказано — зроблено. Значення минулого або майбутнього часу в цих словах підказується допоміжним дієсловом бути: було виконано, буде виконано і под.
Ці слова утворюються від пасивних дієприкметників з суфіксами —н—,—т-: прочитаний — прочитано, стоптаний — стоптано, збитий — збито: Ой, у полі жито копитами збито. Під білою березою козаченька вбито. Ой, убито, вбито, затягнено в жито, червоною китайкою личенько закрито (Історична пісня).
Дієприслівник
Дієприслівник – це незмінна (невідмінювана) форма дієслова, яка виражає додаткову дію, що супроводить основну дію і в реченні пояснює основне дієслово (присудок), наприклад: Присівши на порозі, зажурена спочиває ненька (В. Скуратівський).
Дієприслівник має ознаки прислівника і дієслова.
Прислівниковими ознаками є незмінність форм, здатність виражати ознаку дії чи стану і прилягати до інших слів, синтаксична роль обставини.
З дієслівних категорій дієприслівнику властиві: 1) вид: недоконаний (читаючи, лежачи), доконаний (прочитавши, полежавши);
2) стан: активний (зустрічаючи) і зворотно-середній (зустрічаючись, вітаючись);
3) час: теперішній (люблячи, кохаючи, співаючи) і минулий (полюбивши, покохавши, заспівавши).
Як і інші дієслова, дієприслівники можуть керувати іменником: прочитати книгу – прочитавши книгу, писати лист (листа) – пишучи лист (листа). Можуть сполучатися з прислівниками: читаючи гарно (вголос, напам’ять), можуть мати перехідне й неперехідне значення, наприклад, від дієслова читати утворюється дієприслівник з перехідним значенням: читаючи книгу, а від дієслова сидіти утвориться дієприслівник, після якого неможливо вжити залежне слово в знахідному відмінку без прийменника.
У сучасній українській мові дієприслівники утворюються від дієслів доконаного і недоконаного виду. Дієприслівники недоконаного виду умовно називаються дієприслівниками теперішнього часу. Дієприслівники теперішнього часу творяться від основи теперішнього часу дієслів за допомогою суфіксів —учи (-ючи) від дієслів І дієвідміни (працюючи, пишучи, несучи) та —ачи (-ячи) – від дієслів ІІ дієвідміни (лежачи, стежачи, ходячи).
Морфологічно вираженого часу дієприслівник не має, але дієприслівники недоконаного виду завжди означають таку додаткову дію, яка в часі збігається з основною дією, тобто якщо основне дієслово буде в теперішньому, минулому чи майбутньому часі, то й дієприслівник буде мати той самий час, що й основне дієслово, наприклад: Співають ідучи дівчата (Т.Шевченко). У цьому реченні основне дієслово в теперішньому часі, і дієприслівник також має категорію теперішнього часу; Падаючи, дерево порвало проводи радіомережі (Л.Дмитерко). Дієприслівник, як і основне дієслово, має категорію минулого часу; Наполегливо працюючи, ми виведемо Україну з економічної кризи ( З газети).Тут маємо майбутній час. Інакше можна було б сказати: Якщо працюватимемо наполегливо, то виведемо Україну з економічної кризи.
Дієприслівники доконаного видуумовно названі дієприслівникамиминулого часу . Вони творяться від основи інфінітива за допомогою суфікса —ши (якщо основа закінчується на приголосний): нести — нісши, бігти -бігши та —вши, (якщо основа закінчується на голосний звук): пізнати — пізнавши, прочитати — прочитавши.
Дієприслівники доконаного виду означають таку додаткову дію, яка в часі випереджає основну дію, виражену особовим дієсловом-присудком, наприклад: А студенти після каші, пороздававши позичені ложки та посуд, затіяли переправу на той бік (О.Гончар). Дієприслівник, як і дієслово-присудок, має категорію минулого часу, однак дія у дієприслівнику випереджає дію, виражену основним дієсловом: спочатку студенти роздали посуд, а потім затіяли переправу. Те саме спостерігаємо в такому реченні: Поснідавши, лісничий подякувавза гостинність і зібрався їхати (О.Донченко) (спочатку поснідав, а потім подякував і зібрався, хоча час минулий і в дієприслівнику, і в основному дієслові). Вилікувавшись, продовжитероботу в лабораторії. У цьому реченні основне дієслово має значення майбутнього часу. Те саме маємо і в дієприслівнику, але додаткова дія, виражена ним, передує основній дії (спочатку вилікуєтеся, а потім продовжите роботу).
Дієприслівники теперішнього і минулого часу часто вживаються із постфіксом –ся(-сь): начитавшись, надивившись, збираючись, хвилюючись.
Дієприслівники можуть втрачати ознаки дієслова і переходити в прислівники. Частіше це відбувається з дієприслівниками теперішнього часу недоконаного виду, коли вони стоять безпосередньо після дієслова-присудка: По вулиці ідуть співаючи дівчата, І під гармонію танцюють парубки ( В.Сосюра); Ідуть дівчата в поле жати Та, знай, співають ідучи (Т.Шевченко).
Література:
12. Бевзенко С.П. Історична морфологія української мови. Нариси із словозміни та словотвору. — Ужгород, 1960. – 416 c.
13. Вихованець І. Р., Городенська К.Г., Грищенко А.П. Граматика української мови. – К.: Рад. шк.,1982. – С.98 – 118.
14. Волох О.Т. та ін. Сучасна українська літературна мова: Морфологія. Синтаксис/ О.Т.Волох, М.Т. Чемерисов, Є.І. Чернов. – К.: Вища шк., 1989. – С.121- 157.
15. Гнатюк Г.М. Дієприкметник у сучасній українській літературній мові. – К.: Наук. думка, 1982. – 248 с.
16. Доленко М.Т., Дацюк І.І., Кващук А.Г. Сучасна українська мова. – К.: Вища шк.,1987. – С.204 – 228.
17. Жовтобрюх М.А.,Кулик В.М. Курс сучасної української літературної мови, ч.1. – К.: Вища шк., 1972. – С.320 – 370.
18. Історія української мови. Морфологія. – К.: Наук. думка, 1978. – С.330.
19. Коць Л.М. Дієприслівник у сучасній українській літературній мові. – К.: Вид-во АН УРСР, 1964. – 163 с.
20. Курило Олена. Уваги до сучасної української літературної мови. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2008. –С.38 – 133.
21. Сасинович Є.С. Дієприслівники в сучасній українській мові. – К.: Рад. школа, 1963. – 108 с.
22. Сучасна українська літературна мова: Морфологія. – К.: Наук. думка, 1969, — С. 296 – 429.
23. Сучасна українська літературна мова: Підручник/ А.П.Грищенко, Л.І.Мацько, М.Я.Плющ та ін. ; За ред. А.П.Грищенка. – К.: Вища шк., 1997. – с.403 – 446.
24. Сучасна українська літературна мова: Підручник/ М.Я.Плющ, С.П. Бевзенко, Н.Я. Грипас та ін.; За ред. М.Я.Плющ. – К.: Вища шк., 2001. – С.265 – 295.
25. «Українська мова». Енциклопедія. Редкол.: Русанівський В.М., Тараненко О.О.(співголови), М.П. Зяблюк та ін. К.: «Укр.енцикл.», 2000 – С.140-146.
26. Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: Модульний курс: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2007. – С.505 – 525.
ПРИСЛІВНИК
1. Значення, морфологічні ознаки і синтаксична роль прислівників.
2. Розряди прислівників за значенням:
2.1. Незайменникові і займенникові прислівники.
Источник
