Форма умовного способу дієслова

СПОСОБИ ДІЄСЛІВ (дійсний, умовний, наказовий)

Лексичне значення. СПОСОБИ ДІЄСЛІВ (дійсний, умовний, наказовий) — відношення названої дієсловом дії або стану до дійсності.

ДІЙСНИЙ СПОСІБ виражає реальну дію або стан, які відбуваються, відбувалися чи відбуватимуться, відповідають на питання що роблю? що зробив? що робитимемо? та ін. Зорі світять, серед неба горить білолиций, верба слуха соловейка, дивиться в криницю (Т. Шевченко).

Морфологічні ознаки. Дієслова в дійсному способі змінюються за часами (минулий, теперішній, майбутній), числами (однина, множина), у теперішньому та майбутньому часі за особами (перша, друга, третя), у минулому в однині за родами (чоловічий, жіночий, середній).

УМОВНИЙ СПОСІБ виражає дію чи стан, бажані або можливі за певних умов , відповідають на питання що зробив би? що робила б? що зробили б? та ін. Пішов би я в Україну, пішов би додому. (Т. Шевченко).

Морфологічні ознаки. Дієслова в умовному способі змінюються за числами (однина, множина), в однині за родами (чоловічий, жіночий, середній).

Творення. Дієслова умовного способу творяться додаванням до форм минулого часу частки би (б), частку пишуть окремо від дієслів, при цьому після голосного вживаємо б, а після приголосного – би (співав би, співала б, співали б).

Частка може стояти після дієслова: Чи жила б Україна без кобзи-бандури? (І. Коваленко) або перед ним: Він би робив, та рукава болять (Народна творчість). Частка би (б) може бути відділена від дієслова іншими словами: Я б навіть сонцю одягнула вінок із житніх колосків! (Л. Рубан).

НАКАЗОВИЙ СПОСІБ виражає наказ, прохання, пораду, заклик до виконання дії , відповідають на питання: що роби? що зроби? що робімо? що зробімо? що робіть? що зробіть? Чесним словом лікуйся. (В. Кочевський).

Морфологічні ознаки. Дієслова в наказовому способі змінюються за особами (перша, друга, третя) й числами (однина, множина).

Творення. Форми дієслів наказового способу творяться від основ теперішнього і майбутнього простого (доконаний вид) часу. Дієслова наказового способу мають прості форми у І особі множини (ми), ІІ особі однини (ти) та множини (ви). Складені форми мають у ІІІ особі однини (він, вона, воно) та множини (вони).

Дієслова наказового способу утворюються:

закінчення -імо (-ім) до основи теперішнього часу, закінчення може уживатися з афіксом -ся: берімо(ся), розвіймо, зітрімо

Закінчення –и до основи теперішнього часу в дієсловах із наго­лошеним закінченням або в дієсловах, основа яких закінчується збігом двох приголосних: роби, провітри.

В інших випадках тільки чиста основа: кинь, малюй, дозволь, маж.

Додаємо закінчення –те (-іте) до основи теперішнього часу, закінчення може уживатися з афіксом -ся: беріть(ся), розвійте, зітріть

Він, вона, воно, вони

Спонукальна частка хай, нехай до основ теперіш­нього (недоконаного виду або майбутнього простого (доконаний вид) часу: хай бере, нехай повернеться

Частка хай, нехай до основ теперіш­нього (недоконаного виду або майбутнього простого (доконаний вид) часу: хай беруть, нехай повернуться.

У творенні форм наказового способу не вживають дієслово давайте. Ви­рази типу давайте запишемо, давайте привітаємо не є нормативними.

Стилістичні особливості. Трапляється, що форми одного способу дієслова вживають у значенні іншого:

• форми другої особи теперішнього часу дійсного способу можуть уживатися у значенні наказового за умови, коли наказ не викликає заперечень: Лагодь, сину, сани, відвезеш ялинку (М. Коцюбинський);

• форми наказового способу можуть уживатися у значенні дійсного, коли йдеться про несподівану минулу дію: Інші бігають, кричать, а ти вечеряти подай, посуд перемий. .. (Панас Мирний);

• форми наказового способу можуть уживатися у значенні умовного: Не будь нас, ніхто б тої науки й не нюхав (О. Довженко),

• неозначену форму дієслова (інфінітив) у значенні наказового способу вживають для підкреслення категоричності: Вирушити негайно;

• для пом’якшення тону наказу, прохання в значенні наказового способу вживаємо форми умовного способу або дійсного. Чи не продали б ви, чоловіче, тієї ялинки? (М. Коцюбинський).

Источник

Українська мова : комплексне видання для підготовки до ЗНО і ДПА — 2019

МОРФОЛОГІЯ

ПОВНОЗНАЧНІ ЧАСТИНИ МОВИ

ДІЄСЛОВО

Способи дієслова: дійсний, умовний, наказовий

Спосіб дієслова виражає відношення дії до дійсності.

Дійсний спосіб означає дію, що вже відбувалася, відбувається чи відбуватиметься. Саме у зв’язку з цим дієслова дійсного способу мають форми теперішнього, минулого й майбутнього часу, особи й числа, а для минулого часу — і форми роду: знаю, знаємо, знаєш, знаєте, знає, знають, знатиму (буду знати) знатимеш (будеш знати). знав, знала, знало, знали.

Час дієслова

Ця категорія пов’язана з видом дієслова.

теперішній

минулий

майбутній

недоконаний

Змінюється за особами та числами: читаю, читаємо, читаєш, читаєте, читає, читають

Змінюється за родами та числами: казав, казала, казало, казали

Змінюється за особами та числами Є дві форми:

1) проста форма: проситиму, проситимеш.

2) складена форма: буду просити, будеш просити.

доконаний

Змінюється за родами та числами:

Змінюється за особами та числами:

попрошу, попросимо, попросиш,

попросите, попросить, попросять

Теперішній час

Форми теперішнього часу виражають дію, яка відбувається в момент мовлення:

Сонце гріє, вітер віє з поля на долину,

Над водою гне з вербою червону калину (Шевченко).

Форми теперішнього часу утворюють за допомогою особових закінчень, що приєднуються до основи теперішнього часу дієслова:

особа

однина

множина

Минулий час

Минулий час дієслів означає дію, що відбувалася чи відбулася до моменту мовлення: Вже засвітились в небі зорі, усе заснуло, заснуло й горе (Леся Українка).

Минулий час утворюємо від інфінітивної основи за допомогою суфікса -л-, що виступає в жіночому, середньому роді однини та множини, та суфікса -в-, що походить з -л- у чоловічому роді: писав — писа-л(а), -л(о), -л(и).

Дієслова минулого часу в українській мові мають граматичну категорію роду, що виконує лише синтаксичну функцію — забезпечує узгодження дієслів-присудків, виражених формами минулого часу, з іменниками та займенниками-підметами: Микола направив струни, повів смичком — і весела пісня розляглася по хаті (Нечуй-Левицький).

У множині дієслова минулого часу за родами не розрізняють (ходили, читали, робили).

Майбутній час

Форми майбутнього часу виражають дію, що відбувається після того, як про неї повідомлялося: Прилетять журавлі із далеких країн, про весну в вишині закупличуть (Сосюра).

Майбутній час в українській мові має форми доконаного та недоконаного виду.

Форми дієслів майбутнього часу доконаного виду мають ті самі особові закінчення, що й дієслова недоконаного виду в теперішньому часі. Це проста форма майбутнього часу: пишу (теп. час) — напишу (майб. час), роблю (теп. час) — зроблю (майб. час), кричу (теп. час) — закричу (майб. час).

Дієслова майбутнього часу недоконаного виду мають дві форми: складну та складену.

Складну форму творять додаванням до інфінітива відмінюваного дієслова особових закінчень:

• для I, II, III особи однини закінчення -му, -меш, -ме,

Источник

Способи дієслів

Спосіб виражає відношення дії до реальності. Є три способи дієслів: дійсний, умовний і наказовий.

Форми дієслова в дійсному, умовному або наказовому спо­собі називаються способовими. У реченні способові форми дієслова виступають у ролі присудків.

Дійсний спосіб означає реальну дію, яка відбувала­ся, відбувається або відбуватиметься: будували, будуємо, побу­дуємо. Дієслово в дійсному способі обов’язково має часову характеристику: реальна дія може відбуватися в минулому (писав, написав), теперішньому (пишу) або майбутньому (писа­тиму, буду писати, напишу) часі.

Умовний спосіб означає дію, можливу за певних умов або бажану: збудували б, закінчив би. Дієслово в умовно­му способі на час звичайно не вказує (учора написав би, зараз написав би, завтра написав би), тому й не має часових форм, за винятком віднесення можливої дії до минулого часу, коли дієслово в умовному способі таки вказує на минулий час (був би написав).

Наказовий спосіб означає наказ, заклик, прохан­ня, побажання діяти: розкажи, заспіваймо, збудуйте. Дія, на­звана дієсловом у наказовому способі, може відбуватися лише після повідомлення про неї, тому часова характеристика такої дії зайва: дієслово в наказовому способі часових форм не має.

Способові форми дієслів у контексті можуть набувати не­властивого їм значення, тобто одна форма може вживатися замість іншої.

Форма майбутнього часу дійсного способу в певному кон­тексті може виражати наказ, побажання, спонукання: / ти пої­деш із людьми, а тоді повернешся назад (Григорій Тютюнник). — Ну що ж, сину. — сказав дід зітхнувши. — Я б тебе й не пустив, так не маю права, бо. хто знає, як краще? Хай же Бог тобі помагає. Йтимеш отак навпростець, на Вербовий хутір, а тоді — як хоч, шляхом, а як хоч — навпростець. А як живий будеш, даси вістку. (І. Багряний).

Форма умовного способу іноді так само може передавати спонукання: Відпросився б ти в командира, прийшов би до мене хоч на часину (О. Гончар). Таточку, голубчику, ви б краще ле­жали (1. Тобілевич).

Форма наказового способу може виступати в значенні:

дійсного способу: А хтось у нашому загоні візьми та й пус­ти чутку, що я звідкись переписав той вірш (М. Стельмах);

умовного способу: Часом і досі здається мені, що й зараз поклепай косу хто-небудь під моїм вікном, я зразу помолод­шав би (О. Довженко).

Якщо щось незрозуміло, постав запитання. Але спочатку зареєструйся

Источник

Способи дієслова і їх творення

Дієслова різних способів ми щодня використовуємо як в усному мовленні, так і на письмі. Тому для кожного українця дуже важливо знати, які є способи дієслів і як правильно їх утворювати.

Ми підготували матеріал, який буде корисним учням будь-яких класів і майбутнім учасникам ЗНО.

Спосіб дієслова — це відношення дії, яку називає дієслово, або стану до дійсності.

Дієслова мають три способи: дійсний, умовний та наказовий.

Дійсний спосіб виражає дію, яка відбувається, відбувалася чи буде відбуватися (відбуватиметься).

Дієслова дійсного способу змінюються за часами (минулий, теперішній, майбутній), числами (однина, множина), особами (в теперішньому, майбутньому часі) або родами (в минулому часі).

Умовний спосіб виражає дію, можливу за певних умов або бажану. Форми умовного способу утворюються додаванням до форм минулого часу частки би (б).

Частка б, би в умовному способі пишеться окремо: б пишеться після слів, що закінчуються на голосний: я хотіла б; вона б сказала; рада б узяти; я б про це розповів; би — після слів, що закінчуються на приголосний: я хотів би; він би сказав; я міг би взяти; він би це давно був зробив.

Дієслова умовного способу, як і минулого часу, змінюються за числами, а в однині — за родами.

Форми умовного способу найчастіше вживаються у складних реченнях, що виражають умову: Якби мені черевики, то пішла б я на музики (Т. Шевченко).

Рідше вони слугують присудками простого речення, у якому виражене прагнення, бажання: Хотіла б я піснею стати (Леся Українка).

Частка би (б) не завжди стоїть після дієслова, вона може міститися і перед ним, і на певній відстані від нього: Коли б я навчився працювати,-як бджола, скільки міг би правди назбирати у житті! (П. Воронько).

Наказовий спосіб виражає спонукання, заклик до виконання дії, наказ, побажання, прохання, пораду: Друга шукай, а найдеш — тримай (Народна творчість).

Наказовий спосіб має лише форми другої особи однини та першої і другої осіб множини з такими закінченнями:

2 ос. однини и = 0 (нульове закінчення);

1ос. множини -ім(о), -мо;

2ос. множини -іть, -те.

Форми першої особи однини та третьої особи однини та множини утворюються описово — поєднанням дієслів теперішнього або майбутнього часу із частками хай, нехай: хай побачу, нехай знають.

1. Закінчення-и, -ім(о), -ітьзазвичай бувають:

а) під наголосом: бери, берім(о), беріть; живи, живім(о), живіть; іди, ідім(о), ідіть; печи, печім(о), печіть; припусти, припустім(о), припустіть;

б) у дієсловах із наголошеним префіксом ви-: вибери, виберім(о), виберіть; вижени, виженім(о), виженіть тощо, які без префікса мають кінцевий наголос: бери, берім(о), беріть; жени, женім(о), женіть;

в) у дієсловах із суфіксом -ну- в інфінітиві після приголосного: кивни, кивнім(о), кивніть; крик ни, крикніж(о), крикніть; моргни, моргнім(о), моргніть; ввімкни, ввімкнім(о), ввімкніть;

г) у дієсловах з основою на -л- або -р- після приголосного: підкресли, підкреслім(о), підкресліть; провітри, провітрім(о), провітріть.

1. В інших дієсловах ненаголошений голосний у закінченнях наказового способу відсутній:

а) після голосних: грай, граймо, грайте; купуй, купуймо, купуйте; стій, стіймо, стійте; ший, шиймо, шийте;

б) після приголосних б, п, в, м, ж, ч, ш, щ, р: не горб(ся), не горбте(сь); сип, сипмо, сипте; став, ставмо, ставте; ознайом, ознайомте; ріж,ріжмо, ріжте;

в) після приголосних д, т, з, с, л, н теж зникає, при чому ці приголосні пом’якшуються: сядь, сядьмо, сядьте; трать, тратьмо, тратьте; чисть, чистьмо, чистьте; злазь, злазьмо, злазьте; повісь, повісьмо, повісьте; визволь, визвольмо, визвольте; стань, станьмо, станьте.

ВАЖЛИВО!

Від дієслова їсти наказовий спосіб: їж, їжмо, їжте; для дієслів доповісти, розповісти зазвичай вживаються форми: доповідай | (від доповідати), розповідай (від розповідати).

ПАМ’ЯТАЙТЕ!

Приголосні г, к у наказовому способі переходять у ж, ч: бігти — біжи, біжім(о), біжіть; лягти — ляж, ляжмо, ляжте; пекти — печи, печім(о), печіть (пор. теперішній або майбутній час: біжу, ляжу, печу).

Приголосні з, с, х у словах типу казати, писати, брехати в наказовому способі відповідно переходять у ж, ш: казати — кажи, кажім(о), кажіть; писати—пиши, пишіміо), пишіть; брехати—(не) бреши, (не) брешіть; пор. теперішній час: кажу, пишу, (не) брешу.

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Усі дієслова з суфіксом -ува- (-юва-) мають перед закінченням наказового способу голосний у (ю): вимірюй, просмолюй, розказуй.

Форми наказового способу вживаються у реченнях, у яких немає підмета:Привчайся ходити рівно. Не гнись.

Дієслова наказового способу вживаються також і з -ся (-сь): змагайся, змагаймось, змагайтеся.

М’який знак у дієсловах наказового способу пишеться лише тоді, коли приголосний у вимові звучить м’яко, виразно: сядь — сядьмо — сядьте, стань — станьмо — станьте, злазь — злазьмо — злазьте.

Після букв п, в, ч та р м’який знак не пишеться:

Сип — сипмо — сипте, став — ставмо — ставте, клич — кличмо — кличте, вдар — вдармо — вдарте.

Источник