7 утворити й записати всі можливі форми наказового способу дієслова радіти

Творення форм наказового способу

Спеціальні форми наказового способу є лише для 2-ї особи однини (зроби) та 1-ї і 2-ї осіб множини (зробімо, зробіть).

Наказовий спосіб для 1-ї і 3-ї осіб однини та 3-ї особи множини твориться додаванням до дієслова в теперішньому часі або в майбутньому часі доконаного виду частки хай (не­хай): хай зроблю, хай зробить, хай зроблять.

Спеціальні форми наказового способу утворюються від основи теперішнього часу.

Для цього від 3-ї особи однини відкидаємо закінчення -є або -ить (пиш-е, підкреслить, сяд-е, стан-е, поміркуй-е, пробачить тощо), потім:

а) під наголосом та після збігу приголосних додаємо осо­бові закінчення -и, -імо, -іть: пиши, пишімо, пишіть; підкресли, підкреслімо, підкресліть; ці закінчення зберігаються й тоді, коли префікс ви- перетягує на себе наголос: випиши, випишімо, випишіть;

б) у решті випадків кінцеві зубні приголосні основи по­м’якшуємо, інші — не пом’якшуємо і в 1-й особі множини додаємо закінчення -мо, а в 2-й — закінчення ‘ -те: сядь, сядьмо, сядьте; стань, станьмо, станьте; поміркуй, поміркуймо, поміркуйте; пробач, пробачмо, ї, пробачте.

Отже, у наказовому способі дієслова мають такі закінчення:

Під наголосом та після збігу приголосних

В інших випадках

Дієслова пити, бити, вити, лити в наказовому способі збе­рігають кореневий голосний и: пий, бий, вий, лий. Дієслово їсти має такі форми наказового способу: їж, їжмо, їжте; тут відбулося чергування звука д (їда) із звуком ж (як у випадку завадити — заважати).

Форми наказового способу на зразок ходім, ходімте, да­вайте підемо (замість: ходімо), ідіте (замість: ідіть) не є нор­мативними, вони допустимі лише в розмовному стилі.

Форма 2-ї особи множини наказового способу вживається в разі ввічливого звертання до однієї особи: Не плачте, мамо, не треба (А. Малишко).

При наказовому способі, як правило, вживається звертан­ня: Зеленійте, домі і лужечки, і, орли, здіймайтесь ув імлі, розливайтесь, круті бережечки, по вкраїнській молодій землі! (А. Малишко).

Різних відтінків значенню наказового способу надає вид дієслова. Наказ чи прохання, висловлені дієсловом недоконаного виду, звучать не так категорично, як ті ж наказ чи про­хання, передані формою доконаного виду: заходьте і зайдіть, сідайте і сядьте.

Наказові надають відтінку інтимності частки -но, -бо, які пишуться через дефіс: іди-но, розкажи-но, послухай-бо, зачекайте-бо.

Якщо щось незрозуміло, постав запитання. Але спочатку зареєструйся

Источник

Творення дієслів умовного і наказового способу. Знак м’якшення в дієсловах наказового способу

поглибити знання семикласників про способи творення й особливості правопису дієслів умовного та наказового способів; формувати вміння правильно визначати спосіб дієслова, розрізняти й доречно використовувати в мовленні дієслова умовного та наказового способів

Творення дієслів умовного і наказового способу. Знак м’якшення в дієсловах наказового способу

українська мова, 7 клас

Мета: поглибити знання семикласників про способи творення й особливості правопису дієслів умовного та наказового способ ів ; формувати вміння правильно визначати спосіб дієслова, розрізняти й доречно використовувати в мовленні дієслова умовного та наказового способ ів ; удосконалювати культуру усного й писемного мовлення; за допомогою мовленнєво-комунікативного дидактичного матеріалу виховувати почуття поваги, гордості за досягнення наших співвітчизників.

Лексикологія і фразеологія: уживання дієслівних синонімів, антонімів у переносному значенні.

Текст (риторичний аспект): створення висловлювань у художньому стилі з дієсловами умовного способу.

Тип уроку: урок формування практичних умінь і навичок.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Повідомлення теми, мети і завдань уроку

ІІІ. Актуалізація опорних знань, умінь і навичок

Подані дієслова записати у три колонки:
а) дієслова дійсного способу;
б) умовного способу;
в) наказового способу.

Повернися, укриють, читаєте, ходив би, несуться, світіть, виступали б, подумав, не хотів би, повернися, раділи б.

Дієслова дійсного способу

Дієслова умовного способу

Дієслова наказового способу

З-поміж дієслів виписати ті, що вжиті у формі умовного способу. Свій вибір обґрунтувати.

Збагнув би, посолив, сядь, цвенькала б, хай найметує, днювали, обідати, зрозумів би, нехай пишуть, приїдьте, присвоїв, покращила, прориваються, сідатиме, утворіть, чіплявся б, випік, палахкотів би, заміси.

Робота з підручником.

Опрацювання теоретичного матеріалу (с ).

ІV. Усвідомлення здобутих знань у процесі практичної роботи

Прочитати речення. Виписати дієслова умовного способу. Пояснити спосіб їх творення.

1) Якби мені черевики, то пішла б я на музики.

2) Коли б знав, де впаду, то соломки б підстелив.

3) Ах, коли б вистачило мені сили й часу, написав би я роман про визволення Західної України, про возз’єднання наших народів.

4) Я працював би день і ніч хоч сто років і ніколи б не знав ні втоми, ні нудьги, і ніколи б не докучала мені робота.

5) Я міг би довго жити і творити багато лише на основі добра, на основі позитивних стимуляторів.

До дієслів умовного способу дібрати інфінітиви.

Утворити від дієслів форму наказового способу в усіх можливих особових формах. Скласти з ними речення-заклики на тему «Підвищення культури поведінки».

Берегти, порадити, розказати, перевіряти, боротися.

Відновити прислів’я, розкриваючи дужки і ставлячи дієслова в наказовому способі. Виділити закінчення.

1) (Бути) спокійні, як порося в мішку.
2) (Драти) лико, поки спокійно.
3) Де тин нижчий, там і (перелазити).
4) (Ждати) у моря погоди.
5) (Знати) віл з волом, а кінь — з конем.
6) (Знати) кінь з конем, свиня зі свинею, рідня — з ріднею.
7) (Знати) годині ціну, хвилинам — рахунок (Нар. творчість).

Визначити число й особу дієслів.

Завдання для кмітливих

1. Назвати три дієслова у формі минулого часу, співзвучні з віддієслівними іменниками чоловічого роду 2-ої відміни твердої групи.

2. Яке дієслово, що означає будівельну роботу, у формі наказового способу в 2-й особі однини співзвучне з іменником чоловічого роду 2-ої відміни твердої групи на означення професії будівельника?

3. Яке дієслово, що має префікс, у наказовому способі в другій особі однини співзвучне з прикметником чоловічого роду, що означає внутрішні якості людини в називному відмінку?

Ключ: 1. Біг, віз, ніс. 2. Штукатур. 3. Злий

Складання і розігрування діалогів.

— Складіть та розіграйте діалоги, використовуючи дієслова у мовного та наказового способів.

1) Ви напередодні контрольної роботи відпрошуєтесь у мами на вечірку, вона вас відпускає, але з певною умовою.

2) Ви хочете, щоб на свято батьки подарували вам велосипед. Вони погоджуються, але натомість вимагають від вас гарних знань та оцінок високого рівня.

3) Вам пропонують придбати річ, про яку ви давно мріяли. Але ви збирали гроші мамі на подарунок. Ви вагаєтесь і приймаєте рішення.

V. Підбиття підсумків

Дати відповіді на запитання:

1. Якому способові дієслова властиві не всі особові форми?

2. У формі якого способу і часу дієслова не змінюються за особами?

3. Як утворюються дієслова умовного способу?

VI. Домашнє завдання

Виписати з творів українських поетів уривки, у яких уживаються дієслова у формі умовного способу. Наприклад: «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя» (Т. Шевченко).

Источник

Всі можливі форми наказового способу дієслова сидіти

Нещодавно у новому мікрорайоні, під час святкування відкриття міського парку, стався прикрий випадок. Двоє молодиків гралися з легкозаймистими забавками і з необачності стався маленький вибух, що наполохав усіх присутніх. Свято однозначно було зіпсоване. Охоронці покарали молодиків штрафом. А всі присутні, вже з не таким святковим настроєм, як на початку церемонії відкриття, почали розглядати нові архітектурні рішення парку. Сподіваємось, що цей випадок не зіпсує подальшу репутацію нового місця

Кожен з нас задається питанням :» ЩО НАЙГОЛОВНІШЕ У ЖИТТІ ЛЮДИНИ ?» У кожного може бути своя думка , але на мій погляд людині в житті кохання близьких людей та справжня і щира дружба .

Адже кохання — це найголовнеше почуття в житті . Завдяки , крхання робилися найвизначні історичні події , здійснювалися подорожі .

Дружба — це стан душі , яке триває усе життя . У мене є подруга і саме вона завжди підтримує мене у найрізноманітніших ситуаціях . Друзі — люди , які з тобою усе життя .

У багатьох творах є протиставлення кохання та дружби . Але , на мій погляд я б не змогла вибрати , що в житті важливіше.

Источник

СПОСОБИ ДІЄСЛІВ (дійсний, умовний, наказовий)

Лексичне значення. СПОСОБИ ДІЄСЛІВ (дійсний, умовний, наказовий) — відношення названої дієсловом дії або стану до дійсності.

ДІЙСНИЙ СПОСІБ виражає реальну дію або стан, які відбуваються, відбувалися чи відбуватимуться, відповідають на питання що роблю? що зробив? що робитимемо? та ін. Зорі світять, серед неба горить білолиций, верба слуха соловейка, дивиться в криницю (Т. Шевченко).

Морфологічні ознаки. Дієслова в дійсному способі змінюються за часами (минулий, теперішній, майбутній), числами (однина, множина), у теперішньому та майбутньому часі за особами (перша, друга, третя), у минулому в однині за родами (чоловічий, жіночий, середній).

УМОВНИЙ СПОСІБ виражає дію чи стан, бажані або можливі за певних умов , відповідають на питання що зробив би? що робила б? що зробили б? та ін. Пішов би я в Україну, пішов би додому. (Т. Шевченко).

Морфологічні ознаки. Дієслова в умовному способі змінюються за числами (однина, множина), в однині за родами (чоловічий, жіночий, середній).

Творення. Дієслова умовного способу творяться додаванням до форм минулого часу частки би (б), частку пишуть окремо від дієслів, при цьому після голосного вживаємо б, а після приголосного – би (співав би, співала б, співали б).

Частка може стояти після дієслова: Чи жила б Україна без кобзи-бандури? (І. Коваленко) або перед ним: Він би робив, та рукава болять (Народна творчість). Частка би (б) може бути відділена від дієслова іншими словами: Я б навіть сонцю одягнула вінок із житніх колосків! (Л. Рубан).

НАКАЗОВИЙ СПОСІБ виражає наказ, прохання, пораду, заклик до виконання дії , відповідають на питання: що роби? що зроби? що робімо? що зробімо? що робіть? що зробіть? Чесним словом лікуйся. (В. Кочевський).

Морфологічні ознаки. Дієслова в наказовому способі змінюються за особами (перша, друга, третя) й числами (однина, множина).

Творення. Форми дієслів наказового способу творяться від основ теперішнього і майбутнього простого (доконаний вид) часу. Дієслова наказового способу мають прості форми у І особі множини (ми), ІІ особі однини (ти) та множини (ви). Складені форми мають у ІІІ особі однини (він, вона, воно) та множини (вони).

Дієслова наказового способу утворюються:

закінчення -імо (-ім) до основи теперішнього часу, закінчення може уживатися з афіксом -ся: берімо(ся), розвіймо, зітрімо

Закінчення –и до основи теперішнього часу в дієсловах із наго­лошеним закінченням або в дієсловах, основа яких закінчується збігом двох приголосних: роби, провітри.

В інших випадках тільки чиста основа: кинь, малюй, дозволь, маж.

Додаємо закінчення –те (-іте) до основи теперішнього часу, закінчення може уживатися з афіксом -ся: беріть(ся), розвійте, зітріть

Він, вона, воно, вони

Спонукальна частка хай, нехай до основ теперіш­нього (недоконаного виду або майбутнього простого (доконаний вид) часу: хай бере, нехай повернеться

Частка хай, нехай до основ теперіш­нього (недоконаного виду або майбутнього простого (доконаний вид) часу: хай беруть, нехай повернуться.

У творенні форм наказового способу не вживають дієслово давайте. Ви­рази типу давайте запишемо, давайте привітаємо не є нормативними.

Стилістичні особливості. Трапляється, що форми одного способу дієслова вживають у значенні іншого:

• форми другої особи теперішнього часу дійсного способу можуть уживатися у значенні наказового за умови, коли наказ не викликає заперечень: Лагодь, сину, сани, відвезеш ялинку (М. Коцюбинський);

• форми наказового способу можуть уживатися у значенні дійсного, коли йдеться про несподівану минулу дію: Інші бігають, кричать, а ти вечеряти подай, посуд перемий. .. (Панас Мирний);

• форми наказового способу можуть уживатися у значенні умовного: Не будь нас, ніхто б тої науки й не нюхав (О. Довженко),

• неозначену форму дієслова (інфінітив) у значенні наказового способу вживають для підкреслення категоричності: Вирушити негайно;

• для пом’якшення тону наказу, прохання в значенні наказового способу вживаємо форми умовного способу або дійсного. Чи не продали б ви, чоловіче, тієї ялинки? (М. Коцюбинський).

Источник

Способи форми дієслова

Спосіб виражає відношення дії до реальності. Є три способи дієслів: дійсний, умовний і наказовий.

Форми дієслова в дійсному, умовному або наказовому спо­собі називаються способовими. У реченні способові форми дієслова виступають у ролі присудків.

Дійсний спосіб означає реальну дію, яка відбувала­ся, відбувається або відбуватиметься: будували, будуємо, побу­дуємо. Дієслово в дійсному способі обов’язково має часову характеристику: реальна дія може відбуватися в минулому (писав, написав), теперішньому (пишу) або майбутньому (писа­тиму, буду писати, напишу) часі.

Умовний спосіб означає дію, можливу за певних умов або бажану: збудували б, закінчив би. Дієслово в умовно­му способі на час звичайно не вказує (учора написав би, зараз написав би, завтра написав би), тому й не має часових форм, за винятком віднесення можливої дії до минулого часу, коли дієслово в умовному способі таки вказує на минулий час (був би написав).

Наказовий спосіб означає наказ, заклик, прохан­ня, побажання діяти: розкажи, заспіваймо, збудуйте. Дія, на­звана дієсловом у наказовому способі, може відбуватися лише після повідомлення про неї, тому часова характеристика такої дії зайва: дієслово в наказовому способі часових форм не має.

Способові форми дієслів у контексті можуть набувати не­властивого їм значення, тобто одна форма може вживатися замість іншої.

Форма майбутнього часу дійсного способу в певному кон­тексті може виражати наказ, побажання, спонукання: / ти пої­деш із людьми, а тоді повернешся назад (Григорій Тютюнник). – Ну що ж, сину. – сказав дід зітхнувши. – Я б тебе й не пустив, так не маю права, бо. хто знає, як краще? Хай же Бог тобі помагає. Йтимеш отак навпростець, на Вербовий хутір, а тоді – як хоч, шляхом, а як хоч – навпростець. А як живий будеш, даси вістку. (І. Багряний).

Форма умовного способу іноді так само може передавати спонукання: Відпросився б ти в командира, прийшов би до мене хоч на часину (О. Гончар). Таточку, голубчику, ви б краще ле­жали (1. Тобілевич).

Форма наказового способу може виступати в значенні:

дійсного способу: А хтось у нашому загоні візьми та й пус­ти чутку, що я звідкись переписав той вірш (М. Стельмах);

умовного способу: Часом і досі здається мені, що й зараз поклепай косу хто-небудь під моїм вікном, я зразу помолод­шав би (О. Довженко).

Особа, рід і число. Безособові дієслова

Дієслова в теперішньому й майбутньому часах дійсного способу та в наказовому способі змінюються за особами.

Дієслово в першій особі називає дію тієї осо­би чи осіб, хто говорить: (я) вважаю, (ми) подумаємо, (ми) скажімо.

Дієслово в другій особі називає дію тієї особи чи осіб, до кого звертаються: (ти) допоможеш, (ти) розкажи, (ви) керуєте, (ви) поясніть.

Дієслово в третій особі називає дію як особи чи осіб, так і предмета чи предметів, про кого або про що мо­виться: (він) малює, (вони) знайомляться, (дерево) зеленіє, (дні) минають.

Дієслова в минулому часі дійсного способу і в умовному способі за особами не змінюються – вони змінюються лише за родами й числами: радів, раділа, раділо, раділи; радів би, раділа б, раділо б, раділи б. Форми роду й числа дієслів тут виконують синтаксичну функцію – вказують на зв’язок між словами (день змінив ніч і день змінила ніч).

Число дієслова несе інформацію про кількість діячів. Однина вказує, що дія чи стан приписується:

а) одному виконавцеві (особі, тварині чи предметові): (я) допомагаю, (мотоцикліст) мчить, (мурашка) повзе, (листок) тріпоче,

б) сукупності однорідних предметів: (селянство) голосує, (молодь) вчиться, (листя) опадає, (жито) достигає,

в) предметам, шо не піддаються лічбі (речовинам, сферам діяльності, поняттям тощо): (вода) тече, (бджільництво) розвивається, (історія) не повторюється.

Перша особа множини вказує, що дію виконує мовець та ще одна чи більше осіб: (ми) пливемо, розмовляємо, поспішаймо.

Друга особа множини вказує на дію двох або більше осіб, до яких звернена мова: (ви) думаєте, зачекайте.

Третя особа множини означає, що дію виконують два або більше діячів без участі мовця: (люди) радіють, (хмари) збира­ються, (квіти) пахнуть.

Особові й числові форми дієслів у контексті можуть набу­вати невластивих їм значень.

Форма першої особи однини й множини може позначати дію, не пов’язану з конкретною особою (у загадках, прислі­в’ях, приказках): Мету-мету – не вимету, несу-несу – не винесу, пора прийде – само вийде. То снідаю, то обідаю – /погуляти ніколи. Як робимо, так ходимо, Як дбаємо, так маємо (Нар. творчість).

Форма першої особи множини в науковому й публіцистич­ному стилях позначає автора із співучастю читача: Нагадаємо один показовий у цьому відношенні епізод. У першій половині 1906 року в Києві виходив український сатиричний журнал «Шершень» (О. Ставицький). Як бачимо, імпершовіністів страхало відрод­ження України навіть на правах автономії (Р. Іванченко).

Форма другої особи однини й множини вживається в уза­гальнено-особовому значенні (у прислів’ях, приказках, опи­сах): Коли починаєш, думай про кінець (Нар. творчість). Та пісня має в собі щось отруйне. Будить жадобу. Чим більше слухаєш, тим більше хочеться чути. Чим більше ловиш, тим трудніше зловити (М. Коцюбинський). Ви дивитесь і дивуєтесь; вам здається, що ви їдете не по вбитій дорозі зеленого степу, а якимсь невідомим краєм краси та чару та вільного пахучого по­вітря (Панас Мирний).

Форма другої особи множини при звертанні до співбесід­ника, зокрема до старшої людини, виражає ввічливість: Під­скочив Петро, схопив діда Савку за плече: – А що, діду, не мо­жете? Здаєтеся? (С. Тельнюк).

Тільки форму третьої особи однини мають безособові дієслова: Фортунить вам, Маріє Кирилівно, просто інший раз аж не віриться (1. Левада).

Форма третьої особи множини вживається в неозначено-особовому значенні: Багато таких суден тепер списують, рі-жуть, вантажать на платформи й відправляють на мета­лургійні заводи (О. Гончар).

Частина дієслів, змінюючись за способами й часами, не змінюється, проте, за особами, родами й числами. їх назива­ють безособовими. Вони вживаються тільки або у формі 3-ї особи однини, або у формі середнього роду: світати – світа­ло, світає, світатиме, світало б, нехай світає; щастити – щастило, щастить, буде щастити, щастило б, нехай щастить. Ці дієслова переважно означають:

а) явища природи: розвидняється, дніє, вечоріє, смеркає, мрячить, похолодало, замело;

б) стан людини: морозить, лихоманить, не спиться, хочеться, кортить, живеться, працюється, не сидиться;

в) уявлення про долю: щастить, таланить, фортунить;

г) міру наявності чогось: не вистачає, бракує.

У безособовому значенні можуть вживатися й деякі особові дієслова: Пахла земля, пахли недавно зрубані дерева. (Г. Хоткевич). Над Ташанню пахло вербовими кладками (Григорій Тютюнник). У першому реченні від дієслів пахла, пахли ставиться питання хто? що? (отже, ці дієслова пов’язуються з особа­ми), у другому – від дієслова пахло такого питання поставити не можна (отже, воно тут вжите в безособовому значенні).

Безособові дієслова виступають у ролі присудків у безособо­вих реченнях. При них підмета не буває, але нерідко потрібен додаток у родовому, давальному, знахідному чи орудному відмін­ку: мені не спиться, йому не вистачає грошей, дорогу замело снігом.

Деякі дієслова не вживаються у формі 1-ї і 2-ї осіб через своє лексичне значення (дії, названі ними, не можуть викону­ватися людьми), наприклад: текти, капати, жевріти, мину­тися, телитися, ягнитися, колоситися, рясніти тощо.

Дійсний спосіб. Часи дієслова

Дієслова в дійсному способі мають форми минулого, давноминулого, теперішнього й майбутнього часів.

Час дієслова визначається за моментом повідомлення про дію.

Минулий час означає дію, яка відбувалася або відбу­лася до повідомлення про неї: читав, писала, слухали, ухвалили, доповів, доповнила.

Минулий час дієслів недоконаного виду означає тривалу або повторювану дію без зв’язку з теперішнім часом: Мені тринадцятий минало, я пас ягнята за селом. Чи то так сонеч­ко сіяло, чи так мені чого було? (Т. Шевченко).

Минулий час дієслів доконаного виду може означати:

а) завершену минулу дію, наслідки якої тривають і в теперішньому часі: Чую, що смерть, потайна й ненажерная, в вічні обійми мене обхопила (В. Мова);

б) завершену минулу дію без зв’язку з теперішнім часом: Та на зорі, в золотаву пору птиці зелені рвонулись вгору. Тільки злетіть не змогли, не зуміли: переплутались крила (Л. Костенко).

Давноминулий час означає дію, шо відбулася чи відбувалася перед іншою минулою дією: рушив був (та й зупи­нився), домовилися були (але нічого не вийшло), збиралися були (та не поїхали).

Теперішній час означає дію, яка відбувається під час повідомлення про неї. Проте ця дія може відбуватися по-різному:

а) у певний конкретний проміжок (актуальний час): Сосни шумлять, і дроти гудуть, і дощ накрапає – так ніби й вдома. Лиш серце щемить, мов на страту ведуть, і щелепи зводить страшна оскома (1. Багряний);

б) постійно, періодично (неактуальний час): Земля обертається навколо Сонця (3 підручника). / все-таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю, як я тебе згадаю, у грудях серце з туги, з жалю гине (Леся Українка). Полюють зайців в основному трьома способами: з підйому, з-під собак-гончаків і на засідах (Остап Вишня).

Форму теперішнього часу мають тільки дієслова недоконаного виду.

Майбутній час означає дію, шо відбуватиметься чи відбудеться після повідомлення про неї. Дієслова в майбут­ньому часі мають три форми:

просту доконаного виду: прочитаю, розглянемо, збудують;

складну (синтетичну) недоконаного виду: писатиму, чита­тимете, виступатимуть;

складену (аналітичну) недоконаного виду: будемо писатибудете вдосконалювати, будуть працювати.

Останні дві форми за своїм значенням синонімічні.

Часові форми дієслів у контексті можуть набувати невлад тивих їм значень, тобто одна форма може вживатися замість іншої.

Форма теперішнього часу може вживатися для позначення дії, що відбувалася в минулому:

а) в емоційних розповідях про несподівані випадки, про насичені пригодами події: Пішов я з рушницею в ліс, може, думаю, де зайця підніму. Вийшов на личакову поляну – зирк! – а передо мною, ну, не далі як до комори, стоять дві [кози] й дивляться на мене. Не витримав: приложився – б-бах! Одна на місці! А друга втекла! Я біжу до неї і світу під собою не бачу! Прибіг, здіймаю череска, путаю ноги! А руки тремтять, а ноги тремтять! (Остап Вишня);

б) в розповідях про нерегулярно повторювані дії (зі вставним словом було): Було, роблю що, чи гуляю, чи Богу молюся, усе думаю про його (Т. Шевченко);

в) в описах природи для створення ефекту присутності: Ліс чимдалі густішає. Праворуч і ліворуч великі дерева – дуби й берези, а де-не-де трусить листом боязка осика (1. Сенченко);

г) в описах історичних подій (історичний час): Наприкінці березня 1917 року в Києві заявляє про себе нова україн­ська державотворча сила. За ініціативою відомого ук раїнського громадського діяча адвоката Миколи Міх-новського збирається військовий з’їзд (Р. Іванченко).

Якщо форму майбутнього часу доконаного виду вжито поряд із формами минулого й теперішнього часів, то ця форма вказує на дію, шо відбулася в минулому: Дощі випадали що­денно. Вискочить сонце на мить на блакитну поляну, щоб обсушитись, гляне на себе в калюжу – / знов лізуть на нього важкі розтріпані хмари (М. Коцюбинський). У цьому уривку, де йдеться про минуле, дієслово випадали вжито в минулому часі, вискочить і гляне – в майбутньому, лізуть – у теперішньому. Іноді на минулий час вказує вжите в реченні вставне слово було: Було, вийду, сяду на призьбі, прислухаюся, придивляюся (Марко Вовчок).

Зрідка, щоб підкреслити неминучість якоїсь дії, минулий час вживають у значенні теперішнього або майбутнього. На­приклад, Лісовик у «Лісовій пісні» Лесі Українки, застерігаю­чи Мавку від підступності людських стежок, каже: «Обминай їх, доню: раз тільки ступиш, і пропала воля!». Форму дієслова пропала тут вжито в значенні пропаде.

Творення форм минулого і давноминулого часу

Форми минулого часу творяться від основи інфінітива:

а) для чоловічого роду – за допомогою суфікса -в або без нього, якщо основа закінчується на приголосний: читав, мандрував, розцвів, побіг, затих’, причому о, є в закритому складі чергується з і: мести – мів, везти – віз, могти – міг, рости – ріс,

б) для інших родів і для множини – за допомогою суфікса -л- та закінчень -а, -о, -и: розцвіла, розцвіло, розцвіли, затихла, затихло, затихли’, чергування о, є з і в цих формах не відбувається: мести – мела, мело, мели’, рости – росла, росло, росли.

Суфікс -ну- при цьому може випадати: мерзнути – мерз, збліднути – зблід, заслабнути – заслабії заслабнув), стерпну ти – стерп (і стерпнув); але: стукнути – стукнув, гукнути – гукнув, крикнути – крикнув.

Дієслова в минулому часі за особами не змінюються, змі­нюються тільки за родами (в однині) і числами: (я, ти, він) ріс, (я, ти, вона) росла, (я, ти, воно) росло, (ми, ви, вони) росли.

Форми давноминулого часу творяться приєднанням до форм минулого часу відповідних форм минулого часу дієслова бути: почав був, почала була, почало було, почали були.

Дієслово в давноминулому часі виражає дію, що тривала якийсь час, але була перервана іншою дією в минулому: Лу-каш нахиляється, знаходить вербову сопілку, що був кинув, бере її до рук і йде по білій галяві до берези (Леся Українка). Я вже зібрався був, та не поїхав через родинні обставини і влаштував­ся на роботу в редакцію харківської газети (О. Довженко). Віл щось почав був говорити, та судді річ його спочатку перебили (Є. Гребінка).

Від давноминулого слід відрізняти форму минулого часу з вставними словами було, бувало, які не вказують, що дана дія передувала якійсь іншій дії: За медом, було, приїздили купці з Харкова, з Білгорода (О. Стороженко). Ти пам’ятаєш того ве­ликого чорного парасоля, як ми, бувало, під ним удвох від дощу ховались? (Леся Українка). Щоправда, трапляються випадки, коли для творення давноминулого часу використовують і фор­му було: – Ви, діточки, не скучайте за братиком, – почала було мати, та голос ввірвавсь і завмер (Марко Вовчок). Така форма дієслова не виділяється комами. Слова ж було, бувало, вжиті як вставні, треба виділяти комами.

Змінювання дієслів у теперішньому і простому майбутньому часах

Дієслова в теперішньому і простому майбутньому часах (доконаного виду) однаково змінюються за особами й числа­ми. За характером особових закінчень дієслова поділяються на першу, другу та архаїчну дієвідміни.

До І дієвідміни належать дієслова, які в закінченнях усіх осіб, крім 1-ї особи однини і 3-ї особи множини, мають є (на письмі – також є), а в 3-й особі множини – закінчення -уть (на письмі – також -ють): кажеш, каже, кажемо, кажете, кажуть; зуміє, зумієш, зуміємо, зумієте, зуміють.

До II дієвідміни належать дієслова, які в закінченнях усіх осіб, крім 1-ї особи однини і 3-ї особи множини, мають и, і (на письмі – ї), а в 3-й особі множини – закінчення -ать (на письмі – також -ять): мовчиш, мовчить, мовчимо, мовчите, мовчать; склеїш, склеїть, склеїмо, склеїте, склеять.

В українській мові немає таких дієслів, що в якихось фор­мах належали б до 1 дієвідміни, а в якихось – до II: якщо дієслово в будь-якій особовій формі має закінчення І діє­відміни, то й у всіх інших формах матиме звукову характери­стику цієї дієвідміни; те саме стосується й дієслів II дієвідміни.

Отже, дієслова 1 та II дієвідмін на письмі мають такі осо­бові закінчення:

Источник