В школі
Підручники, календарні плани, методичні рекомендації. Зовнішнє незалежне оцінювання. Тести за предметами.
Творення слів
- Морфологічні способи творення слів.
- Абревіація.
- Інші способи творення слів.
1. Морфологічні способи творення слів
Нові слова творяться від основ, а не безпосередньо від коренів.
Наприклад, слово залізничник утворилося не безпосередньо від слова залізо, а від, слова залізничний (працівник), яке походить від залізниця, а це слово — від залізна (колія), прикметник залізний — від залізо. Отже, названі тут слова творилися в такій послідовності: залізо—залізний—залізниця— залізничний—залізничник.
Основа, від якої утворюється нове слово, називається твірною.
Наприклад, основа ліс- є твірною для слова лісний (ліс+н+ий), основа лісн- є твірною для слова лісник (лісн+ик), а основа лісник- у свою чергу виступає твірною для слова лісництво (лісник+ств+о).
Читайте також: будова слова
Основа, що складається тільки з кореня (не має ні словотворчих суфіксів, ні префіксів), є непохідною: ліс, вод-а, мог-ти, пиш-е.
Основа, утворена від іншої основи, називається похідною: лісн-ий, лісник, лісництв-о, водн-ий, перемог-ти.
Є два морфологічні способи творення нових слів: афіксація (прості слова) і основоскладання (складні слова).
Творення простих слів за допомогою афіксації полягає у:
- додаванні суфіксів: вік+н+ий = вічний; хоробр+ість = хоробрість;
- додаванні префіксів: пра+вічний = правічний, до+дати = додати;
- додаванні префіксів і суфіксів водночас: при+береж+н+ий = прибережний (від при березі); без+турбот+н+ий = безтурботний;
- відкиданні суфіксів і закінчень: записати — запис, блакитний — блакить, зелений — зелень.
Складні слова творяться складанням основ:
- підрядних словосполучень: волелюбний (від любить волю),
мореплавець (від плаває морем);
- сурядних словосполучень: світло-зелений (від і світлий і зелений), хлібсіль (від і хліб і сіль).
Складні слова творяться як за допомогою сполучних голосних (листопад, землекоп, жовто-зелений), так і без них (всюдихід, давноминулий).
2. Абревіація
Абревіація полягає в складанні по-різному усічених основ
(складноскорочені слова, або абревіатури):
а) з початкових звуків: Організація Об’єднаних Націй — ООН, Національна академія наук України — HАHУ, Українське національне інформаційне агентство “Новини” — УНІАН, гідроелектростанція — ГЕС, електронно-обчислювальна машина — ЕОМ, відкрите аукціонерне товариство
б) з початкових букв: Європейський Союз — ЄС (читається: єес), Національний банк України — НБУ (читається: енбеу), Міністерство закордонних справ — МЗС, Служба безпеки України — СБУ, Національна спілка письменників України — НСПУ, Український народний рух — УНР, мале підприємство — МП;
в) з початкових частин слів: Донбас (Донецький басейн), Кабмін (Кабінет Міністрів), міськвиконком (міський виконавчий комітет), універмаг (універсальний магазин), завгосп (завідувач господарства), виконроб
г) з початкової частини першого слова і повного другого: держадміністрація (державна адміністрація), райцентр (районний центр), зарплата (заробітна плата), медогляд (медичний огляд), госпрозрахунок
ґ) комбіновано: районний відділ народної освіти — райвно, Конгрес української інтелігенції — КУІн, Демократична партія України — ДемПУ, НаУКМА (Національний університет “Києво-Могилянська академія”).
3. Інші способи творення слів
Нові слова виникають також внаслідок переосмислення значення існуючого слова. Наприклад, раніше слово супутник означало “людина, що йде поруч”, тепер — ще й “штучне космічне тіло, що рухається навколо якоїсь планети”; колись слово перо означало тільки “рогове нашкірне утворення в птахів”, тепер — ще й “знаряддя для писання чорнилом, тушшю”. Таким чином виникли омоніми.
Слова можуть переходити з однієї частини мови в іншу й набувати іншого значення. Наприклад, прикметник лютий, ставши іменником, набув значення назви місяця. Подібне сталося і прикметниками майбутнє, черговий, братова (дружина брата), учительська, пальне.
Чимало прикметників стали власними назвами, зокрема прізвищами: Сагайдачний, Коцюбинський, Довгий, Гаврилишин, Ковалів; назвами населених пунктів: Київ, Львів, Пирятин, Рівне, Лозова, топонімами: хребет Полонинський, гірський масив Тупий, озеро Соляне, річка Кінська, острів Зміїний.
Нові слова з’являються і внаслідок переносного вживання слів, як, наприклад, : ключ (до дверей) і ключ (журавлиний), журавель (птах) та журавель (колодязний), вушко (мале вухо) і вушко (голки), коник (невеликий кінь) та коник (комаха), супутник (співтовариш у дорозі) і супутник (космічний об’єкт), хвилюватися (про море) і хвилюватися (про людину), мати й мачуха і мати-ймачуха (рослина); зокрема й унаслідок переходу власних назв у загальні: меценат, робінзон, донжуан, дизель, йоркшир, сенбернар, бостон, мадера, свалява, геркулес, титан.
Нові слова можуть творитися внаслідок шляхом механічного поєднання готових слів: генерал-лейтенант, бібліотека-читальня, ракета-носій, заєцьрусак, меч-риба; нерідко це може бути повторення тих самих, синонімічних або антонімічних слів: тишком-нишком, давним-давно, рано-вранці, видимоневидимо, більш-менш, коли-не-коли, всього-на-всього, раз у раз, кінець кінцем, один-єдиний, великий-превеликий, ходив-ходив.
Іноді зливається часто повторюване сполучення слів в одне слово. Наприклад, слово мабуть утворилося із має бути, нашвидкуруч — із на швидку руку, п’ятсот — із п’ять сот.
Перевірте себе.
Випишіть слова у чотири колонки: 1) утворені суфіксально; 2) утворені префіксально; 3) утворені від сурядних словосполучень; 4) утворені від підрядних словосполучень
Взаємодія, святковий, самостійний, придумав, яскраво-червоний, книгообмін, дійовий, одинак, вивчити, світло-жовтий, увібрати, добробут, кіловат-година, паросток, світлочутливий, сталево-сріблястий, з’єднати, волелюбний, скляний.
Ключ. З других букв має скластися закінчення вислову В.Дрозда: “Кожна людина, навіть найпростіша, …”
Источник
Морфологічні способи творення слів
Морфологічний спосіб творення слів — найпродуктивніший спосіб збагачення словникового складу мови.
Основним засобом морфологічного способу словотворення є афікси. Місце афіксів у слові (внутрішня структура слів) визначається морфологічними моделями, яких у мові обмежена кількість. Наприклад, в українській мові існує модель «без + основа + н + ий» <безкровний, безводний, безсонний і под.). За цією моделлю утворено близько 240 прикметників.
Одні афікси продуктивні, інші, виникнувши колись, нині втратили свою здатність творити нові слова, тобто стали непродуктивними.
Наприклад, за допомогою суфікса -ар ше й не так давно утворено цілу низку слів, таких, як шахтар, парламентар, бібліотекар, бляхар, перукар, поштар, молочар тошо. Так само продуктивним є суфікс (точніше — поєднання чотирьох суфіксів) -увальник: пікетувальник, копіювальник, вербувальник, страхувальник тошо. І, навпаки, лише в кількох іменниках чоловічого роду трапляється суфікс -ух: пастух, лінюх, сплюх (але він досить продуктивний в іменниках жіночого роду: балакуха, вередуха, товстуха, хвастуха і под.). Небагато іменників утворено за допомогою суфікса -б-: боротьба, молотьба, сівба, стрільба, ганьба тощо.
Морфеми в слові можуть поєднуватися між собою двоя
ко: способом аглютинації (склеювання) або способом фузії
(злиття).
При аглютинації морфеми, з’єднуючись, не взаємодіють одна з одною, вони ніби механічно додаються до готової основи. В українській мові таким чином твориться майбутній час на зразок писатиму, писатимеш і т. д. Способом аглютинації приєднуються префікси до основ: батьківщина — прабатьківщина, демократичний — антидемократичний, писати — переписати; у багатьох випадках — суфікси: студент — студентка, Харків — харків’янин, Київ — київський, шовк — шовковий; так само творяться деякі складні слова: радіоапаратура, дизель-мотор, ракета-носій, сон-трава, п ‘ятиденний, сорокарічний.
При фузії морфеми, з’єднуючись, зазнають певних звукових змін або зливаються одна з одною. Це трапляється під час додавання певних суфіксів. Наприклад, коли до основи батьківськ- (від прикметника батьківський) додається суфікс -ин(а), то кінцева частина основи -ськ- змінюється на -ніч-: батьківщина. При додаванні суфікса -ств(о) до кореня козак звук кореня к і звук суфікса с нерозривно зливаються в один звук ц: козацтво.
Слова можуть утворюватися:
а) додаванням префіксів: їхати — під’їхати, весна — провесна, ліс — праліс, бік — набік;
б) додаванням суфіксів (і закінчень): відповідальний — відповідальність, ліс — лісовий, тьма — тьмяний, робота — робітник, молода —молодиця, білий — біліти, аргумент —
аргументувати; у тому числі заміною суфіксів: перепустити — перепустка, читати — читання; а також унаслідок переходу закінчень у суфікси (у прислівниках):
нишком, манівцями, ницьма, миттю, сторчака;
в) додаванням постфіксів: вчити — вчитися, розуміти — розумітися, який — якийсь, скільки — скільки-небудь;
г) одночасним додаванням префіксів і суфіксів, іноді й постфіксів: закордонний, прибережний, неробство, узголів’я [узгол’івйа], по-новому, розщедритися, заручитися;
ґ) відкиданням суфіксів (і закінчень): записувати — запис, співати — спів, потекти — потік, невчений — неук, синій — синь;
д) складанням основ за допомогою інтерфіксів о, є або без них (цим способом творяться найчастіше іменники й прикметники, рідко — прислівники): смуга лісу — лісо
смуга, любить волю — волелюбний, швидко плине — швидкоплинний, дає життя — життєдайний, босими ногами —босоніж, п ‘яти поверхів — п ‘ятиповерховий, і яскравий і
зелений — яскраво-зелений, і північний і східний — північно-східний.
Слова, утворені складанням основ, називаються складними.
Складні слова утворюються:
а) або від підрядних словосполучень:
будує машини — машинобудівний, сині очі — синьоокий, ходить пішки — пішохід, плаває морем — мореплавець; у такому разі, як правило, першою ставиться основа залежного слова, другою — основа головного слова: сховище (ч о г о?) овочів — овочесховище, степ (я к и й?) із домішками лісу — лісостеп, блок (який?) із шлаку — шлакоблок, здатний (до чого?) до життя — життєздатний, проходити (д є?) мимо — мимохідь; але: сонце сяє — сонцесяйний, перекочується полем — перекотиполе, догори лицем — горілиць;
б) або від сурядних словосполучень:
темний і зелений — темно-зелений, і всесвітній і історичний — всесвітньо-історичний, і машинний і тракторний — машинно-тракторний, і хліб і сіль — хліб-сіль;
у такому разі, коли йдеться про відтінки якихось явищ, першим ставиться основа слова, що позначає ці відтінки, другим — основа основної, ширшої назви:
блідий і рожевий — блідо-рожевий (а не «рожево-блідий»), світлий і голубий — світло-голубий, і військовий і морський — військово-морський, і торговельний і морський — торговельно-морський.
Якщо щось незрозуміло, постав запитання. Але спочатку зареєструйся
Источник
Способи словотворення в українській мові
Нові слова здебільшого утворюються за допомогою словотворчих афіксів. Словотворчий афікс (кольори …..) — це префікс, суфікс чи постфікс, який приєднується до твірної основи для творення нового слова. Класифікацію способів словотворення схематично можна зобразити так:
Префіксальний спосіб — спосіб творення слів за допомогою словотворчих префіксів: заходити — ходити, перенавантаження — навантаження, прехороший — хороший, безвідповільно — відповідально.
Суфіксальний спосіб — спосіб творення слів за допомогою словотворчих суфіксів: холодненький — холодний, дубок — дуб, вітерець — вітер, читання — читати, молодість — молодий.
Префіксально-суфіксальний спосіб — спосіб творення слів шляхом одночасного приєднання до твірної основи словотворчих префіксів і суфіксів: надбрівний — брова, безмежний — межа, затишок — тиша.
Постфіксальний спосіб — спосіб творення слів шляхом приєднання до твірної основи словотворчих постфіксів: битися — бити, миритися — мирити. Безафіксний спосіб (відкидання значущих чатин) — це спосіб творення слів шляхом укорочення (усічення) твірного слова: відхід — відходити, закид — закидати, зелень — зелений.
Основоскладання — спосіб творення слів шляхом поєднання твірних основ кожного зі слів, що входять до базової сполуки — підрядної чи сурядної. Наприклад: хмарочос — хмари чесати, життєпис — життя писати, хвилеріз — хвилі різати, лісостеп — ліс і степ, синьо-жовтий — синій і жовтий, кисло-солодкий — кислий і солодкий. Словотворчим афіксом у таких випадках виступає інтерфікс — морфема, яка сполучає твірні основи. Цей спосіб творення — морфема, яка сполучає твірні основи. Цей спосіб творення може супроводжуватися суфіксацією: правосторонній — права сторона, однобічний — один бік, сільськогосподарський — сільське господарство. Потрібно пам’ятати, що прикметники, утворені на базі сурядної сполуки слів, пишуться через дефіс (блакитно-синій, студентсько-викладацький, науково-технічний, мовно-літературний), а прикметники, утворені на базі підрядної сполуки — разом (народногосподарський, лівобережний, важкоатлетичний, західноукраїнський). Складання може відбуватися і без інтерфікса (всюдихід — всюди ходити). Окремо виділяють складання слів: батько-мати — батько і мати, хліб-сіль — хліб і сіль, мед-пиво — мед і пиво, срібло-золото — срібло і золото, туди-сюди — туди і сюди. Слова, утворені способом складання, називаються складними.
Одним із різновидів складних слів є складноскорочені слова (абревіатури). Вони можуть утворюватися:
а) складанням частин кожного із твірних слів, що входять до базового словосполучення: завмаг — завідуючий магазином,
б) складанням частини твірного слова і цілого твірного слова: держадміністрація — державна адміністрація, медсестра — медична сестра,
в) складанням назв початкових букв твірних слів: УТН — Українські телевізійні новини, ЛПУ — Ліберальна партія України,
г) складанням початкових звуків твірних слів: загс — запис актів громадянського стану, ДЕК — державна екзаменаційна комісія;
д) складанням початкових частин і звуків, букв, цифр тощо: облвно — обласний відділ народної освіти, СУ-15 (Сухий — прізвище конструктора).
Морфолого-синтаксичний спосіб — це спосіб творення слів, при якому нове слово утворюється внаслідок переходу з однієї частини мови в іншу. Наприклад: операційна — (перехід прикметника в іменник), завідуючий (перехід дієприкметника в іменник), коло хати (перехід іменника в прийменник).
Слово як одиниця мови
Слово є однією з найважливіших одиниць мови, всі інші мовні одиниці тією чи іншою мірою пов’язані з ним. Мовні звуки реалізуються лише в слові; такі мовні одиниці, як морфеми, можуть існувати тільки на базі слова; із слів складаються словосполучення і речення, за допомогою яких людина оформлює свої думки й передає їх іншим людям, фактично за допомогою слів реалізується найважливіша функція мови – комунікативна.
В ієрархічній системі мовних одиниць слово належить до вищого після морфеми ряду й займає місце безпосередньо після неї. Зрідка воно складається з однієї фонеми й значно частіше з комплексу фонем, які реалізуються в різноманітному, специфічному для кожної мови звуковому вияві, що й становить його матеріальну основу.
Важливою загальною ознакою слова є його виділюваність як мінімальної самостійної одиниці мови. Ця ознака відрізняє слово від фонеми і морфеми, які у мові поза словом не виступають. На відміну від словосполучення, слово характеризується і такою ознакою, як відтворюваність. Якщо словосполучення і речення будуються заново, то слово в процесі мовлення заново не твориться, а відтворюється.
Безсумнівним є також те, що кожне слово пов’язане із значенням і що воно належить до значущих одиниць мови.
На підставі викладеного вище слово можна визначити як найменшу самостійну одиницю мови, що складається зрідка з одного звука, а частіше із граматично оформленого звукового комплексу, за яким суспільною практикою закріплене певне значення і якому властива відвторюваність у процесі мовлення.
2. Слово та поняття
Слово – центральна одиниця мови. Це така одиниця, яка становить і фонетичне, і морфологічне, і лексико-семантичне ціле.
Лексику цікавлять слова як позначення певних реалій дійсності, тобто як лексико-семантичне ціле. Значення слова – це відображення у ньому того чи іншого явища дійсності. Розрізняють лексичне значення слова і його граматичне значення. Перше з них є основним.
Лексичне значення слова тісно пов’язане з поняттям. Поняття про предмет, явище, якість, стан або дію – це узагальнене відображення у свідомості людей основних уявлень про властивості дійсності, пізнаваної у процесі суспільно-трудової діяльності.
Спочатку у свідомості людей відображались лише конкретні предмети, які вони бачили, відчували з допомогою органів чуття. У процесі розвитку людського мислення з’являється здатність до абстрактних уявлень: у свідомості відображаються не лише реально існуючі предмети, але й усі абстраговані процеси, явища… Пізнаючи предмет і явища, людина абстрагується від усього несуттєвого у їх властивостях, якостях – зосереджує увагу на головних рисах. Потім вона зіставляє свої уявлення, одержані в результаті пізнання подібних чи однотипних предметів. Таким чином, у її свідомості формуються поняття про явища дійсності як узагальнення сукупності однорідних предметів у їх головних рисах. Ці головні риси дозволяють відрізняти один предмет від іншого.
За поняттям закріплюється найменування, слово, тобто самі поняття також фіксуються з допомогою мови. Зв’язок між словом і предметом встановлюється у процесі спільної діяльності людей. Тому слово більш-менш однаково розуміють усі члени конкретного мовного колективу в конкретний історичний період.
В українській мові не всі слова називають поняття. Вигуки, модальні слова, службові слова, власні назви не називають понять. Але всі вони мають значення.
3. Функції слова
Позначаючи предмет, виражаючи поняття про нього, слово виконує основну функцію – номінативну, яка дозволяє виділити предмет з ряду подібних чи різних предметів або денотатів (предметів чи явищ навколишньої дійсності, з яким співвідноситься певна мовна одиниця; те, що можна назвати певним іменем). Оскільки більшість слів позначає не окремий предмет, а сукупність однорідних предметів (понять), то слово водночас виконує й узагальнюючу функцію.
Поняття є ядром лексичного значення (ЛЗ) слова, тобто основним його елементом. Але не єдиним. У значення слова включається також емоційно-експресивне забарвлення (коннотація – додаткове значення слова). На ЛЗ слова впливає і місце слова в лексичній системі мови.
Таким чином, ЛЗ слова – це його понятійно-предметний зміст, що є елементом лексичної системи конкретної мови, тобто ЛЗ слова складається із кількох компонентів. У сучасній лінгвістиці ЛЗ прийнято називати лексико-семантичним варіантом слова (ЛСВ).
ЛЕКСИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ СЛОВА
Слово характерізується насамперед одним чи кількома лексичними значеннями.
Лексичне значення слова — це його реальний зміст, тобто те, що це слово називає.
Наприклад, лексичне значення слова портрет — це «зображення або опис людини чи групи людей».
Крім лексичного значення, слово має ще граматичне значення.
СЛОВО
Кожна мова складається із слів, і слово є однією з основних одиниць мови.
Слова за різними ознаками можна згрупувати так:
| за походженням | |
| активного вжитку | місто |
| застарілі | град (місто) |
| за активністю вживання | |
| загальновживані | батько |
| незагальновживані | гіпотенуза |
| за сферою вживання | |
| літературні | гарний, красивий |
| діалектні | файний |
| професійні | мовознавство |
| за значенням | |
| однозначні | комп’ютер |
| багатозначні | корінь, сфера |
| синоніми (подібні) | відтінок- нюанс |
| антоніми (протилежні) | товстий- тонкий |
| за звучанням | |
| однойменні (омоніми) | вал- велика хвиля; вал- земляний насип; вал- одна з деталей машини |
| за емоційним забарвленням | |
| нейтральні | картопля |
| емоційні | прекрасний |
| за значенням | |
| терміни | стапель |
| ділові штампи | вищеозначений |
| образно- художні | не по зубах (непосильний) |
| побутові | радіоприймач |
Окремо взяті мовні звуки, а також складові частини слова (корінь, префікс, основа, суфікс) виявляють себе лише у слові. Із слів також складаються словосполучення і речення.
Слово — це одна з одиниць мови, яка служить для найменування предметів, властивостей, процесів чи дій. Усі слова за значенням поділяються на дві групи — самостійні та службові.
Самостійні слова — це слова, які обов’язково щось називають (центр, компанія, білий, докласти, купити, обізнаність, сум).
Службові слова не мають самостійного значення, а лише виражають різні відношення між самостійними словами (у виразах ані травички, земля і небо, посеред поля, до нестями службові слова ані, і, посеред, до).
Як одиниця мови слово характерізується такими ознаками (якими вона і відрізняється від інших мовних одиниць):
· складається із звуків і має один основний наголос;
· може поділятися на менші значущі частини — так звані морфени(корінь, закінчення, префікс, суфікс);
· має лексичне значення, тобто називає предмети, ознаки та процеси реальної дійсності.
40=11
Поняття фраземи, її ознаки
Зусилля багатьох теоретиків-фразеологів скеровані на те, щоб виробити чіткі критерії відмежування фразеологічних явищ від нефразеологічних, щоб серед багатьох типів стійких словесних комплексів визначити об’єкт саме фразеології.
В умовах великої термінологічної дублетності найзручнішим родовим найменуванням на позначення мовної одиниці, що є першоелементом фразеології, визнано терміни фразеологічна одиниця, або фразеологізм.
Фразеологічні одиниці відзначаються рядом ознак, що дозволяють вважати їх самостійними одиницями мови, відмінними від інших лінгвістичних одиниць – від слова, звичайного словосполучення, речення.
Слово і ФО
Ряд подібних ознак зближує слово і ФО:
– будучи складним цілим, і ті й інші не конструюються щоразу в процесі мовлення, а відтворюються як готові значеннєві одиниці;
– велика кількість ФО вільно реалізує граматичні категорії (входять у синтаксичні зв’язки з словами і виконують синтаксичні функції певних частин мови).
І все ж у структурно-семантичному плані ФО є більш складними утвореннями, ніж слово. Зовнішня різниця полягає у тому, що ФО — нарізнооформлені, а це означає, що слова, компоненти ФО, можуть вільно функціонувати поза фраземою.
Лексичне значення слова і ФО теж не адекватні, хоч моменти спільного є й тут. Більшість ФО, які співвідносні із словом, виражають певне логічне поняття, але, у той же час, фразеологізми мають свої особливості:
– більша конкретність значення;
– наявність образної конотації;
– більша виразність з емоційно-експресивного погляду;
– іноді значення ФО не можна передати одним словом.
2.2. ФО та словосполученя і речення
– ФО генетично і за формою є словосполученням чи реченням, але якісно відрізняються від синтаксичних одиниць тим, що відтворюються як цілісні структури;
– ФО властиве варіювання структури, але його можливості значно менші, ніж у синтаксичних одиниць;
– порядок слів у ФО більш сталий.
Отже, фразеологічною одиницею (фразеологізмом) звичайно називають лексико-граматичну єдність двох і більше нарізно оформлених компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи речення, але неподільна лексично, стійка у своєму складі й структурі, яка, маючи цілісне значення, відтворюється в мові.
Источник
