Час для дієслів дійсного способу

СПОСОБИ ДІЄСЛІВ (дійсний, умовний, наказовий)

Лексичне значення. СПОСОБИ ДІЄСЛІВ (дійсний, умовний, наказовий) — відношення названої дієсловом дії або стану до дійсності.

ДІЙСНИЙ СПОСІБ виражає реальну дію або стан, які відбуваються, відбувалися чи відбуватимуться, відповідають на питання що роблю? що зробив? що робитимемо? та ін. Зорі світять, серед неба горить білолиций, верба слуха соловейка, дивиться в криницю (Т. Шевченко).

Морфологічні ознаки. Дієслова в дійсному способі змінюються за часами (минулий, теперішній, майбутній), числами (однина, множина), у теперішньому та майбутньому часі за особами (перша, друга, третя), у минулому в однині за родами (чоловічий, жіночий, середній).

УМОВНИЙ СПОСІБ виражає дію чи стан, бажані або можливі за певних умов , відповідають на питання що зробив би? що робила б? що зробили б? та ін. Пішов би я в Україну, пішов би додому. (Т. Шевченко).

Морфологічні ознаки. Дієслова в умовному способі змінюються за числами (однина, множина), в однині за родами (чоловічий, жіночий, середній).

Творення. Дієслова умовного способу творяться додаванням до форм минулого часу частки би (б), частку пишуть окремо від дієслів, при цьому після голосного вживаємо б, а після приголосного – би (співав би, співала б, співали б).

Частка може стояти після дієслова: Чи жила б Україна без кобзи-бандури? (І. Коваленко) або перед ним: Він би робив, та рукава болять (Народна творчість). Частка би (б) може бути відділена від дієслова іншими словами: Я б навіть сонцю одягнула вінок із житніх колосків! (Л. Рубан).

НАКАЗОВИЙ СПОСІБ виражає наказ, прохання, пораду, заклик до виконання дії , відповідають на питання: що роби? що зроби? що робімо? що зробімо? що робіть? що зробіть? Чесним словом лікуйся. (В. Кочевський).

Морфологічні ознаки. Дієслова в наказовому способі змінюються за особами (перша, друга, третя) й числами (однина, множина).

Творення. Форми дієслів наказового способу творяться від основ теперішнього і майбутнього простого (доконаний вид) часу. Дієслова наказового способу мають прості форми у І особі множини (ми), ІІ особі однини (ти) та множини (ви). Складені форми мають у ІІІ особі однини (він, вона, воно) та множини (вони).

Дієслова наказового способу утворюються:

закінчення -імо (-ім) до основи теперішнього часу, закінчення може уживатися з афіксом -ся: берімо(ся), розвіймо, зітрімо

Закінчення –и до основи теперішнього часу в дієсловах із наго­лошеним закінченням або в дієсловах, основа яких закінчується збігом двох приголосних: роби, провітри.

В інших випадках тільки чиста основа: кинь, малюй, дозволь, маж.

Додаємо закінчення –те (-іте) до основи теперішнього часу, закінчення може уживатися з афіксом -ся: беріть(ся), розвійте, зітріть

Він, вона, воно, вони

Спонукальна частка хай, нехай до основ теперіш­нього (недоконаного виду або майбутнього простого (доконаний вид) часу: хай бере, нехай повернеться

Частка хай, нехай до основ теперіш­нього (недоконаного виду або майбутнього простого (доконаний вид) часу: хай беруть, нехай повернуться.

У творенні форм наказового способу не вживають дієслово давайте. Ви­рази типу давайте запишемо, давайте привітаємо не є нормативними.

Стилістичні особливості. Трапляється, що форми одного способу дієслова вживають у значенні іншого:

• форми другої особи теперішнього часу дійсного способу можуть уживатися у значенні наказового за умови, коли наказ не викликає заперечень: Лагодь, сину, сани, відвезеш ялинку (М. Коцюбинський);

• форми наказового способу можуть уживатися у значенні дійсного, коли йдеться про несподівану минулу дію: Інші бігають, кричать, а ти вечеряти подай, посуд перемий. .. (Панас Мирний);

• форми наказового способу можуть уживатися у значенні умовного: Не будь нас, ніхто б тої науки й не нюхав (О. Довженко),

• неозначену форму дієслова (інфінітив) у значенні наказового способу вживають для підкреслення категоричності: Вирушити негайно;

• для пом’якшення тону наказу, прохання в значенні наказового способу вживаємо форми умовного способу або дійсного. Чи не продали б ви, чоловіче, тієї ялинки? (М. Коцюбинський).

Источник

Дійсний спосіб. Часи дієслова

Дієслова в дійсному способі мають форми минулого, давноминулого, теперішнього й майбутнього часів.

Час дієслова визначається за моментом повідомлення про дію.

Минулий час означає дію, яка відбувалася або відбу­лася до повідомлення про неї: читав, писала, слухали, ухвалили, доповів, доповнила.

Минулий час дієслів недоконаного виду означає тривалу або повторювану дію без зв’язку з теперішнім часом: Мені тринадцятий минало, я пас ягнята за селом. Чи то так сонеч­ко сіяло, чи так мені чого було? (Т. Шевченко).

Минулий час дієслів доконаного виду може означати:

а) завершену минулу дію, наслідки якої тривають і в теперішньому часі: Чую, що смерть, потайна й ненажер­
ная, в вічні обійми мене обхопила (В. Мова);

б) завершену минулу дію без зв’язку з теперішнім часом: Та на зорі, в золотаву пору птиці зелені рвонулись вгору.
Тільки злетіть не змогли, не зуміли: переплутались крила (Л. Костенко).

Давноминулий час означає дію, шо відбулася чи відбувалася перед іншою минулою дією: рушив був (та й зупи­нився), домовилися були (але нічого не вийшло), збиралися були (та не поїхали).

Теперішній час означає дію, яка відбувається під час повідомлення про неї. Проте ця дія може відбуватися по-різному:

а) у певний конкретний проміжок (актуальний час): Сосни шумлять, і дроти гудуть, і дощ накрапає — так ніби
й вдома. Лиш серце щемить, мов на страту ведуть, і щелепи зводить страшна оскома (1. Багряний);

б) постійно, періодично (неактуальний час): Земля обертається навколо Сонця (3 підручника). / все-таки до тебе
думка лине, мій занапащений, нещасний краю, як я тебе згадаю, у грудях серце з туги, з жалю гине (Леся Українка). Полюють зайців в основному трьома способами: з підйому, з-під собак-гончаків і на засідах (Остап Вишня).

Форму теперішнього часу мають тільки дієслова недоконаного виду.

Майбутній час означає дію, шо відбуватиметься чи відбудеться після повідомлення про неї. Дієслова в майбут­ньому часі мають три форми:

просту доконаного виду: прочитаю, розглянемо, збудують;

складну (синтетичну) недоконаного виду: писатиму, чита­тимете, виступатимуть;

складену (аналітичну) недоконаного виду: будемо писатибудете вдосконалювати, будуть працювати.

Останні дві форми за своїм значенням синонімічні.

Часові форми дієслів у контексті можуть набувати невлад тивих їм значень, тобто одна форма може вживатися замість іншої.

Форма теперішнього часу може вживатися для позначення
дії, що відбувалася в минулому:

а) в емоційних розповідях про несподівані випадки, про насичені пригодами події: Пішов я з рушницею в ліс,
може, думаю, де зайця підніму. Вийшов на личакову поляну — зирк! — а передо мною, ну, не далі як до комори,
стоять дві [кози] й дивляться на мене. Не витримав: приложився — б-бах! Одна на місці! А друга втекла! Я
біжу до неї і світу під собою не бачу! Прибіг, здіймаю череска, путаю ноги! А руки тремтять, а ноги тремтять! (Остап Вишня);

б) в розповідях про нерегулярно повторювані дії (зі вставним словом було): Було, роблю що, чи гуляю, чи Богу молюся, усе думаю про його (Т. Шевченко);

в) в описах природи для створення ефекту присутності: Ліс чимдалі густішає. Праворуч і ліворуч великі дерева — дуби й берези, а де-не-де трусить листом боязка осика (1. Сенченко);

г) в описах історичних подій (історичний час): Наприкінці березня 1917 року в Києві заявляє про себе нова україн­ська державотворча сила. За ініціативою відомого ук раїнського громадського діяча адвоката Миколи Міх-новського збирається військовий з’їзд (Р. Іванченко).

Якщо форму майбутнього часу доконаного виду вжито поряд із формами минулого й теперішнього часів, то ця форма вказує на дію, шо відбулася в минулому: Дощі випадали що­денно. Вискочить сонце на мить на блакитну поляну, щоб обсушитись, гляне на себе в калюжу — / знов лізуть на нього важкі розтріпані хмари (М. Коцюбинський). У цьому уривку, де йдеться про минуле, дієслово випадали вжито в минулому часі, вискочить і гляне — в майбутньому, лізуть — у теперішньому. Іноді на минулий час вказує вжите в реченні вставне слово було: Було, вийду, сяду на призьбі, прислухаюся, придивляюся (Марко Вовчок).

Зрідка, щоб підкреслити неминучість якоїсь дії, минулий час вживають у значенні теперішнього або майбутнього. На­приклад, Лісовик у «Лісовій пісні» Лесі Українки, застерігаю­чи Мавку від підступності людських стежок, каже: «Обминай їх, доню: раз тільки ступиш, і пропала воля!». Форму дієслова пропала тут вжито в значенні пропаде.

Якщо щось незрозуміло, постав запитання. Але спочатку зареєструйся

Источник

В школі

Підручники, календарні плани, методичні рекомендації. Зовнішнє незалежне оцінювання. Тести за предметами.

Дійсний спосіб дієслова

Дійсний спосіб дієслова

1. Часи дієслова. 2. Особи дієслова. Безособові дієслова. 3. Теперішній час і проста форма майбутнього часу. Дієвідміни. 4. Визначення дієвідміни дієслова за неозначеною формою. 5. Чергування приголосних у дієсловах.

1. Часи дієслова

Дієслова в дійсному способі мають форми теперішнього, минулого, давноминулого і майбутнього часу.

Час дієслова визначається за моментом повідомлення про дію.

Теперішній час означає дію, яка відбувається під час повідомлення про неї: читаю, пишемо, сидять. У теперішньому часі вживаються тільки дієслова недоконаного виду.

Минулий час означає дію, яка відбувалася або відбулася до повідомлення про неї: читав, писали, слухали або прочитав, написали, відповіли.

Давноминулий час означає дію, яка відбулася перед іншою минулою дією: рушив був (та й передумав).

Майбутній час означає дію, яка відбуватиметься або відбудеться після повідомлення про неї.

Дієслова в майбутньому часі мають три форми :

• просту (доконаний вид): прочитаю, напишемо, послухають;
• складну (недоконаний вид): читатиму, писатимемо, знатимуть; цю форму називають ще не зовсім точно простою;
• складену (недоконаний вид): буду читати, будемо писати, будуть слухати.

У дієслів в умовному й наказовому способах час не визначається.

Перевірте себе. Дійсний спосіб дієслова

Запишіть дієслова в три колонки залежно від того, у якому часі їх вжито: 1) у теперішньому; 2) у минулому; 3) у майбутньому. Дієслівні форми, у яких час не визначається, не виписуйте.

Озивається, стямився, вечоріє, забув, стихне, подумайте, дивуватимусь, смієшся, скористалася, клубочаться, змерхне, шелестить, вернемося, кліпнув, смеркає, снитиметься, сюрчали, збагнула, хочете, підпадьомкатиме, допоміг би, заїжджав, дякуємо.

Ключ. З других букв має скластися закінчення рядка (шість слів) з народної пісні: “Чом, чом … ?”

2. Особи дієслова. Безособові дієслова

Дієслова в теперішньому і майбутньому часах змінюються за особами і числами.

Дієслово 1-ї особи можна пов’язати тільки з займенниками я (в однині) або ми (в множині): (я) говорю, скажу, буду відповідати, співатиму; (ми) говоримо, скажемо, будемо відповідати, співатимемо.

Дієслово 2-ї особи можна пов’язати тільки з займенником ти (в однині) або ви (в множині): (ти) говориш, скажеш, будеш відповідати, співатимеш; (ви) говорите, скажете, будете відповідати, співатимете.

Дієслово 3-ї особи можна пов’язати тільки з займенниками він, вона, воно (в однині) або вони (в множині): (він) говорить, скаже, буде відповідати, співатиме; (вони) говорять, скажуть, будуть відповідати, співатимуть.

Дієслова в минулому часі та в умовному способі змінюються за родами (в однині) і числами: ріс, росла, росло, росли. Особових форм у них нема.

Частина дієслів, змінюючись за способами й часами, не змінюється, проте, за особами, родами й числами. Їх називають безособовими. Вони вживаються тільки або у формі 3-ї особи однини, або у формі середнього роду: світати — світає, світало, світатиме, світало б, нехай світає; щастити — щастить, щастило, буде щастити, щастило б, нехай щастить.

Ці дієслова переважно означають:

• явища природи: світає, смеркає, похолодало;
• стан людини: морозить, лихоманить, не спиться, кортить; 3) уявлення про долю: щастить, таланить, фортунить.

При безособових дієсловах підмета не буває. Вони виступають у ролі присудків у безособових реченнях.

Перевірте себе. Дійсний спосіб дієслова

Запишіть дієслова в три колонки залежно від того, у якій особі їх вжито: 1) у 1-й; 2) у 2-й; 3) у 3-й. Дієслівні форми, у яких особа не визначається, не виписуйте.

Спостерігаю, під’їжджаєте, спізниться, проколють, ойкнеш, думав, полишимо, бачать, знайдете, встигнемо, даси, оцінить, стверджую, дякують.

Ключ. З других букв має скластися початок вислову О. де Бальзака: “… — закон як мистецтва, так і життя”.

3. Теперішній час і проста форма майбутнього часу. Дієвідміни

Дієслова в теперішньому часі і в простій формі майбутнього часу відмінюються однаково. Різниця між ними полягає тільки в тому, що в теперішньому часі дієслова завжди недоконаного виду, а в простій формі майбутнього — вони завжди доконаного виду: вчу (що роблю?) — вивчу (що зроблю?); будуємо (що робимо?) — збудуємо (що зробимо?).

Дієслова в теперішньому часі і в простій формі майбутнього часу (а також у формі активних дієприкметників та дієприслівників недоконаного виду) розрізняються за дієвідмінами. В інших формах дієсловаG за дієвідмінами не розрізняються.

Належність дієслова до тієї чи іншої дієвідміни визначається за голосними звуками в його особових закінченнях.

Число	Особа	І дієвідміна	ІІ дієвідміна
Однина	1-а	беру даю	біжу стою
	2-а	береш даєш	біжиш стоїш
	3-я	бере дає	біжить стоїть
Множина	1-а	беремо даємо	біжимо стоїмо
	2-а	берете…даєте	біжите стоїте
	3-я	беруть дають	біжать стоять

Дієвідміну дієслова можна визначати за будь-якою особою, крім 1-ї особи однини, у якій дієслова обох дієвідмін мають однакові закінчення.

Дійсний спосіб дієслова

До І дієвідміни належать дієслова, що в закінченнях усіх осіб, крім 1-ї особи однини і 3-ї особи множини, мають е (є), а в 3-й особі множини — закінчення -уть (-ють).

До II дієвідміни належать дієслова, що в закінченнях усіх осіб, крім 1-ї особи однини і 3-ї особи множини, мають и (ї), а в 3-й особі множини — закінчення -ать (-ять).

До жодної з цих дієвідмін не належать дієслова дати, їсти і дієслова на повісти (розповісти, відповісти). Вони становлять архаїчну групу відмінювання. Їх, проте, не слід сплутувати з дієсловами давати (даю, даєш...) і відповідати (відповідаю, відповідаєш…), які належать до І дієвідміни.

Змінюються вони так:

Число	Особа	дати	їсти	повісти
Однина	1-а	дам	їм	повім
	2-а	даси	їси	повіси
	3-я	дасть	їсть	повість
Множина	1-а	дамо	їмо	повімо
	2-а	дасте	їсте	повісте
	3-я	дадуть	їдять	—

Перевірте себе. Дійсний спосіб дієслова

1. Орієнтуючись на закінчення, запишіть дієслова в дві колонки: 1) дієслова І дієвідміни; 2) дієслова ІІ дієвідміни. Дієслова, які не належать до жодної з цих дієвідмін, не виписуйте.

Тішимося, спитаємо, волочеш, стружеш, скреготиш, трапляється, точить, кричите, сіріють, розповіси, збережемо, хилиться, уникне, встелите, гноїть, кинете, роздасте, вивчишся, смітять, змокнеш.

Ключ. З других букв мають скластися три слова, попущені у вислові французького філософа Ш.Монтеск’є: “Немає вищого покликання, як бути … багатьом людям”.

Перевірте себе. Дійсний спосіб дієслова

2. Вставте пропущені в закінченнях дієслів букви е, є, и, ї. Дієслова запишіть у дві колонки: 1) зі вставленими буквами е, є; 2) зі вставленими буквами и, ї.

Збира..ться, каж..мо, спровад..мо, очіку..те, потривож..ш, пиш..ш, звар..те, чист..ш, змож..мо, онов..ться, унад..ться, вір..мо, бор..ться, туж..ш, зчеш..те, зневір..теся, виправ..ться, пошл..мо, скроп..мо, бач..ш, оглян..шся, сто..те, сид..мо, доглян..те.

Ключ. З других букв має скластися закінчення вислову голландського філософа

Б.Спінози: “Знаючи свої вади, ми…”

4. Визначення дієвідміни дієслова за неозначеною формою

Безпохибно дієвідміну дієслова можна визначити за основою інфінітива (неозначена форма без суфікса -ти: писа-ти, говори-ти, умі-ти).

Якщо основа інфінітива закінчується суфіксами -і-, -и- або після шиплячого –а– і цей суфікс у 1-й особі однини випадає, то дієслово належить до ІІ дієвідміни, тобто в особових закінченнях пишемо букву и (ї), а в 3-й особі множини — закінчення -ать (-ять).

Наприклад, дієслова летіти — лечу, гоїти – гою, ходити — ходжу, мовчати — мовчу (у них є відповідні суфікси, і вони випадають) належать до ІІ дієвідміни, тобто в особових закінченнях пишемо букву и (ї), а в 3-й особі множини — закінчення -ать (-ять).

І навпаки, якщо нема відповідних суфіксів або вони є, але не випадають, то дієслово належить до І дієвідміни, тобто в особових закінченнях пишемо букву е (є), а в 3-й особі множини — закінчення -уть (-ють).

Наприклад, дієслова нести, полоти, шугнути, писати (нема відповідних суфіксів), радіти — радію, бажати — бажаю (такі суфікси є, але не випадають) належать до І дієвідміни.

Дійсний спосіб дієслова

У дієсловах бити, шити, мити, лити, пити, вити, рити, жати, почати і под. звуки и та а не є суфіксами (це частина кореня), тому вони належать до І дієвідміни.

Із цих правил є винятки:

• дієслова хотіти, сопіти, ревіти, іржати (хоч у них є відповідні суфікси і вони випадають) належать до І дієвідміни;
• дієслова бігти, боятися, стояти, спати (хоч у них нема відповідних суфіксів) належать до ІІ дієвідміни.

Буває, що дієслова, однакові за значенням і майже однакові за звучанням, але з різними суфіксами, належать до різних дієвідмін і, отже, по-різному змінюються.

Число	Особа	І дієвідміна		ІІ дієвідміна
		гуркотати	слати	гуркотіти	стелити
Одни на	1-а	гуркочу	стелю	гуркочу	стелю
	2-а	гуркочеш	стелеш	гуркотиш	стелиш
	3-я	гуркоче	стеле	гуркотить	стелить
Множина	1-а	гуркочемо	стелемо	гуркотимо	стелимо
	2-а	гуркочете	стелете	гуркотите	стелите
	3-я	гуркочуть	стелють	гуркотять	стелять

Так само до різних відмін належать і по-різному змінюються пари дієслів клекотати — клекотіти, бурмотати — бурмотіти, брязкотати — брязкотіти, хропти — хропіти, краяти — кроїти, волокти — волочити тощо.

Перевірте себе. Дійсний спосіб дієслова

Запишіть дієслова в дві колонки: 1) дієслова І дієвідміни; 2) дієслова ІІ дієвідміни.

Святкувати, вивчати, знаходити, ненавидіти, стояти, схотіти, белькотіти, цокотати, оснастити, одягатися, бачити, миготати, стрінути, змінити, сьорбати, деренчати.

Ключ. З других букв має скластися закінчення вислову давньоримського письменника Публія Теренція: “Якщо двоє роблять те саме, …”

5. Чергування приголосних у дієсловах

При змінюванні дієслів у теперішньому часі і простій формі майбутнього деякі приголосні чергуються. Це відбувається відповідно до правил чергування приголосних (г—з—ж, к—ц—ч, х—с—ш, д—дж, зд—ждж, т—ч, ст—щ, ск—щ). При цьому спостерігається така закономірність.

У дієсловах І дієвідміни чергування приголосних відбувається в усіх особах, наприклад: стерегти — стережу, стережеш … стережуть; казати — кажу, кажеш … кажуть; хотіти — хочу, хочеш … хочуть;

У дієсловах II дієвідміни чергування приголосних відбувається тільки в 1-й особі однини, наприклад: водити — воджу, водиш… водять; їздити — їжджу, їздиш … їздять; платити —плачу, платиш … платять.

У дієслові бігти чергування г—ж відбувається в усіх особах: біжу, біжиш, біжить, біжимо, біжите, біжать.

У дієсловах II дієвідміни, основа яких кінчається на губний звук (б, п, в, м, ф), у 1-й особі однини і 3-й особі множини перед закінченням з’являється м’який л′, наприклад: ловити — ловлю, ловиш … ловлять; любити — люблю, любиш … люблять.

Якщо такий звук л′ з’являється в дієсловах І дієвідміни, то він зберігається в усіх особах: сипати — сиплю, сиплеш … сиплете, сиплють; клепати — клеплю, клеплеш… (і клепаю, клепаєш).

Перевірте себе. Дійсний спосіб дієслова

Запишіть дієслова в дві колонки: 1) ті, у яких чергування приголосних відбувається тільки в 1-й особі однини; 2) ті, у яких чергування приголосних відбувається в усіх особах.

Знаходити, запросити, одписати, упередити, могти, обв’язати, лопотіти, свистіти, брязкотати, вносити, полоскати, стоптати, реготіти, внадитися, побігти, затупотіти, сюркотати.

Ключ. З других букв має скластися закінчення вислову Є.Сверстюка: “Віра в Україну мусить бути …”

Источник